Карантин
Каранти́н (італ. quarantena, від quaranta giorni — сорок днів) — система адміністративних та медико-санітарних протиепідемічних заходів, спрямованих на повне ізолювання епідемічного осередку, ліквідацію інфекційної захворюваності в ньому, а також для запобігання поширенню карантинних інфекційних хвороб.
За визначенням ВООЗ, карантин — це обмеження діяльності та / або відокремлення від інших підозрілих на зараження осіб, які не хворі, або підозрілого на зараження багажу, контейнерів, перевізних засобів або товарів таким чином, щоб запобігти можливому поширенню інфекції або контамінації. Карантин запроваджують з метою обмеження контактів інфікованої або підозрілої на інфікування особи (осіб), тварини, вантажу, товару, транспортного засобу, населеного пункту на рівні країни або між державами.
Зміст
Історична довідка
Уперше указ про примусове поселення прибулих до Венеції осіб на околиці міста у спеціально відведених місцях протягом 40 днів видав 60-й венеціанський дож Андрея Контаріні у 1368. Карантинні закони було ухвалено 1374 в італійському місті Реджія, яке було резиденцією герцогів Модени. Судна, які прибували до Італії з інфікованих чумою країн, затримували на рейді упродовж 40 днів, а швартування до берега та розвантаження товарів дозволяли лише за умови, що протягом цього періоду на судні не було випадків захворювання на чуму. Згодом до карантинних заходів вдалися й інші європейські країни з метою запобігання занесенню інфекційних хвороб, здатних до епідемічного поширення.
З кінця 18 ст. карантином називали будівлю, в якій перебувають приїжджі з інфікованих місць, або споруду для ізолювання хворих чи потенційно хворих, зокрема — частину порту для прибулих суден.
Перші карантинні правила започаткували на Першій міжнародній санітарній конференції 1851 в Парижі представники дванадцяти країн Європи того часу. Лікарі та дипломати Австрійської імперії, Великої Британії, Ватикану, Королівства Греція, Іспанської імперії, королівства Португалії, Російської імперії, Сардинського королівства, Сицилійського королівства, Великого герцогства Тосканського, Османської імперії, Другої французької імперії ухвалили «Першу міжнародну санітарну конвенцію», метою якої було недопущення поширення холери на території цих країн. Продовженням цієї роботи було проведення другої (Париж, 1859) та третьої (Константинополь, 1866) Міжнародних санітарних конференцій. Результатом зусиль міжнародної медичної спільноти стало укладання «Міжнародної санітарної конвенції» та ухвалення «Міжнародного карантинного статуту». Ці документи регламентували максимальний і мінімальний карантинні періоди для чуми, холери й натуральної віспи; визначали портові санітарні правила і функції карантинних станцій; запроваджували практику своєчасного отримання епідеміологічної інформації для здійснення міжнародного співробітництва щодо запобігання поширенню інфекційних хвороб. Остаточна редакція конвенції та статуту здійснена у 1892. За період 1851 — 1951 міжнародні конференції для узгодження та змін у конвенції та статуті збиралися 22 рази.
Характеристика
Карантинні заходи регламентовано Міжнародними медико-санітарними правилами (ММСП) 2005 і спрямовані на охорону певної території від занесення інфекційних захворювань з інших країн (територій) і запобігання їхньому поширенню за межами осередку.
З метою цивільного захисту населення запроваджують повний карантин — суворе ізолювання осередку зараження (аж до застосування збройної охорони), організація постійного медичного спостереження і спеціального постачання населення.
Карантинний режим вводять за виникнення будь-яких інфекційних хвороб на рівні установи, закладу, району тощо. На державному чи міждержавному рівні повний карантин може бути введений лише у разі виникнення легеневої форми чуми або появи натуральної віспи, що була ерадикована (ліквідована) з природного середовища нашої планети або залишилася у формі лабораторних вірусних культур у арсеналі біологічної зброї деяких країн.
11.03.2020 ВООЗ оголосила пандемію коронавірусу COVID-19. З 12.03.2020 Україна (як і більшість країн світу) запровадила в країні карантин.
Карантинні заходи у міжнародних морських портах, міжнародних аеропортах, на автодорожних трасах, прикордонних залізничних станціях здійснюють безпосередньо санітарно-карантинні відділи. Тимчасове ізолювання та медичний нагляд за особами, які контактували з хворими чи прибули з країн, неблагополучних щодо карантинних захворювань, відповідає терміну інкубації конкретного збудника хвороби (при чумі — 6 діб, при холері — 5, при жовтій гарячці — 10, при коронавірусній інфекції — 10–14). Карантин припиняють після завершення терміну максимального інкубаційного періоду захворювання (з моменту виявлення та ізоляції останнього хворого).
Карантинні заходи проводять до повної ліквідації вогнища карантинних хвороб. Введення карантину передбачає обмеження або повне припинення пересування населення, вантажів і транспорту за межі карантинної зони; за потреби встановлюють військову охорону карантинної зони.
Заходи під час карантину: активне виявлення хворих, їхнє ізолювання і лікування; виявлення соціальних контактів особи, що захворіла, ізолювання осіб, які контактували з хворими. Під час карантину здійснюють дезінфекцію приміщень, проводять необхідні лабораторні дослідження.
Класифікація
Виділяють такі види карантину:
- медичний;
- ветеринарний;
- сільськогосподарський.
Ветеринарний карантин — це система обмежувальних заходів з метою унеможливлення занесення та поширення заразних хвороб тварин. Розрізняють карантинізацію:
1) профілактичну, якій підлягають усі тварини, що потрапляють у господарство чи яких завозять в Україну з-за кордону;
2) таку, що проводять у разі виявленні заразного захворювання, здатного до поширення за межі первинного осередку (чума, ящур, сибірка, сказ та ін.).
Сільськогосподарський карантин запроваджують з метою запобігання потраплянню в країну хвороб рослин і шкідників сільськогосподарських культур.
Вироблення порядку здійснення карантинних заходів
1951 на Четвертій сесії Всесвітньої Асамблеї ВООЗ затверджено перші Міжнародні медико-санітарні правила (ММСП), які 1969 охоплювали шість карантинних хвороб: чуму, холеру, натуральну віспу, жовту гарячку, епідемічні висипний і поворотний тифи. Внесені до ММСП у 1973 та 1981 зміни демонстрували зменшення карантинних хвороб від 6 до 3 (жовта гарячка, чума і холера).
У зв’язку з епідемією тяжкого гострого респіраторного синдрому у 2002–2003 (в результаті якої в 35 країнах світу було виявлено 8461 випадок хвороби і 916 летальних випадків) були створені нові ММСП, ухвалені на 58-й сесії Всесвітньої Асамблеї ВООЗ 23.05.2005 (набули чинності 15.06.2007). Метою цих нових правил стало запобігання міжнародному поширенню захворювань, боротьба з ними і здійснення відповідних заходів на рівні суспільної охорони здоров’я.
В Україні порядок здійснення карантинних заходів у пунктах перетину державного кордону, а також під час ліквідації осередків карантинних хвороб регламентується Правилами санітарної охорони території України, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 893 від 22.08.2011.
30.01.2020 Генеральний директор ВООЗ оголосив інформацію про спалах нової коронавірусної інфекції, спричиненої новим коронавірусом 2019-nCoV, та надзвичайну ситуацію в галузі міжнародної охорони здоров’я. ВООЗ також запропонувала внести до ММСП 2005 попередню назву хвороби «2019-nCoV acute respiratory disease» (гостра респіраторна хвороба, яку спричинює коронавірус 2019-nCoV) та видала Тимчасові рекомендації згідно з Міжнародними медико-санітарними правилами 2005 у зв’язку пандемією коронавірусної інфекції.
Додатково
У Додатку 2 ММСП 2005 «Схема прийняття рішень для оцінки і повідомлення про події, які можуть являти собою надзвичайну ситуацію в області громадської охорони здоров’я та має міжнародне значення» інфекційні хвороби поділено на дві групи. Перша група — хвороби, які є незвичайними або неочікуваними і можуть серйозно вплинути на здоров’я населення (натуральна віспа; поліомієліт, який спричинює дикий поліовірус; людський грип, який спричинює новий підтип людського вірусу (пандемічний), і пташиний грип; тяжкий гострий респіраторний синдром (англ. SARS; ТГРС); гостра респіраторна хвороба, яку спричинює коронавірус 2019-nCoV (англ. 2019-nCoV acute respiratory disease). Друга група — хвороби, які протягом людської історії виявили здатність серйозно впливати на здоров’я людей і швидко поширюватися в міжнародних масштабах (натуральна віспа, холера; легенева форма чуми (легенева чума); жовта гарячка; гарячка Ласса; хвороба, яку спричинює вірус Марбург; хвороба, яку спричинює вірус Ебола; гарячка Західного Нілу; хвороба, яку спричиняє вірус Зіка). До цієї групи ММСП-2005 відносять інфекційні хвороби, які становлять виняткову національну або регіональну проблему (гарячка Денге для Азії та Південної Америки, менінгококова інфекція для країн Центральної Африки («менінгітний пояс»), Саудівської Аравії в період хаджу, гарячка Рифт Валлі для Африки).
Джерела
- Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»: за станом на 10 травня 2006 року. Київ : Парламентське видавництво, 2006. 35 с.
- Про карантин рослин: Закон України: за станом на 01 верес. 2011 р. Київ : Парламентське видавництво, 2011. 38 с.
- Інфекційні хвороби. Нормативні директивні правові документи : в 2 т. Київ : МНІАЦ, 2012.
- Международные медико-санитарные правила (2005 г.) // Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/897_007
- Правила санітарної охорони території України // Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/893-2011-%D0%BF
- Coronavirus disease (COVID-2019) situation reports // World Health Organization. URL: https://www.who.int/emergencies/diseases/novel-coronavirus-2019/situation-reports
Література
- Васильев К. Г., Лапушенко О. В., Гоженко А. И. Чума и пограничные карантины. Одесса : Фотосинтетика, 2004. 195 с.
- Федоряк М. М., Жук А. В. Карантинні захворювання тварин. Чернівці : Рута, 2010. 67 с.
- Чорновіл А. В., Грицко Р. Ю. Інфекційні хвороби. 3-тє вид., випр. Київ : Медицина, 2012. 430 с.
- Якубчак О. М., Таран Т. В., Тютюн А. І. Моніторинг біологічних ризиків як засіб запобігання виникнення інфекційних та інвазійних хвороб. Київ : Компринт, 2014. 110 с.
- Чумаченко Т. О., Задорожна В. І., Подаваленко А. П. Імунопрофілактика інфекційних хвороб. Харків : В Справі, 2016. 348 с.
- Голубовська О. А., Андрейчин М. А., Шкурба А. В. та ін. Інфекційні хвороби. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ : ВСВ «Медицина». 2018. 688 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Карантин // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Карантин (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.03.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
