Гарбо, Грета
Гáрбо, Грéта (швед. Garbo, Greta; справжні прізвище та ім’я — Густафссон, Ловіса Грета (швед. Gustafsson, Lovisa Greta); 18.09.1905, м. Стокгольм, Швеція — 15.04.1990, м. Нью-Йорк, США] ― кіноактриса, зірка Голлівуду.
|
Гарбо, Грета (Garbo, Greta) | |
|---|---|
| Народження | 18.09.1905 |
| Місце народження | Стокгольм |
| Смерть | 15.04.1990 |
| Місце смерті | Нью-Йорк |
| Напрями діяльності | кіномистецтво |
Життєпис
Народилася в сім”ї робітника. З 1920 працювала продавцем в універмазі у м. Стокгольмі, знялася у рекламі цього магазину. Зіграла маленькі ролі у фільмах «Лицар щастя» (1921), «Петтер-бродяга» (1922).
Від 1922 навчалась як стипендіатка в театральній школі при королівському драматичному театрі в м. Стокгольмі. Велику роль у її становленні як особистості та формуванні акторської індивідуальності зіграв режисер М. Стіллер. Йому належить ідея псевдоніма майбутньої кінозірки.
Стала відома як виконавиця ролей у фільмах «Сага про Єсту Берлінга» (1924, режисер М. Стіллер, за мотивами роману письменниці С. Лагерлеф; виконавиця головної ролі) та «Безрадісний провулок» (1925, режисер Г. В. Пабст), в якому знімалась разом з актрисою з Данії А. Нільсен.
З кінця 1925 ― у Голлівуді, куди була запрошена дирекцією кіностудії «Метро Голдвін Меер». Відтоді тривала її кар’єра актриси. 1942 у віці 36 років Гарбо залишила кінематограф. По закінченні кар’єри переїхала з Каліфорнії до м. Нью-Йорка.
1955 прийняла американське громадянство. Багато подорожувала.
Померла у нью-йоркському госпіталі. Прах похований на кладовищі Скугсчуркогорден у південній частині м. Стокгольма.
Творчість
Зіграла в 17 німих і 15 звукових фільмах, з них 26 у Голлівуді.
Перші голлівудські стрічки Гарбо ― сентиментальні мелодрами «Потік» та «Спокусниця» (обидві ― 1926). Ролі у фільмах «Плоть і диявол» (1926), «Любов» (1927, адаптація роману Л. Толстого «Анна Кареніна»), «Божественна жінка» (1928, ґрунтується на біографії С. Бернар), «Поцілунок» (1929) та інші принесли Гарбо світову славу зірки німого кіно.
Упродовж 1932–1941, успішно працюючи вже у звуковому кіно, захоплювала глядача не тільки своєю зовнішністю, а й глибоким, грудним, з легким шведським акцентом голосом. У ці роки досягла вершин акторської кар’єри. Серед стрічок цього періоду ― «Анна Крісті» (за п’єсою Ю. О’Ніла, дебют у звуковому кіно), «Романс» (обидві ― 1930), «Сьюзан Ленокс: падіння і зліт», «Мата Харі» (обидві ― 1931), «Якщо ти мене бажаєш» (1932), «Гранд-готель» і «Королева Крістіна» (обидві ― 1933), «Анна Кареніна» (1935; нагорода нью-йоркських кінокритиків як виконавиці головної ролі, 1936), «Камілла» («Дама з камеліями», 1936), «Ніночка» («Таємнича дама», про російську розвідницю, 1939, перша комедійна роль), за головні ролі в обох фільмах номінована на «Оскар», «Дволика жінка» (1941, остання робота Гарбо в кіно).
Партнерами Гарбо в різний час були кінозірки Дж. Гілберт (1897–1936; США), К. Гейбл, Дж. Берримор (1882–1942; США), Л. Берримор (1878–1954; США), Рамон Новарро (1899–1968; США), Дж. Кроуфорд та інші.
Нагороди та визнання
Отримала почесну премію «Оскар» за внесок у розвиток кіномистецтва (1954).
Книга рекордів Гіннеса назвала Гарбо найкрасивішою жінкою світу (1954). За рейтингом Американського інституту кіно (1999) Гарбо входить до п’ятірки найвизначніших зірок Голлівуду усіх часів.
До сторіччя від дня народження Гарбо створено документальний фільм «Гарбо» (2005, режисери К. Берд і К. Браунлоу).
2005 на її честь у м. Стокгольмі названо площу, на якій встановлено пам’ятник актрисі.
Додатково
- Маючи неофіційний статус першої зірки Голлівуду, Гарбо володіла виключними правами й отримувала за контрактами найвищі гонорари.
- Мала надто обмежене коло друзів і прихильників, серед яких, зокрема, фотограф і художник С. Бітон (1904–1980; Велика Британія), члени сім’ї мільярдерів Ротшильдів, королівська родина Швеції, підприємець А. Онасіс (1906–1975; Греція).
Література
- Bainbridge J. Garbo. Garden City : Doubleday, 1955. 256 p.
- Мусієнко Н. Б., Мусієнко О. С., Слободян В. П. Світло далеких зірок. Київ : Мистецтво, 1995. 192 с.
- Vickers H. Loving Garbo: the Story of Greta Garbo, Cecil Beaton and Mercedes de Acosta. London : Pimlico, 1995. 333 p.
- Шатерникова М. Лицо: к столетию Греты Гарбо // Чайка. 2005. URL: https://www.chayka.org/node/920
- Бенуа С. Грета Гарбо. Исповедь падшего ангела. Москва : Вече, 2014. 284 c.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мороз Т. Д. Гарбо, Грета // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гарбо, Грета (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.09.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
