Корецький, Володимир Михайлович
Коре́цький, Володи́мир Миха́йлович (18.02.1890, м. Катеринослав, тепер м. Дніпро, Дніпропетровська область, Україна — 25.07.1984, м. Київ, тепер Україна) — правознавець, фахівець із міжнародного права та міжнародного приватного права, професор (1920), доктор юридичних наук (1939), академік АН УРСР (1948), член Комісії міжнародного права ООН, член Комісії ООН із прав людини та учасник розробки Загальної декларації прав людини, суддя та віце-президент Міжнародного суду ООН. Один із фундаторів Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Інституту держави і права АН УРСР (тепер Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України).
|
Корецький, Володимир Михайлович | |
|---|---|
| Народження | 18.02.1890 |
| Місце народження | Дніпро |
| Смерть | 25.07.1984 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце діяльності | Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України |
| Напрями діяльності | Юриспруденція, міжнародне право |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Почесні звання | Заслужений діяч науки УРСР (1947), Герой Соціалістичної Праці (1980). |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї службовця. 1910 закінчив катеринославську гімназію з відзнакою, того ж року вступив на юридичний факультет Московського університету. 1912 продовжив навчання вже в Харківському університеті (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), який закінчив 1916. Стипендіата Корецького залишили на кафедрі цивільного права й судочинства для підготовки до професорського звання. Водночас працював хранителем юридичного кабінету університету та викладав у початковій торговій школі. Від 1919 читав лекції з всесвітньої історії держави і права в Харківському університеті.
1920 узяв участь у створенні Харківського інституту народного господарства та його правового факультету. Був проректором інституту й заступником декана цього факультету. 1930 на базі правового факультету організовано Харківський інститут радянського будівництва і права, 1937 його перетворено на Харківський юридичний інститут (тепер Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого). 1920–1941 Корецький обіймав там посаду професора, з 1937 — керівник кафедри історії держави і права.
Викладацьку діяльність поєднував із практичною роботою. 1921–1922 — завідувач правового підвідділу Народного комісаріату закордонних справ УСРР. 1922–1924 — завідувач юридичного відділу Укоопспілки (тепер Всеукраїнська центральна спілка споживчих товариств, Укркоопспілка). 1924–1930 — завідувач юридичного відділу «Українбанк». 1930–1935 — старший консультант Держарбітражу при Раді народних комісарів УРСР.
1939 захистив докторську дисертацію, присвячену англо-американській доктрині міжнародного приватного права.
Під час Другої світової війни разом з іншими вченими евакуйований до м. Ташкента (тепер Узбекистан), де викладав всесвітню історію держави і права в юридичному інституті. 1944 — професор відновленого Харківського юридичного інституту, 1947 — завідувач кафедри міжнародного права. 1949 створив у м. Києві Сектор держави і права АН УРСР, перетворений 1969 на Інститут, одним із основних наукових напрямів якого була розробка проблем міжнародного права та міжнародної правосуб’єктності України.
1949–1974 був директором Інституту держави і права АН УРСР, згодом — почесним директором. Водночас очолював відділ міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права АН УРСР. Під керівництвом Корецького заклад став однією з провідних науково-дослідних юридичних установ у СРСР.
Міжнародно-правова діяльність
Міністерства закордонних справ СРСР і УРСР залучали Корецького до участі в міжнародних конференціях із кодифікації та розвитку міжнародного права, діяльності низки органів ООН. У складі делегацій СРСР він брав участь у Паризькій мирній конференції 1946. Був також членом делегації УРСР на першій, другій і четвертій сесіях Генеральної Асамблеї ООН (відповідно 1946, 1947 і 1949), радником представника СРСР у Раді Безпеки ООН (1946).
Корецький — перший вітчизняний учений, який увійшов до складу Комітету ООН із прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації (м. Нью-Йорк; 1947), згодом став членом Комісії міжнародного права ООН (м. Нью-Йорк; 1949–1951), яка продовжила роботу попереднього комітету. 1947–1949 — член і перший заступник голови Комісії ООН із прав людини (займалася розробкою проекту Загальної декларації прав людини). Входив також до редакційного комітету, на чолі якого була Е. Рузвельт.
1956 — радник делегації УРСР на міжнародній конференції з підготовки Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв подібних до рабства. Брав участь у роботі делегації УРСР на Конференції ЮНЕСКО з питань мирного співіснування держав (м. Мюнхен; 1957), очолював делегацію УРСР на сесіях Конференції ООН із морського права (м. Нью-Йорк, 1958; м. Женева, 1960).
1957–1969 — член Постійної палати третейського суду в м. Гаазі. 1957–1960 долучився до польсько-норвезької постійної узгоджувальної комісії.
Наукова діяльність
Початок наукової діяльності — 1920-ті. Серед наукових зацікавлень: кодифікація міжнародного права, дослідження основних принципів міжнародного права, його співвідношенню з внутрішнім правом держав і правами людини.
Уперше серед вітчизняних і зарубіжних учених-юристів теоретично обґрунтував необхідність створення міжнародного господарського права, що базується на поєднанні міжнародно-правового і приватно-правового методів регулювання світових економічних відносин. Засновник вітчизняного порівняльного правознавства.
Вивчав цивільно-правові відносини в європейських країнах, що зазнали кардинальних змін унаслідок Першої світової війни. Досліджував цивільне законодавство СРСР (запропонував нову правову методологію, що відображала соціологічний підхід до пізнання права, проти методології юридичного конструктивізму).
Підсумком багаторічної праці Корецького з проблем міжнародного приватного права стали дослідження англо-американської доктрини та практики міжнародного приватного права. На основі цих напрацювань опублікував монографію «Нариси англо-американської доктрини і практики міжнародного приватного права» (1948). У 1950 праця видана в Китайській Народній Республіці китайською мовою.
Розглядав проблеми статусу континентального шельфу. Передбачив глобальний поділ Світового океану, який завершився з прийняттям Конвенції ООН із морського права 1982.
Займався вивченням проблем міжнародного публічного права, теоретичних питань міжнародної правосуб’єктності УРСР. Вивчав вітчизняну історію міжнародного права. Досліджував ранньофеодальну державу та право. У 1940-ті, в евакуації, почав публікувати лекції з історії держави і права Франкської держави.
Нагороди і визнання
Заслужений діяч науки УРСР (1947). Герой Соціалістичної Праці (1980).
15.02.1990 його ім’ям названо Інститут держави і права АН УРСР (тепер НАН України).
Був обраний суддею Міжнародного суду ООН (1961–1970) та його віце-президентом (1968–1970).
Почесний член Індійського товариства міжнародного права (з 1960). Член-кореспондент (1965), дійсний (1977) та почесний (1983) член Інституту міжнародного права.
Академік Мексиканської академії міжнародного права (1968). Член-кореспондент Аргентинської асоціації міжнародного права (1971).
Праці
- Очерки международного хозяйственного права. Харьков : Харьковский институт народного хозяйства, 1928. 134 с.
- Оговорка о публичном порядке в англо-американской судебной практике по делам, затрагивающих интересы СССР // Ученые записки. 1939. Вып. 1. С. 123–189.
- Лекции по истории государства и права. Москва : Юридическое издательство, 1947. 96 с.
- Хрестоматия по истории государства и права : в 2 ч. Харьков : Харьковский юридический институт, 1947. Ч. 2. Вып. 2: Англо-саксонские Правды. 37 с.
- Очерки англо-американской доктрины и практики международного частного права. Москва : Юридическое издательство, 1948. 396 с.
- Декларация прав и обязанностей государств. Киев : Издательство Академии наук УССР, 1962. 153 с.
- Міжнародно-правова суб’єктність Української РСР // Українська радянська енциклопедія : в 17 т. Київ : Головна редакція УРЕ, 1965. Т. 17. С. 627.
- Избранные труды : в 3 кн. Киев : Наукова думка; Юридична думка, 1989–2015.
Література
- Владимир Михайлович Корецький (К 70-летию со дня рождения // Советский ежегодник международного права, 1960. Москва : Академия наук СССР, 1961. С. 406–408.
- Biographical Notice on the Judges: Vladimir M. Koretsky // International Court of Justice Yearbook. 1961–1962. The Hague : International Court of Justice, 1962. 278 p.
- Владимир Михайлович Корецький (К 80-летию со дня рождения) // Советское государство и право. 1970. № 5. С. 150.
- Laches M. The Teacher in International Law. Dordrecht : M. Nijhoff, 1987. 258 p.
- Денисов В. Н. Владимир Михайлович Корецкий (1890–1984) // Известия вузов. Правоведение. 1989. №5. С. 74.
- Денисов В. Н., Шемшученко Ю. С. Кредо вченого — гуманізм. До 100-річчя від дня народження академіка АН УРСР В. М. Корецького // Вісник Академії наук Української РСР. 1990. № 4. С. 83–86.
- Денисов В. Н. Владимир Михайлович Корецький у літописі юридичної науки України // Право України. 2008. №11. С. 131–136.
- Денисов В. Н. Методологічні засади природно-історичної школи В. М. Корецького // Юридична наука: сучасний стан та перспективи розвитку. Матеріали міжнародної наукової конференції 13 травня 2009 р. Київ : Юридична думка, 2009. 156 с.
- Усенко І. Б. Академік В. М. Корецький як історик права: (до 125-річчя від дня народження вченого) // Часопис Київського університету права. 2013. № 2. C. 8–14.
- Денисов В. Н. Володимир Михайлович Корецький - видатний вітчизняний юрист-міжнародник // Право України. 2014. № 4. С. 529–533.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Денисов В. Н. Корецький, Володимир Михайлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Корецький, Володимир Михайлович (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
