Ростан, Едмон
Роста́н, Едмо́н Еже́н Жозе́ф Алексі́с (фр. Rostand, Edmond Eugène Joseph Alexis; 01.04.1868, м. Марсель, тепер регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція — 02.12.1918, м. Париж, Франція) — письменник, драматург, чільний представник неоромантизму, член Французької академії (з 1901). Писав французькою мовою.
|
Ростан, Едмон (Rostand, Edmond Eugène Joseph Alexis) | |
|---|---|
| Народження | 01.14.1868 |
| Місце народження | Марсель |
| Смерть | 01.12.1918 |
| Місце смерті | Париж |
| Alma mater | Паризький університет |
| Напрями діяльності | літературна творчість, переклад |
| Відзнака | Лауреат премії Туарак (1895) за п’єсу «Романтики», командор ордена Почесного легіону (1911) |
Зміст
Життєпис
Батько був адвокатом та економістом; захоплювався поезією. Мати була дочкою фабриканта. Навчався у ліцеї Тьєра в м. Марселі. Через епідемію холери на Півдні Франції 1884 разом з батьками переїхав до м. Парижа. Закінчив колеж Станіслас, здобув ступінь бакалавра (1886). Відтоді за наполяганням батька вивчав право у Паризькому університеті.
Ще в роки навчання почав писати вірші. 1887 отримав премію маршала Віллара Академії Марселя за нарис «Два романісти з Провансу: Оноре д’Юрфе та Еміль Золя» («Deux romanciers littéraires de Provence: Honoré d’Urfé et Émile Zola»), опублікований у газеті «Журналь де Марсей» («Le Journal de Marseille»).
Здобув ступінь ліценціата права (1890), хоча адвокатом не став, обрав шлях літературної творчості. Писав драматичні та поетичні твори.
Співпрацював з паризькими газетами: «Жиль Блас» («Gil Blas»), «Фігаро» («Figaro»), «Парі Журналь» («Paris Journal») та іншими. Брав участь у громадському житті. Підписав звернення на підтримку А. Дрейфуса (див. Дрейфуса справа). 11.03.1897 виступив з публічним читанням свого вірша «За Грецію» («Pour la Grèce»), закликав допомогти грекам у боротьбі проти турецької агресії.
З 1906 жив на віллі Арнага неподалік м. Камбо-ле-Бен (тепер регіон Нова Аквітанія).
Під час Першої світової війни хотів піти до лав армії, але був визнаний непридатним до служби. Відвідував військові шпиталі, підтримував солдатів.
Помер під час пандемії іспанського грипу. Похований у м. Марселі на кладовищі Сен-П’єр.
Творчість
Першу комедію (в два акти з трьома персонажами) написав у віці 14 років.
Навесні 1888 створив водевіль «Червона рукавичка» («Le Gant Rouge»). Прем’єра відбулася 24.04 у паризькому театрі «Клюні». П’єса не мала успіху (було лише 17 вистав). Перша поетична збірка «Пустощі музи» («Musardises»; 1890) отримала кілька схвальних відгуків критиків. Того ж року написав коротку п’єсу «Два П’єро» («Les Deux Pierrots»), але вона не була прийнята до постановки у театрі «Комеді Франсез». Перший успіх прийшов до драматурга з постановкою 21.05.1894 у театрі «Комеді Франсез» п’єси «Романтики» («Les Romanesques»). У творі письменник спробував поєднати риси романтичної поетичної драми з рисами водевілю.
Віршована п’єса «Принцеса Мрія» («La Princesse Lointaine») у 4 актах присвячена шляхетному коханню. У сюжеті використана легендарна історія кохання середньовічного провансальського трубадура Рюделя, який полюбив триполійську принцесу Меліссанду за розповідями пілігримів. Автор втілює у творі ідею про нерозривність мрії та дійсності. П’єса була поставлена у театрі «Ренесанс» 05.04.1895 з С. Бернар у головній ролі. Афішу виконав А. М. Муха. Однак через від’їзд С. Бернар у тривале турне відбулося лише 30 вистав. 14.04.1897 у тому самому театрі (також із С. Бернар у головній ролі) була поставлена п’єса на євангельську тему «Самарянка» («La Samaritaine»).
Віршована героїчна комедія «Сірано де Бержерак» («Cyrano de Bergerac») у 5 частинах, поставлена 28.12.1897 у театрі «Порт Сен-Мартен», є основним твором драматурга, вершиною його поетичної творчості. Автор створив романтичний образ поета-воїна, захисника слабких і бідних, відданого батьківщині. Прототипом був письменник і філософ С. Сірано де Бержерак (1619–1655; Франція). Персонаж Сірано став у французькій літературі символом, архетипом, як образи Гамлета чи Дон Кіхота. Заголовну роль виконав Б. К. Коклен (1841–1909; Франція). П’єса мала успіх у глядачів; перекладена багатьма мовами (англійською, італійською, німецькою та іншими), поставлена в містах Лондоні, Мадриді, Нью-Йорку тощо. Це був тріумф романтичного театру, який сучасники Ростана сприйняли як відродження національних поетичних традицій, закладений насамперед В. Гюго. Автора називали новим В. Гюго чи новим А. де Мюссе.
Віршована драма в шести актах «Орля» («L’Aiglon»; 1900) присвячена останнім рокам життя герцога Рейхштадтського, сина Наполеона І. Прем’єра відбулася у Театрі С. Бернар 15.03.1900, головні ролі виконували С. Бернар і Л. Гітрі. П’єса була з тріумфом прийнята публікою. Критики вважали її антинімецькою та антиавстрійською, тоді як автор вкладав у її зміст пацифістське послання та заклик проти війни. Ростан не ідеалізує Наполеонівські війни, вустами свого персонажа солдата Фламбо він розповідає про жахи та тяготи війни. Автор виступає не як бонапартист, а як поет-патріот.
Віршована драматична комедія у чотирьох актах «Шантеклер» («Chantecler»; 1910) уперше поставлена 07.02.1910 театрі «Порт Сен-Мартен», головну роль виконував Л. Гітрі. П’єса є алегорією на тему призначення мистецтва. У творі понад 70 персонажів, усі вони — тварини. Дія відбувається на фермі. За допомогою іносказання автор зобразив представників різних прошарків суспільства. Було виготовлено 195 костюмів за ескізами художника-костюмера А. Л. Еделя (1856, Італія — 1912, Франція). Декорації зображували речі, збільшені в кілька разів (стілець заввишки 2,75 м тощо). П’єса мала успіх у публіки, відбулося 300 вистав у м. Парижі, 700 в інших містах Франції та за кордоном. Через технічні складнощі постановки цю унікальну в історії театру п’єсу рідко знову ставлять на сцені.
Останні твори письменника були опубліковані посмертно: збірка віршів про війну «Політ Марсельєзи» («Le Vol de la Marseillaise»; 1919), майже завершена п’єса «Остання ніч Дон Жуана» («La Dernière nuit de Don Juan»; 1921), поема на честь перших авіаторів «Пісня крила» («Le Cantique de l’Aile»; 1922), адаптація та переклад «Фауста» Й. В. Гете (2007).
Україніка
Українською мовою твори Ростана перекладали А. Кримський,М. Рильський, М. Терещенко.
На теренах України п’єси Ростана почали ставити ще за життя автора.
У квітні 2004 на сцені Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької відбулася прем’єра вистави «Романтики» (режисер Г. Воловецька) у перекладі Б. Стельмаха; у квітні 2021 у Національному академічному драматичному театрі імені І. Франка — прем’єра сценічної фантазії за мотивами п’єси «Сірано де Бержерак» (режисер Ю. Одинокий) у перекладі М. Рильського.
Нагороди та визнання
Лауреат премії Туарак (1895) за п’єсу «Романтики».
Нагороджений орденом Почесного легіону: кавалер (1897), офіцер (1900), командор (1911).
У м. Марселі на честь Ростана названо вулицю (1919), споруджено бюст (1993, скульптор Ж. Сарто), пам’ятник (1930, скульптор П. Гондар). На віллі Арнага відкрито музей письменника (з 1962).
У Франції було організовано Фестиваль Е. Ростана (2018) з нагоди 150-річчя з дня його народження.
На основі п’єс Ростана були написані та поставлені музичні твори: мюзикл «Фантастікс» (1960, музика Г. Шмідта; США; на основі п’єси «Романтики»), опери «Сірано де Бержерак» (1936, музика Ф. Альфано; Італія), «Орля» (1937, музика А. Онеггера і Ж. Ібера; Франція). За його творами знято низку фільмів у різних країнах світу, серед них: «Сірано і д’Артаньян» (1964, режисер А. Ганс), «Сірано де Бержерак» (1990, режисер Ж.-П. Раппно), «Сірано» (2021, режисер Дж. Райт). Про життя Ростана написано п’єсу і знято фільм «Едмон» (2018, режисер А. Міхалік).
Додатково
Син письменника Ж. Ростан (1894–1977; Франція) — біолог, член Французької академії (з 1959).
Твори
- Œuvres complète illustrées : en 7 volumes. Paris : Librairie Pierre Laffite, 1910–1923.
- L'oeuvre poétique. Paris : Triartis, 2018. 714 p.
- Р о с. п е р е к л. — Полное собрание сочинений : в 2 т. Санкт-Петербург : Товарищество А. Ф. Маркс, 1914.
- Пьесы. Москва : Правда, 1983. 622 с.
- У к р. п е р е к л. — Сірано де Бержерак. Київ : Мистецтво, 1947. 388 с.
- [Bipшi] // Сузір’я французької поезії : в 2 т. Київ : Дніпро, 1972. Т. 2. 430 с.
- Сірано де Бержерак. [Б. в.] : Strelbytskyy Multimedia Publishing, 2020. 442 с.
Література
- Margerie C. de. Edmond Rostand ou le baiser de la gloire. Paris : Grasset, 1997. 298 p.
- Луков В. Ростан Едмон // Зарубіжні письменники. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. С. 441–445.
- Taillandier F. Edmond Rostand, l’homme qui voulait bien faire. Paris : Éditions de l’observatoire, 2018. 230 p.
- Sertillanges Th. Edmond Rostand, les couleurs du panache. Anglet : Atlantica, 2020. 580 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Ростан, Едмон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ростан, Едмон (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Ростан, Едмон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ростан, Едмон (дата звернення: 12.05.2024).
