Бернар, Сара
Берна́р, Са́ра [ фр. Bernhardt, Sarah; повне ім’я — Розін-Сара (фр. Rosine-Sarah); 23.10.1844 (за іншими даними — 25.09, 22.10), м. Париж, Франція — 26.03.1923, там само] — актриса.
|
Бернар, Сара (Bernhardt, Sarah) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Rosine-Sarah |
| Народження | 23.10.1844 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 26.03.1923 |
| Місце смерті | Париж |
| Місце поховання | Пер-Лашез |
Зміст
Життєпис
Була донькою модистки, яка вела спосіб життя куртизанки. Батько невідомий.
Виховувалася до 1859 у монастирі Граншам у м. Версалі. Навчалася 1860–1862 у Консерваторії (м. Париж) у драматичному класі Ж.-Б. Ф. Прово (1798–1865; Франція).
Дебютувала 1862 у театрі «Комеді Франсез» у ролі Іфігенії в трагедії Ж. Расіна «Іфігенія в Авліді». Грала в театрах «Жимназ», «Порт-Сен-Мартен», «Одеон». На сцені театру «Одеон» уперше тріумфувала 1869 у ролі Занетто в комедії «Перехожий» Ф. Коппе.
Під час облоги м. Парижа (1870) театр «Одеон» було перетворено на військовий шпиталь, де Бернар працювала медсестрою.
1872–1880 повернулася до «Комеді Франсез». 1879 здійснила своє перше турне Англією. З 1880-х організувала власну трупу, гастролювала в багатьох країнах світу (зокрема Данії, Норвегії, Польщі, США, Австралії, Сенегалі тощо). Стала першою актрисою, яка гастролювала в усіх п’яти континентах та набула визнання як міжнародна суперзірка. Гастролі Бернар ставали тогочасною медіа-подією, привертали увагу не тільки театральної публіки, а й широкого загалу, громадських та релігійних організацій.
1893 придбала театр «Ренесанс», 1898 — театр Націй у м. Парижі, який було названо «Театр Сари Бернар» (тепер «Театр де ла Вілль»). З 1900 першою серед відомих театральних актрис почала зніматися в кіно.
Відкрито підтримала Е. Золя у Дрейфуса справі.
Після ампутації травмованої правої ноги (1915) грала сидячи або в окремих сценах. Виступала перед військовими на фронтах Першої світової війни.
Наприкінці жовтня 1922 вирушила у турне на Південь Франції та до Італії (міста Генуя, Піза, Рим, Неаполь, Флоренція, Болонья, Верона, Мілан). Завершила турне у м.Турині, де зіграла 29.11. у п'єсі «Режин Арман» Л. Вернея (1893-1952; Франція) та 30.11 у п'єсі «Даніель» того ж автора. Це був її останній вихід на сцену.
Похована на кладовищі Пер-Лашез.
Творчість
Упродовж усієї кар’єри зіграла у понад 120 п’єсах і близько 20 фільмах.
Виконувала як трагедійні ролі (Федра в однойменній трагедії Ж. Расіна), так і романтичні (Лоренцаччо в «Лоренцаччо» А. де Мюссе). Грала не лише ролі з класичного репертуару, а й персонажів легких комедій («Фруфру» А. Мельяка та Л. Галеві, «Федора» В. Сарду). Єдина актриса, яка мала успіх, послідовно виконуючи роль Офелії, а потім Гамлета у п’єсі В. Шекспіра. Спеціально для неї низку п’єс написали В. Сарду, Е. Ростан.
Володіла виразною дикцією. Дбала не про літературність текстів, а про зображення пристрасті. В. Гюго після тріумфу актриси 1872 у ролі Королеви Іспанії в драмі «Рюї Блаз» назвав її «Золотим голосом». Театральні митці відзначали технічну майстерність актриси, її пластичність, художній смак, здатність передати найтонші нюанси та гаму людських почуттів (від щастя до жаху, від ніжності до люті).
Серед ролей у театрі: донья Соль («Ернані» В. Гюго), Маргарита Готьє («Дама з камеліями» А. Дюма-сина), чоловічі ролі: Гамлет («Гамлет» В. Шекспіра), Франц («Орля» Е. Ростана) тощо.
Працювала як режисер (відмовилася від суфлера, винайшла сценічні декорації, що регулярно повторюються).
Використовувала власну популярність з комерційною метою (продаж продукції, створеної на основі її іміджу, — листівок, плакатів, парфумів, косметики тощо), стала попередницею мерчандайзингу.
Серед резонансних кіноролей: Гамлет («Дуель Гамлета», 1900, за п’єсою В. Шекспіра), Королева Єлизавета І («Королева Єлизавета, або Кохання королеви Єлизавети», 1912), пані д’Юрбо («Французькі матері», 1917), пані Генар («Ясновидиця», вийшов 1924) та інші.
Сприяла художній легітимізації кінематографу, стандартизації кінематографічної гри, зміні ставлення до нового виду мистецтва театральних акторів і режисерів.
Займалася літературною творчістю, зокрема, авторка мемуарів «Моє подвійне життя» («Ma double vie»; 1907), роману «Маленький ідол» («Petite Idole»; 1920), низки п’єс. Наприкінці життя написала також працю «Мистецтво театру: голос, жести, вимова» (1923), де розповіла про свій акторський досвід, дала поради майбутнім акторам, створила галерею образів інших акторів.
Бернар і Україна
Гастролювала в Україні 1881 (міста Київ, Одеса), 1892 (Київ, Одеса, Харків), 1908 (Київ). Ролі, зіграні під час цих гастролей: Маргарита Готьє («Дама с камеліями» А. Дюма-сина), Тоска (однойменна п’єса В. Сарду), Клеопатра («Клеопатра» В. Сарду за мотивами трагедії «Антоній і Клеопатра» В. Шекспіра), Андрієнна Лекуврер, Федра (однойменні п’єси Е. Скріба і Ж. Расіна) та ін.
Нагороди і визнання
Нагороджена орденом Почесного легіону, кавалер (1914), офіцер (1921).
У м. Созоні (тепер регіон Бретань), де актриса перебувала на відпочинку, 2007 відкрито її музей.
Міжнародний астрономічний союз назвав на честь Бернар кратер на планеті Венері (1985). Селекціонер В. Лемуан (1823-1911; Франція) назвав іменем актриси сорт виведених ним півоній (1906).
Додатково
Захоплювалася живописом, скульптурою. У житті поза сценою тяжіла до епатажу.
Була джерелом натхнення для багатьох художників, зокрема А. Муха увічнив її на своїх плакатах.
Цитата
«Загалом треба відкинути геть життєві прикрощі, турботи, на кілька годин знімаємо з себе шкіру власної особистості, щоб вдягнути іншу і йдемо до мрії іншого життя, забуваючи про все» «En général on peut jeter à bas les ennuis, les soucis de la vie, pour quelques heures, on dépouille sa propre personnalité pour endosser une autre; et l’on marche dans le rêve d’une autre vie, oubliant tout»
(Бернар С. Цит. за кн.: Bernhardt S. Ma double vie. Paris : Fasquelle, р. 324).
Праці
- L’Art du théâtre: La voix, le geste, la prononciation. Paris : La Coopérative, 2017. 204 p.
Твори
- Ma double vie. Paris : Libretto, 2012. 528 p.
- Petite idole. AbeBooks Seller, 2017.
- Рос. перекл. — Мемуары Сары Бернар. СПб., 1908.
- Моя двойная жизнь. Мемуары. СПб, 1995.
Література
- Леонтьевский Н. Три приезда Сары Бернар в Россию. // «Театр», 1970, № 2.
- Forgency V. Sarah Bernhardt. Scandaleuse. Paris : Editions Jafo, 1993. 368 p.
- Gidel H. Sarah Bernhardt. Paris : Flammarion, 2006. 408 p.
- Picon S. A. Sarah Bernhardt. Paris : Gallimard, 2010. 288 p.
- Leveratto J-M. Sarah Bernhardt, le film historique et la genèse de la qualité cinématographique // Haffemayer S., Marpeau B. Le spectacle de l’histoire. Rennes : PUR, 2012, p. 265–278.
- Morin-Rotureau E. Sarah Bernhardt: L’Indomptable. Paris : Oskar, 2020. 80 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Бернар, Сара // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бернар, Сара (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.06.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
