Громадянська релігія
Громадя́нська релі́гія — комплекс релігійно-політичних цінностей, переконань, уявлень, громадянських символів, обрядів і ритуалів, пов’язаних з історією і призначенням народу (нації, держави), які є джерелом національної чи політичної єдності. Громадянська релігія забезпечує зв’язок поколінь, тяглість соціально-історичних смислів, самоінтеграцію суспільства, відчуття соціальної солідарності.
Зміст
Історична довідка
Як концепція виникла у французькій політичній філософії 18 ст. Термін увів Ж.- Ж. Руссо у праці «Про суспільну угоду» (1762). Під громадянською релігією Руссо розумів таку сферу суспільної свідомості, за допомогою якої можна вирішити проблему полірелігійності, створити міцний фундамент довіри у громадянському суспільстві й забезпечити суспільний мир після епохи тривалих і руйнівних релігійних воєн.
Темою політичних, наукових і теологічних дискусій концепція громадянського суспільства стала у 1950-1960-х. Каталізатором дискурсу стала доповідь Р. Н. Белла (1965), в якій було зазначено, що у США поряд із багаточисельними церквами і незалежно від них існує «цілком інституалізована громадянська релігія». В академічних колах, особливо в межах американської соціології, розгорнулась полеміка щодо природи цього феномена й наукового обґрунтування самого поняття.
Особливості громадянської релігії
Головні «конструкції» громадянської релігії охоплюють такі модуси: а) суспільний — акцент на сакральному характері колективу, соціальної одиниці; б) культурний — символічна єдність і суспільний консенсус; в) політичний — політична стабільність, порядок, культура і цілісність суспільства; г) теологічний — релігійна поведінка і вірування, усталені в рамках громадянського суспільства.
Підсумком наукових дискусій у США стало вирізнення таких ознак громадянської релігії у світовідчутті американців:
- народність і всезагальний для суспільства характер;
- універсальність, яка є критерієм оцінки традиційних поглядів і звичаїв американського народу;
- релігійно забарвлений націоналізм, який виражається в усвідомленні нацією своєї надцінності й місії;
- демократичність, втілена у вірі в цінності рівності, свободи і справедливості;
- громадянська побожність — синтез протестантизму і націоналізму в американському етосі, який вивляється у моральності, індивідуалізмі, ініціативності, прагматизмі й місіонерській діяльності в світі.
Розвідки довкола сутності громадянської релігії дозволили припустити існування двох її основних різновидів: 1) така, де орієнтиром в соціальному поступі слугує трансцендентне божество (нація, яка «ходить під Богом»); 2) така, де акцентована національна самотрансценденція. У рамках обох видів громадянської релігії формується «священний» і «пророчий» пантеон видатних особистостей (так, у США до першого віднесено Д. Ейзенхауера, до другого — Дж. Едварса, А. Лінкольна, Р. Нібура та ін.); відбувається сакралізація державних символів і власної історії, утвердження комплексу священних національно-патріотичних ідеологем та релігійно-національних ідеалів; формується особлива політична риторика. Характерна риса громадянської релігії — її зв’язок з державною владою і водночас зосередження на актуальних для суспільства проблемах. Поряд із тим, консенсус громадянсько-релігійних почуттів, понять і символів є важливим засобом досягнення істеблішментом власних політичних цілей.
Апологети концепції громадянської релігії знаходять її виявлення і в ін. суспільствах і країнах, передовсім у Великобританії, Південній Кореї, СРСР, Японії. Безумовно, особлива увага надається США: тут громадянська релігія розглядається як цементуюча сила американської нації, що дозволила їй виробити трансцендентні смисли національної ідеології й водночас стимулювати розквіт релігійного плюралізму. Саме останній, як вважається, сприяв становленню загальнонаціональних символів і ритуалів у США (якими не могла забезпечити американців жодна окрема церква). Громадяни вільно сприймають і користуються загальнонаціональними символами незалежно від віросповідання.
Водночас переважну роль у конституюванні громадянської релігії в США відіграють секулярні інститути. Ідеологія альянсу політики й релігії, сакрального й секулярного, трансцендентного й іманентного, теїстичного й антропоцентричного набула такої матриці: 1) існує Бог; 2) Його волю можна пізнати за допомогою демократичних процедур; 3) Америка — важливий посередник Бога в історії; 4) нація — головне джерело самоідентифікації американців. Відтак у контексті громадянської релігії американці вважають себе «обраним народом», що його Бог привів через океан в обіцяну землю, звідки він нестиме світло ін. народам, поширюючи демократію як спасенне вчення, буде світочем і проводом людства до свободи, процвітання і щастя.
Прихильники громадянської релігії стверджують, що ідеї трансценденції і об'явлення прищеплюють почуття громадянської відповідальності, забезпечують монолітність суспільства, спонукають соціум до здійснення високих ідеалів. Критики — звинувачують її в тому, що вона творить кумир із нації, експлуатує патріотичні почуття з метою викривлення і фальсифікації національної історії, поширює забобони у масовій свідомості, забезпечує політичних лідерів засобами легітимації сумнівних політичних акцій.
В Україні
Своєрідний сплеск громадянсько-релігійних почуттів серед українського народу науковці фіксували під час всеукраїнського громадянського протесту кін. 2013 — поч. 2014, на хвилі подій Революції гідності. Столичний Майдан розглядається як середовище, де відбулося зародження і практичне становлення громадянської релігії, яка зблизила різноманітні конфесії (православні, католицькі, протестантські, мусульманські, юдейські тощо), самоорганізувала громадянське суспільство, мобілізувала його на захист цінностей національної та людської гідності, спротив соціальному злу — корумпованій владі, диктатурі беззаконня, моральній деградації, насильству. Майдан сконцентрував всеукраїнський потяг до духовного і національного поступу, соціальної інтеграції, захисту гідності й Батьківщини, Української ідентичності, європейської цивілізованості.
Джерела
- Bellah R. N. Civil Religion in America // Dædalus, Journal of the American Academy of Arts and Sciences. 1967. Vol. 96. № 1. P. 1–21.
- Руссо Ж.-Ж. Про суспільну угоду, або принципи політичного права / Пер. з фр. О. Хома. Київ : Port-Royal, 2001. 349 с.
- Филипович Л., Горкуша О. Майдан і Церква. Хроніка подій та експертна оцінка. Київ : Самміт-Книга, 2014. 656 с.
Література
- Wilson J. F. Public Religion in American Culture. Philadelphia : Temple University Press, 1979. 198 p.
- Задорожнюк И. Е. Гражданская религия в США, или «вера в Америку»: социальные функции, история и современность. Москва : Современная гуманитарная академия, 2007. 354 с.
- Davis A. P. International Civil Religion: Respecting Religious Diversity while Promoting International Cooperation // Hastings International and Comparative Law Review. 2011. Vol. 34. № 1. P. 87–126.
- Chapp Ch. B. Religious Rhetoric and American Politics: The Endurance of Civil Religion in Electoral Campaigns. Ithaca : Cornell University Press, 2012. 192 р.
- Інституційні процеси конфесійного життя світу й України / За ред. А. Колодного. Київ : Українська асоціація релігієзнавців, 2015. 384 с.
- Слубська А. Я. Українська модель громадянської релігії // Гілея. Сер. 6: Філософські науки. 2016. Вип. 112. С. 212–216.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Громадянська релігія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Громадянська релігія (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.06.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
