Кравчук, Леонід Макарович
Кравчу́к, Леоні́д Мака́рович (10.01.1934, с. Великий Житин, тепер Рівненський район Рівненської області, Україна – 10.05.2022, м. Мюнхен, Німеччина) — державний діяч, перший президент України (1991–1994), голова Президії Верховної Ради Української РСР/України (1990–1991), Герой України (2001).
|
Кравчук, Леонід Макарович | |
|---|---|
| Народження | 10.01.1934 |
| Місце народження | Великий Житин |
| Смерть | 10.05.2022 |
| Місце смерті | Мюнхен |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | Політика |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Відзнаки | Герой України |
| Ордени | Орден Держави, орден князя Ярослава Мудрого, орден Свободи, орден Трудового Червоного прапора |
Зміст
Життєпис
Після закінчення семирічної школи в с. Городищі (тепер Рівненського району Рівненської обл.) навчався в Рівненському кооперативному технікумі, здобув фах «Бухгалтерський облік» (1953).
1953–1958 навчався на економічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка).
1958–1960 викладав політичну економію в Чернівецькому фінансовому технікумі.
Від 1960 на партійній роботі: 1960–1961 — консультант-методист Будинку політосвіти Чернівецького обкому Комуністичної партії України (КПУ), 1961–1964 — лектор Чернівецького обкому КПУ, 1964–1965 — помічник секретаря Чернівецького обкому КПУ, 1965–1967 — завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обкому КПУ.
1967–1970 — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС (тепер — Російська академія народного господарства та державної служби при Президенті РФ). 1970 захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Політична економія».
З 1970 — співробітник апарату ЦК КПУ: 1970–1971 — завідувач сектором відділу організаційно-партійної роботи ЦК Компартії України, 1971–1972 — інспектор ЦК Компартії України, 1972–1976 — помічник секретаря ЦК Компартії України, 1976–1980 роки — перший заступник завідувача відділу пропаганди і агітації ЦК Компартії України, 1980–1988 роки — завідувач відділу пропаганди і агітації ЦК Компартії України.
З 1988 брав активну участь у політичному житті України як учасник політичних дискусій у пресі й депутат Верховної Ради УРСР. У 1990–1991 — голова Президії Верховної ради УРСР.
У 1991–1994 — перший президент України. У 1994–2006 — народний депутат України. Після 2006 відійшов від активного політичного життя.
У 2021 у зв’язку з хворобою виїхав до Німеччини на лікування. Помер 10.05.2022 у м. Мюнхені.
Діяльність
Депутат Верховної Ради УРСР у 1980–1991.
1988–1989 — завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ, 1989–1990 роки —кандидат у члени Політбюро ЦК КПУ, секретар ЦК КПУ, 1990–1991 — член Політбюро ЦК КПУ, член ЦК КПРС.
1990–1991 — Голова Президії Верховної ради УРСР (08–12.1991 — Голова Президії Верховної Ради України). Один із ініціаторів ухвалення Декларації про державний суверенітет України (16.07.1990).
Під час путчу 18–21.08.1991 відмовився підтримати організаторів державного перевороту й оголосити надзвичайний стан на території УРСР, пославшись на те, що це входить у повноваження Верховної Ради в цілому, а не голови її президії. При цьому центральні республіканські газети «Радянська Україна» і «Правда Украины» як органи ЦК КПУ і Верховної Ради УРСР фактично підтримали путч, передруковуючи офіційні матеріали Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР (ДКНС).
Після поразки путчу підтримав проголошення незалежності України 24.08.1991 (див. Акт проголошення незалежності України 1991) і заборону діяльності КПУ (30.08.1991).
Під час перших виборів Президента України (01.12.1991,одночасно з Всеукраїнським референдумом за незалежність) висунув свою кандидатуру як самовисуванець.
01.12.1991 обраний Президентом України у першому турі.
Діяльність на посаді Президента України
Інавгурація Л. Кравчука відбулася 05.12.1991.
08.12.1991 від імені України підписав Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, відому як Біловезька угода. Цим документом констатувалося, що СРСР як «суб’єкт міжнародного права й геополітична реальність» припинив існування, створювалося нове міждержавне об’єднання — Співдружність Незалежних Держав (СНД).
26.02.1992 підписав Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсинський акт).
03.09.1993 року в с. Масандра біля м. Ялти підписав чотири угоди з Російською Федерацією, які стосувалися спірних питань щодо врегулювання поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР між Україною й Росією, утилізації ядерної зброї, що знаходилася на території України, та нагляду за стратегічними ракетними комплексами з ракетами-носіями ядерних боєголовок до моменту їхньої утилізації.
У період президентства Л. Кравчука відбулося міжнародне визнання України як незалежної держави, встановлення дипломатичних відносин із більшістю держав світу. У цей час Україна стала членом низки міжнародних організацій: Європейського банку реконструкції та розвитку (1992), Міжнародного валютного фонду (1992), Наради з безпеки і співробітництва в Європі (1992), а також приєдналася до програми співпраці з НАТО «Партнерство заради миру» (1994).
Крім того, під час каденції Л. Кравчука Україна стала членом двох організацій Групи Світового Банку — Міжнародного банку реконструкції та розвитку (1992) і Міжнародної фінансової корпорації (1993). Було здійснено підготовку вступу до Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (1994, процес вступу завершено через вісім днів після складання Л. Кравчуком повноважень).
Під час правління Л. Кравчука мирним шляхом розв’язано т. зв. Кримську кризу 1992–1994 — дипломатичний конфлікт між Україною з одного боку і Росією та сепаратистською владою Криму з іншого, наслідком якого стало відновлення повного контролю України над Кримським півостровом і досягнення домовленостей про поділ колишнього Чорноморського флоту СРСР.
У період президентської каденції Л. Кравчука Україна зіткнулася з численними економічними проблемами, які призвели до гіперінфляції 1993–1995 (у 1992 номінальні споживчі ціни зросли у 21 раз, у 1993 — у 102,5 раза, у 1994 — у п’ять разів). Ситуація стабілізувалася в 1995, за президентства Л. Кучми.
1993 у країні розгорнулася політична криза, спричинена низкою економічних чинників. Для її розв’язання Верховна Рада України і Президент України Л. Кравчук досягли компромісу, що полягав у проведенні 1994 дострокових парламентських і президентських виборів.
Під час першого туру президентських виборів (26.06.1994) Л. Кравчук набрав відносну більшість голосів (38 % у Л. Кравчука проти 31 % у Л. Кучми). У другому турі 10.07.1994 перемогу здобув Л. Кучма (набрав 52 % голосів проти 45 % голосів у Л. Кравчука).
22.08.1992 прийняв державні атрибути і президентські клейноди Української Народної Республіки від останнього президента УНР в екзилі М. Плав’юка.
Під час правління Л. Кравчука у вересні 1993 уперше на державному рівні було вшановано пам’ять жертв Голодомору за участі голови держави.
Діяльність після складання повноважень
З 1994 до 2006 — депутат Верховної Ради України (ІІ, ІІІ, ІV скликань). 1998 — позапартійний, обраний за одномандатним округом; 1998–2006 — член Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), обраний за її списком.
Під час виборчої кампанії 1999 підтримав кандидатуру Л. Кучми, який балотувався на другий термін. Під час кампанії 2004 підтримав кандидатуру В. Януковича.
2006 балотувався до Верховної ради України у складі опозиційного до тогочасного Президента України В. Ющенка виборчого блоку «Не так!» (блок не подолав прохідний бар’єр). У подальші роки Л. Кравчук не брав активної участі в політичному житті, епізодично виступаючи з політичними заявами.
2020–2021 брав участь у роботі Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України.
Наукова й публіцистична діяльність
У 1970-х – 1980-х, працюючи в апараті ЦК КПУ, опублікував низку праць із економіки (більшість у співавторстві) та навчально-методичних матеріалів із ідеологічної роботи.
У роки президентства видав збірку «Є така держава — Україна: матеріали з виступів, інтерв’ю, прес-конференцій, брифінгів, відповідей на питання» (1992).
Після завершення президентської каденції опублікував публіцистично-мемуарну книжку «Останні дні імперії... Перші роки надії» (1994).
У 2000-х – 2010-х видав низку книг публіцистичного й мемуарного характеру: «Держава і влада: досвід адміністративної реформи в Україні» (2001), «Маємо, те що маємо: спогади і роздуми» (2002), «Перший про владу» (2018) та ін.
Нагороди
Звання «Герой України» з врученням ордена Держави (2001), орден Князя Ярослава Мудрого V–I ступенів (з 1996 до 2020), орден Свободи (2014), три ордени Трудового Червоного прапора (1973, 1977, 1986) та ін.
Ступені почесного доктора Єльського університету, Філадельфійського університету Ла Саль (обидва — США), Волинського державного університету (тепер Волинський національний університет імені Лесі Українки), Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Українсько-американського гуманітарного інституту «Вісконсинський міжнародний університет (США) в Україні» (Українсько-американського університету Конкордія), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Національного університету «Одеська юридична академія».
Ступінь почесного доктора Національного університету «Києво-Могилянська академія» (1999) [відкликано вченою радою університету у 2004].
Почесний професор Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, Київського університету імені Бориса Грінченка, Київського університету культури та Міжнародного інституту бізнесу.
Праці
- Останні дні імперії... Перші роки надії. Київ : Довіра, 1994. 230 с.
- Маємо те, що маємо: Спогади і роздуми. Київ : Століття, 2002. 392 с.
- Одна Україна, єдиний народ: політичні роздуми над записами в щоденнику. Харків : Фоліо, 2010. 542 с.
- У с п і в а в т. — Идеологическая работа: опыт перестройки: на материале парторганизации республики. Киев : Политиздат Украины, 1989. 252 с.
- Новый хозяйственный механизм: справочник. Киев : Политиздат Украины, 1989. 254 с.
Література
- Чемерис В. Президент. Київ : Свенас, 1994. 464 с.
- Плохій С. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу / Пер. з англ. Я. Лебеденка, А. Сагана. Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2019. 512 с.
- Крючков Г., Шпак И. Леонид Кравчук. Испытание властью. Киев : Адеф-Украина, 2020. 244 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Кравчук, Леонід Макарович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кравчук, Леонід Макарович (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
