Дискурс (філософія)
Ди́ску́рс (від пізньолат. discursus — як міркування, висновування, мовлення) — одне з головних концептів постмодерну, багатозначний термін: 1) у класичній філософії — послідовне розмірковування, поступове розгортання мислення, втіленого в судженнях, логічних умовиводах (на противагу миттєвому інтуїтивному осягненню); 2) у філософії постмодерну — сукупність способів мислення і мовленнєвих практик, занурених у буттєвий, соціокультурний, соціально-психологічний тощо контекст, які втілюють особливості ментальності та ідеології; 3) складне комунікативне явище, що охоплює, окрім тексту, численні позалінгвістичні чинники (установки, цілі, думки, самооцінки адресатів та ін.); 4) особливе мовне й мовленнєве середовище, в якому створюються специфічні мовні конструкції та різні функціональні стилі текстів.
Зміст
Історична довідка
Класична історико-філософська традиція розуміє дискурс як раціонально-логічну процедуру «покірного читання», тобто декодування притаманного світові сенсу. У рамках традиційного мислення панує наївна настанова, що саме філософія є посередницею між різними дискурсами. Під дискурсом тут мається на увазі структуроване мовлення (як ланцюжок пов’язаних між собою речень), що функціонує в певних сферах життєвої діяльності людини. Акцентується, що філософія здатна поєднати різні словники нашого мовлення про світ (до прикладу, західна цивілізація надає принципової першості поняттю прав і гідності людини, однак підстави людської гідності й визначення поняття «особистості» утворюють різні дискурси в царинах правової системи, природничих наук, медицини, релігії та культури). Універсалісти від філософії в особі Ю. Габермаса («Moralbewußtsein und kommunikatives Handeln»; 1983) стверджують, що філософія здатна утворювати продуктивні зв’язки між дискурсами і виступати в ролі універсальної перекладачки. Така мова має бути (1) строго раціональною і (2) відкритою для обговорення цінностей морального та релігійного аспектів актуальної проблеми.
Постмодернізм інтерпретує практики дискурсу принципово інакше. Якщо класична традиція дискурсу уособлює цілісний сенс і логіку, властиву об’єкту, то постмодернізм зосереджує увагу на «нонсенсі» як відкритій можливості «підривної діяльності» в царині усталених сенсів. Ж. Дерріда апелює до того, що немає нічого остаточного, ми постійно блукаємо всередині розпорошеного тексту. Адже в дискурсі об’єкт не заявлений у своїй цілісності, а формується в процесі оповідувальної фіксації. Процесуальність дискурсивних процедур і виявляється тим простором, у межах котрого людина сама перетворює себе в суб’єкта. Наприклад, Р. Барт підкреслив, що навіть таке «красиве апріорі» як кохання, є лише оповідь, легенда або декламація закоханого, відірвана від його досвіду. «Закоханий» — це той, хто мовить певним чином [«Фрагменти мови закоханого» («Fragments d`un discours amoureux»; 1977)].
Термін «дискурс» набув концептуального звучання завдяки працям Мішеля Фуко «Археологія знання» («L'archéologie du savoir»; 1969), «Герменевтика суб’єкта» («L'hermeneutique du suiet»; 1981–1982). Дискурс розуміється як складна сукупність мовленнєвих практик, що бере участь у формуванні уявлень про той об’єкт, про котрого мовиться. У розвідках Фуко дискурс є своєрідним інструментом пізнання й аналізу культури. Мислителя цікавить не так предметне значення висловлювання, як пошук тих сенсів, котрі не тематизуються, залишаються невираженими за фасадом «уже сказаного». Тому постає потреба аналізу «дискурсивної події» в контексті ситуаційних умов виникнення дискурсу — економічних, політичних та ін.
Характеристика
Дискурс можна уявити як спосіб мислення і систему понять. Дискурсивні практики, перш за все, це мовлення, занурене у життя, в соціальний контекст (у зв’язку з цим поняття «дискурс» рідко вживається щодо древніх текстів). Вони є суттєвою складовою соціокультурного життєсвіту. Відтак дискурс постає як спосіб мислення, заданий системою понять, вираженою в мовленні (і таких способів може бути чимало). Наслідком постмодерністської недовіри до метанаративу — єдиного привілейованого дискурсу — стало співіснування в культурі потенційно нескінченного числа різноманітних дискурсів (науки, мистецтва, політики, релігії, економіки, спорту, моди, вина, кухні тощо).
Значна роль у постмодерністських аналітиках належить дослідженню владних дискурсивних відносин. Раціональна організація і соціокультурна детермінація дискурсу вказують на його примусово-панівний статус. Дискурси завжди або підпорядковані владі, або налаштовані проти неї. На основі цього постмодерн фіксує в демонстративній настанові «волі до знання» відгомін тиранії просвітницького дискурсу. Універсальним прикладом дискурсивної тиранії є «влада письма» над мисленням читача, що обмежує принципову свободу розуміння потенційних інтерпретацій тексту. На відміну від попередньої традиції, сучасна культура стоїть перед викликом звільнення дискурсивних практик від метафізичних або ідеологічних обмежень. Кожна спорадична креативність і спонтанність дискурсу ставить під загрозу класичний тип раціональності, заснований на онтології та логоцентризмі. Виняткова можливість продукування нових сенсів пов’язана з подією критичного мислення, що не прямує лінійно до наперед заданого правилами результату. У зв’язку з цим, радикально нова методологія дослідження дискурсивних практик розробляє принципово новий для цієї сфери категорійний апарат, де базовим виступає поняття випадковості. Іншими фундаментальними філософськими поняттями сучасності є: «непередбачуваність», «подія», «залежність», «трансформація», «переривчастість». Похитнулася метафізична віра в існування деякого набору універсальних правил, застосовних до усіх сфер життя (мало не останньою вірою такого штибу була віра в універсальну науку, яка вже фрагментована такою мірою, що два фахівці в дуже близьких галузях знань можуть зовсім не розуміти один одного).
Постмодерна філософія сьогодення на прикладі розмаїття дискурсивних формацій маніфестує інтелектуальну відкритість і толерантність. Наше буття і свідомість дискурсивні, але жоден дискурс не може претендувати на винятковість і повну владу над ними. Кожен життєсвіт полідискурсивний, багатомовний і плюралістичний. Тому, якщо за традицією 20 ст. будь-що здавалося можливим звести до мови (т. з. лінгвістичний поворот у філософії), то за інтенціями 21 ст. — до дискурсу.
Додатково
Нещодавня традиція, започаткована онлайн-словником неологізмів та сленгу української мови «Мислово», — визначати слово року в Україні. Цей ресурс обрав «томос» словом 2018 року. Слово стало символом утворення в Україні автокефальної помісної церкви та подальшого відходу від російського ідеологічного впливу. Іншими претендентами на звання слова року були: «євробляхи», «безкарність», «агресія», «воєнний стан».
Джерела
- Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие / Пер. с нем. Санкт-Петербург : Наука, 2000. 379 с.
- Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну / Пер. з нім. В. Купліна. Київ : Четверта хвиля, 2001. 424 с.
- Фуко М. Археологія знання / Пер. з фр. В. Шовкун. Київ : «Основи», 2003. 326 с.
- Барт Р. Фрагменти мови закоханого / Пер. с фр. М. Філь. Львів : Незалежний культурологічний журнал «Ї», 2006. 283 с. URL: http://www.ji.lviv.ua/ji-library/barthes/barthes.htm
Література
- Вельш В. Наш постмодерний модерн / Пер. з нім. Київ : Альтерпрес, 2004. 328 с.
- Стретерн П. Деррида за 90 минут / Пер. с англ. А. Турунтаевой. Москва : АСТ; Астрель, 2005. 104 с.
- Баумейстер А. О. Вступ до філософських студій, або Інтелектуальні подорожі до країни філософії. Київ : Інститут обдарованої дитини НАПН України, 2017. 238 с.
- Хаустов Д. С. Лекции по философии постмодерна. Москва : Рипол Классик, 2018. 288 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Алєксєєва К. І. Дискурс (філософія) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дискурс (філософія) (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.06.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
