Дилювій
Дилю́вій (від лат. diluvium — потоп, повінь, паводок) — генетичний тип пухких континентальних відкладів, що виникли завдяки акумуляції осадів у каналах стоку катастрофічних гляціальних суперпаводків після прориву льодовикових гребель на льодовиково-підпрудних озерах у геологічному минулому (близько 11–15 тис. років до н. е.).
У геології також застаріла назва плейстоцену. Інша назва — делювіальні відклади.
Уперше термін запропонував 1823 В. Бакленд (1784–1856; Велика Британія), який був прихильником концепції «геологія повені» або дилювіалізм — теорії зв’язку четвертинних відкладів (див. Четвертинна геологія) зі всесвітнім потопом; означав буквально «утворений під час потопу». Історично дилювієм називали поверхневі відклади, утворені внаслідок паводків (на відміну від алювію, утвореного повільними та стійкими водними потоками), а також валунні глинисті відклади, спричинені (за припущенням) всесвітнім потопом.
Сучасне трактування у термін заклав О. Рудой (1952–2018; тепер Російська Федерація). Використовується для опису родовищ, утворених катастрофічними суперпаводками плейстоценових гігантських озер, запруджених льодовиками в міжгірських басейнах Алтаю. Найбільші з цих озер, Чуя та Курай, мали сотні кубічних кілометрів об’єму води, а скид у піковій фазі перевищував максимальні показники плейстоценового оз. Міссула (штат Монтана, США). Ця повінь була одним із найбільших викидів прісної води на Землі. Термін «дилювій» у трактуванні О. Рудого став загальновизнаним.
Показові приклади дилювію — паводкові плейстоценові відклади Алтайського регіону, зокрема більшості міжгірських западин на півдні Сибіру та півночі Монголії.
Додатково
- Див. також: Відклади
Література
- Павлов А. П. Генетические типы материковых образований ледниковой и постледниковой эпох // Известия Геологического комитета. 1888. Т. 7. № 7. С. 1–20.
- Рудой А. Н. Основы теории дилювиального морфолитогенеза // Известия Русского географического общества. 1997. Т. 129. Вып. 1. С. 12–22.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
- Huggett R. Fundamentals of Geomorfolofy. 4th ed. London : Routledge, 2016. 578 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Дилювій // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дилювій (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.09.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
