Григорович, Дмитро Павлович
Григоро́вич, Дмитро́ Па́влович (06.02.1883, м. Київ, тепер Україна — 26.07.1938, м. Москва, тепер Російська Федерація) — авіаконструктор, автор оригінальних конструкцій літаків різного призначення, творець першого вітчизняного гідроплана.
|
Григорович, Дмитро Павлович | |
|---|---|
| Народження | 1883 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 1938 |
| Місце смерті | Москва |
| Місце поховання | Новодівичий цвинтар |
| Alma mater | Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» |
| Місце діяльності | Київ, Санкт-Петербург, Москва |
| Напрями діяльності | літакобудування |
Життєпис і діяльність
Батько — двоюрідний небіж Д. В. Григоровича.
1902 закінчив Київське реальне училище. Того самого року вступив на механічне відділення Київського політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», КПІ). Під час навчання був активним членом Повітроплавного гуртка, який заснував 1905 професор механіки М. Делоне. Перед закінченням інституту впродовж року вивчав аеродинаміку й теорію авіадвигунів у м. Льєжі (Бельгія).
1909 побудував із бамбука легкий спортивний біплан Г1 потужністю 25 кінських сил (18,3 кВт), який випробував 10.01.1910. Наступним витвором Григоровича став аероплан, побудований за аналоговою схемою, що наслідувала літак «Блеріо ХІ» (Франція), але з власною системою керування та конструкцією шасі. Роботи Григоровича привернули увагу авіаконструктора, члена Київського товариства повітроплавання Ф. Терещенка. За його фінансової підтримки було створено спортивні аероплани Г2 і Г3.
1911 переїхав до м. Санкт-Петербурга і перевіз туди один зі своїх літаків, на якому здійснив кілька демонстраційних польотів.
Працював журналістом у науково-популярному журналі «Вісник повітроплавання» («Вестник воздухоплавания»). 1912 власник авіаційного заводу «Перше російське товариство повітроплавання» («Первое российское товарищество воздухоплавания») С. Щетинін (дати народження та смерті невідомі; тепер Російська Федерація ― Парагвай) запропонував Григоровичу посаду керівника і технічного директора заводу. 01.06.1914 піднявся в повітря перший гідроплан М1 Григоровича.
Згодом збудував кілька модифікацій гідропланів. Серед найбільш вдалих розробок — двомісний літаючий човен М5 (випробування завершилися у квітні 1915). Його характеристики: потужність двигуна 100 кінських сил, площа крил 37,96 м2, злітна вага 960 кг, швидкість до 130 км/год. Літак взяли на озброєння Балтійський і Чорноморський флоти. Випуск гідролітаків цього типу тривав до 1923.
На заводі С. Щетиніна сконструював кілька гідропланів для потреб військової авіації: двомісний морський розвідник-бомбардувальник М9, броньований літаючий човен-винищувач М11, морський розвідник М15, спеціальний зимовий двопоплавковий гідролітак М16, тримоторний дальній морський розвідник-бомбардувальник і постановник мін МК1, унікальний гідроплан-торпедоносець ГАСН (перший політ — 24.08.1917).
01.06.1917 заснував власний дослідний авіабудівний завод «Д. П. Григорович». Сконструював і випробував кілька літаків-амфібій, які могли злітати з суші й сідати на воду та виконувати функції контрвинищувачів. Після націоналізації заводу (1918) працював в Україні (до 1922).
Від 1922 — технічний директор і начальник конструкторського бюро Державного авіаційного заводу № 1 (м. Москва). 1923 за його участю спроєктовано перший радянський винищувач І-1 (рос. И-1), 1924 — І-2 (рос. И-2), літак-розвідник Р-1. Від 1925 — керівник відділу морського дослідного літакобудування на Державному авіаційному заводі № 23 (м. Ленінград, тепер Санкт-Петербург).
01.09.1928 був заарештований, звинувачений у шкідництві та ув’язнений.
1929–1931 працював головним конструктором Центрального конструкторського бюро Об’єднаного державного політичного управління (ЦКБ-39 ОГПУ), яке було обладнане безпосередньо в Бутирській в’язниці м. Москви. Його заступником був М. Полікарпов. За короткий термін ув’язнені конструктори та інженери розробили найкращий легкий винищувач тих часів І-5 (рос. И-5), легкий штурмовик ЛШ, важкі штурмовики ТШ-1 і ТШ-2, штурмовик особливого призначення ШОН.
Після успішних випробувань літаків у липні 1931 Григорович отримав свободу (разом з очолюваною групою). За роботу його нагородили грамотою Центрального виконавчого комітету СРСР і грошовою премією. Після звільнення працював у Центральному конструкторському бюро. Одночасно очолював кафедру «Конструкції і проєктування літаків» у Московському авіаційному інституті [тепер Московський авіаційний інститут (національний дослідний університет)].
1938 був призначений керівником щойно організованого конструкторського бюро в м. Новосибірську, проте через хворобу не встиг розпочати роботу. Похований на Новодівичому цвинтарі в м. Москві.
Визнання
На честь Григоровича названо вулицю в м. Києві (2019).
Портрет Григоровича є в меморіальній галереї видатних випускників Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»; у Державному політехнічному музеї університету йому присвячено окрему експозицію.
Література
- Бєляков Г. Ф., Василенко Є. С., Вілков М. Ф. та ін. Київський політехнічний інститут. Київ : Наукова думка, 1995. 320 с.
- Григорович Дмитро Павлович. Життя і літаки // Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». 2009. URL: https://kpi.ua/grygorovych-about
- Згуровський М. З. Київські політехніки біля витоків світової авіації, космонавтики та ракетобудування. Київ : Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», 2016. 400 с.
- Григорович Дмитро Павлович (1883–1938) // Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». 2018. URL: https://kpi.ua/grygorovych-info
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Торопчинова К. Л. Григорович, Дмитро Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григорович, Дмитро Павлович (дата звернення: 2.05.2024).
Оприлюднено: 13.01.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
