Квітка, Климент Васильович
Кві́тка, Климе́нт Васи́льович (04.02.1880, с. Хмелів, тепер Роменського району Сумської області, Україна — 19.09.1953, м. Москва, тепер РФ) — фольклорист, музикознавець. Один із основоположників української музичної етнографії, соціологічних досліджень у музичній фольклористиці. Чоловік Лесі Українки.
|
Квітка, Климент Васильович | |
|---|---|
| Народження | 04.02.1880 |
| Місце народження | Хмелів, Роменський район, Сумська область, Україна |
| Смерть | 19.09.1953 |
| Місце смерті | Москва |
| Напрями діяльності | етнографія, фольклористика, соціологія, музикознавство |
Життєпис
1895–1896 навчався в Київському музичному училищі (тепер Київська муніципальна академія музики імені Р. М. Глієра), у класі Г. Ходоровського. 1902 закінчив юридичний факультет Університету Святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка).
Працював у судових органах м. Тифліса (тепер м. Тбілісі, Грузія). 1905 призначений помічником секретаря 8-го відділення Київського окружного суду. У лютому — червні 1906 працював у розпорядженні судового слідчого 3-ї дільниці Черкаського судового округу, у листопаді 1906 — лютому 1907 — у розпорядженні голови з’їзду мирових суддів Радомишльського округу. У вересні 1907 подав у відставку. Разом із дружиною переїхав до Криму, згодом — на Кавказ.
У лютому 1908 призначений помічником слідчого Ялтинського повіту Таврійської губернії (тепер Україна). Від лютого 1916 — мировий суддя Чигиринського судового мирового округу.
Від вересня 1917 — співробітник Кодифікаційного відділу секретаріату судових справ. З листопада — товариш (заступник) генерального секретаря судових справ Української Народної Республіки. У березні 1918 призначений товаришем міністра судових справ УНР. У травні — жовтні 1918, за часів Української Держави, Квітка очолював лексикографічну секцію комісії з питань правничої термінології. 1919 — заступник голови етнографічної секції Українського наукового товариства.
У 1920-х займався музикознавством. 1920–1921 — співробітник першого відділу Всеукраїнської академії наук (ВУАН; тепер Національна академія наук України) з окремих наукових доручень. Водночас викладав у Київському музично-драматичному інституті імені М. В. Лисенка.
1922 заснував і очолив Кабінет музичної етнографії Етнографічно-фольклорної комісії при ВУАН (див. Етнографічна комісія при ВУАН). Під час Спілки визволення України процесу Квітка був під наглядом НКВС.
1933 звільнений з роботи, переїхав до м. Москви. Відтоді професор Московської консерваторії (тепер Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського). Від 1937 — керівник Кабінету вивчення музичної творчості народів СРСР, організованого з його ініціативи.
Діяльність
Записав понад 6 тисяч народних пісень, переважно українських. Збирав і досліджував різні пісенні жанри народної музики слов’ян. Автор низки правознавчих праць, а також праць із теорії та історії фольклору, зокрема «Ритмічні паралелі в піснях слов’янських народів», «Ритмічна форма АВВА в побудуванні строфи» (обидві — 1923).
Досліджував будову словесно-музичного фольклору («Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем», 1926; «Українські пісні про дітозгубницю», 1927; «Амфібрахій в українських народних піснях», 1929), ладові системи народної творчості («Первісні тоноряди», 1926; «Пентатоніка у слов’янських народів», 1927). Квітці належать також праці про календарно-обрядовий фольклор («Пісні українських зимових обрядових свят», 1940-ті; «Наспіви календарних пісень, як джерело вивчення культури східних слов’ян», 1947), народні інструменти («Флейта Пана у росіян», 1937–1941; «До вивчення української інструментальної музики», рік невідомо). Автор дослідження про М. Лисенка: «М. Лисенко як збирач народних пісень» (1923), «Фольклорна спадщина Миколи Лисенка» (1930).
Підтримував творчі зв’язки з М. Лисенком, І. Франком, Ф. Колессою тощо. Один із організаторів експедиції Ф. Колесси на Полтавщину для збирання українських народних дум.
1908 разом із Лесею Українкою записав на фонограф думи й пісні у виконанні кобзаря Г. Гончаренка. Записав понад 200 українських народних пісень із голосу Лесі Українки («Народні мелодії з голосу Лесі Українки» у двох частинах, 1917–1918), а також 32 пісні з голосу І. Франка.
Уклав програми для вивчення діяльності та побуту народних виконавців: «Професіональні народні співці і музиканти на Україні» (1924), «До вивчення побуту лірників» (1928). Видав збірники «Збірник українських пісень з нотами» (1902), «Українські народні мелодії» (1922).
Визнання
Іменем Квітки названо Науковий центр народної музики при Московській державній консерваторії імені П. І. Чайковського. 1985 під назвою «Нариси української народної музики» вперше опубліковано статті Квітки про українські епічні, русальні, купальські, обжинкові пісні тощо.
Праці
- Новітня музична етнографія // Рідний край. 1912. № 12. С. 13–16; № 13. С. 16–18; № 14. С. 14–19; № 15. С. 15–20; № 18. С. 22–24; № 19. С. 10–16.
- М. Лисенко як збирач народних пісень. Київ : Друкарня Київської Філії Книгоспілки, 1923.18 с.
- Пісенні форми з удвоє збільшеними ритмічними групами // Музика. 1923. № 2. С. 16–18; № 3. С. 24–28.
- Професіональні народні співці і музиканти на Україні: Програма для досліду їх діяльності й побуту. Київ : Українська академія наук, 1924. 114 с.
- Вступні уваги до музично-етнографічних студій // Записки Етнографічного товариства. Київ : Всеукраїнське етнографічне товариство, 1925. С. 8–27.
- Потреби у справі дослідження народної музики на Україні // Музика. 1925. № 2. С. 67–73; № 3. С. 115–121.
- Філарет Колесса // Музика. 1925. № 11–12. С. 408–417.
- Первісні тоноряди // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1926. Вип. 3. С. 29–84.
- Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем // Етнографічний вісник : в 10 кн. Київ : Українська академія наук, 1926. Кн. 2. С. 78–107.
- Віддих у народних співах // Етнографічний вісник : в 10 кн. Київ : Українська академія наук, 1927. Кн. 5. С. 179–188.
- Ангемітонічні примітиви і теорія Сокальського // Етнографічний вісник : в 10 кн. Київ : Українська академія наук, 1928. Кн. 6. С. 67–84.
- Фольклористична спадщина Миколи Лисенка // Збірник Музею діячів науки та мистецтва України. Київ : [б. в.], 1930. Т. 1. С. 9–72.
- Избранные труды : в 2 т. Москва : Советский композитор, 1971–1973.
- Вибрані статті : в 2 ч. Київ : Музична Україна, 1985–1986.
- Українські народні мелодії. Київ : Поліграф Консалтинг, 2005
- Зібрання праць: Прижиттєві публікації (1902–1941) / Ред. Л. Добрянська. Львів : [б. в.], 2010. 596 с. URL: https://labs.lnu.edu.ua/folklore-studies/wp-content/uploads/sites/3/2018/03/Квітка_Климент_Прижиттєві-праці_Львів_2010.pdf
Література
- Ашнин Ф. Д., Алпатов В. М. Дело славистов. Москва : Наследие, 1994. 286 c.
- Сторожук А. Климент Квітка (людина — педагог — вчений) / Ред. А. І. Іваницький. Київ : Фенікс, 1998. 100 с.
- Подолинний А. М. Квітка Климент Васильович // Вінниччина фольклорна / Уклад.: А. М. Подолинний, Т. О. Цвігун. Вінниця : Книга-Вега, 2004. С. 34–35.
- Юзефчик О. Л. Діяльність кабінету музичної етнографії ВУАН у контексті розвитку української музичної фольклористики кінця 19 — першої третини 20 ст. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2004. 200 с.
- Титова О., Скрипник П. КвіткаКлиментВасильович // Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України : в 2 ч. Київ : Інститут історії України НАН України, 2005. Ч. 1. С. 250–256.
- Піснею народною натхнені (творча співпраця Лесі Українки та Климента Квітки) / Упоряд. Н. Сташенко. Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2006. 144 с.
- Яківчук Г. Особистість — педагог — учений: до 135-річчя від дня народження Климента Квітки // Мистецтво та освіта. 2015. № 3. С. 59–60.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Квітка, Климент Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Квітка, Климент Васильович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.10.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
