Гемара

Читачі Талмуду. Художник А. Берман, поч. 20 ст.

Гемара́ (Ґемара, Гмора, Гемора; арам. גְּמָרָא від גמיר — вчення; івр. גְּמָרָה від גמר — завершення, досконалість) — пізніша частина Талмуду, укладена рабинами-амораями в Палестині та Вавилонії: збірка текстів у формі дискусій, аналізу, тлумачення чи коментарів до Мішни (давнішої частини Талмуду, що була укладена рабинами-танаями).

Загальна характеристика

Укладання текстів Гемари пов’язують із періодом безпосередньої діяльності школи єврейських мудреців-амораїв у період початку 3 ст. — кінця 5 ст. Ця категорія вчених зосереджувалася на аналізі текстів Мішни, складених попереднім поколінням вчених — танаями. Амораї над текстами Гемари працювали в релігійних академіях-єшивах, найвизначніші з-поміж яких діяли в містах Тверії, Кесарії, Ціпорі (усі — в Палестині), а також Сурі, Пумбедіті, Нєгардєї (усі — у Вавилонії).

Існують дві редакції Талмуду, а саме:

  • єрусалимська — історично давніша; укладена рабинами, які провадили свою діяльність у Палестині (має кілька варіантів назви: Талмуд Ерец-Ізраєль, Талмуд Ієрушалмі, Єрусалимський Талмуд);
  • вавилонська — історично пізніша, натепер авторитетніша й частіше вживана (також: Талмуд Бавлі, Вавилонський Талмуд).

Відповідно, існують дві редакції Гемари.

У епоху книгодруку з 2-ї пол. 16 ст. практикували вживання термінів Шас Гемара (означає шість розділів Мішни) у значенні Талмуду в цілому та Гемара (Гмора, Гемора) у значенні кожного з трактатів Талмуду окремо. Гемара у прямому смислі розуміється винятково як коментар до Мішни.

Єдність текстів Гемари і Мішни складають Талмуд у сучасному його розумінні.

Історична довідка

Відомо про діяльність двох тисяч амораїв, яку розділяють на сім поколінь.

У період перших п’яти поколінь (поч. 3 ст. — сер. 4 ст.) здійснювалась коментаторська діяльність як палестинської, так і вавилонської аморайської традиції, що розвивалися осібно, однак не ізольовано одна від одної. У період останніх двох поколінь (2-га пол. 4 ст. — кін. 5 ст.) — тільки вавилонської традиції (оскільки працю над Гемарою Єрусалимського Талмуду в Палестині було завершено).

Роботу над Гемарою Єрусалимського Талмуду завершено в м. Тверії (тепер Ізраїль) в кін. 4 — на поч. 5 ст. Свідчення щодо того, хто здійснив остаточну редакцію цієї версії Гемари, не збереглися. Проте одним із авторитетніших коментаторів цієї традиції вважають амора Йоханана бар Наппаха (пом. 279; належав до другого покоління амораїв), вчення якого складає значну частину Гемари.

Гемару Вавилонського Талмуду було завершено в кін. 5 ст. в академії в м. Сурі (тепер не існує, Сирія). Значний внесок у систематизацію цієї редакції текстів було здійснено під керівництвом рав-амораїв вавилонської традиції — Аші (352–427), Равіни II (пом. 499), Рабби Тосфая, Мереймара, діяльністю яких завершилася епоха амораїв.

Гемара супроводжує Мішну в обох редакціях Талмуду. Однак часом відсутня Гемара до деяких розділів Мішни. Наприклад, у Гемарі Вавилонського Талмуду відсутній коментар до першого розділу Мішни — Зраїм, а Гемара до шостого розділу Мішни — Техорот відсутня в обох редакціях Талмуду.

Особливості

Специфіка текстів Гемари полягає у розгорнутому аналізі, детальних коментарях та проясненні текстів Мішни, які, своєю чергою, викладені танаями у лаконічній і категоричній формі постанов. Тексти Гемари укладено відповідними блоками — сугйот, що подають серію дискусій і дебатів семантичного характеру стосовно думок танаїв. Суб’єктів діалектичного обміну думками в текстах Гемари прийнято називати «макшан» (той, хто запитує) і «тарцан» (той, хто відповідає).

Предмет дискусії амораїв в Гемарі зосереджено на проясненні таких особливостей текстів Мішни:

  • чому саме в Мішні вжито відповідний термін;
  • логічні принципи, які є основою тверджень Мішни;
  • розв’язання суперечностей між різними твердженнями в Мішні;
  • з’ясування, з якого саме тексту Тори Мішна виводить відповідний закон.

Отже, тематика текстів Гемари є доволі обширною та стосується релігійних, етичних настанов, ритуальних, літургійних, правових питань тощо. Гемара, як і Мішна, містить як обов’язкові для юдея постанови і закони (Галаха), так і алегоричні притчі й легенди (Агада).

Тексти Гемари написані переважно діалектами арамейської мови і лише незначна кількість — івритом. Безпосередньо редакція Гемари Єрусалимського Талмуду укладена західноарамейським діалектом, а Гемари Вавилонського Талмуду — східноарамейським.

Література

  1. Баканурський Г. Іудаїзм: напрями і ставлення до джерел віровчення // Людина і світ. 2004. № 4. С. 44–48.
  2. Єврейська цивілізація: Оксфордський підручник з юдаїки : у 2 т. / За ред. М. Ґудмена; пер. з англ. Київ : Дух і літера; Дніпропетровськ : Центр «Ткума», 2012. Т. 1. 560 с.
  3. Goodman M. A. History of Judaism. London : Princeton University Press, 2018. 656 р.

Автор ВУЕ

Л. Д. Владиченко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Владиченко Л. Д. Гемара // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гемара (дата звернення: 2.05.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
03.10.2023

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶