Кадило

Кади́ло, кади́льниця — предмет церковного начиння, особлива посудина для обкурювання місць богослужіння, вівтарів, храмів, жертвоприношень тощо запашними речовинами, ладаном.

Сучасні кадила виглядають як декоровані металеві чи керамічні посудини, переважно округлої форми (у подобі чаші, горнятка, хатинки, стилізованого храму), із пересувною кришкою з отворами для виходу гарячих газів і запашного диму. Бувають різних розмірів і типів: від настільних і підвісних до малих наручних; храмові й домашні (т. з. кацея). Заповнюють кадила розпеченими жаринками (пресованим деревним вугіллям) та ладаном або ін. ароматичними речовинами.

Відомі з давніх часів, християни запозичили кадила з релігійних практик юдаїзму та ін. східних релігій. Найбільшого поширення у християнському богослужінні набули кадила, підвішені на кількох ланцюжках, із бубонцями: під час служби священнослужителі розгойдують кадило, тримаючи за верх ланцюжка, духмяний дим наповнює сакральний простір. Кадіння мають право звершувати усі три священні чини: єпископи, священники та диякони (за благословенням старших за саном). При архієрейському богослужінні кадіння часто звершує сам єпископ.