Монофелітство

Монофелі́тство (грец. μονοθελητισμός, від грец. μόνος — один і грец. θέλημα — воля) — в історії християнства — богословська доктрина, визнана єретичною, яка обстоювала сполучення двох природ (Божественної та людської) в Ісусі Христі, проте одну Божественну волю. Виникло в 7 ст. у Візантії як спроба компромісу між ортодоксальною христологією і монофізитством.

Історична довідка

Доктрину сформулював Константинопольський патріарх Сергій І (610–638) у намірах подолати церковний розкол між ортодоксальними (православними) християнами і монофізитами (головними осередками яких стали Александрійський та Антіохійський патріархати). Ідею церковної єдності (як запоруки політичного зміцнення імперії) щосили підтримував і візантійський імператор Іраклій (правив у 610–641).

Учення початково ґрунтувалося на ідеї «моноенергетизму» («моноенергізму»): монофізити наполягали на двох природах Боголюдини Ісуса Христа, але Його єдиній «енергії» (грец. ενεργεια), або ж дії (дійності). При цьому енергія невіддільна від єства (природи), хоча й відрізняється від неї, та є властивістю суто Божественної природи Христа, але не іпостасі Сина (яка містить ще й природу людську). Відтак монофізити визначили умовою унії визнання за Христом однієї енергії, дії. Радикальними противниками унії з монофелітами були Максим Сповідник, Софроній Єрусалимський (патріарх Єрусалимський у 634–638). Задля примирення протиборчих сторін патріарх Сергій І заборонив 638 будь-які дебати навколо формули про єдину енергію Христа й висунув навзамін ідею про дві природи та єдину волю Христа. Теза однаково була неприйнятна для ортодоксальних християн, оскільки догматично закріплене вчення про два єства Спасителя передбачало й існування в ньому, відповідно, двох воль — Божественної та людської.

Попри явну неузгодженість позицій імператор Іраклій, з огляду на загальнодержавні інтереси, підтримав позицію Константинопольського патріарха і цього ж року оприлюднив свій «Виклад віри» («Екфесис»), згідно з яким заборонялися дискусії з питання волі/воль Христа. Документ надав підставу формально примирити сторони й начебто досягти єдності в Церкві, проте не вирішив доктринальних суперечок, що не вщухали й надалі.

Подолання єресі

Наступний імператор Констант ІІ (правив у 642–668) за порадою константинопольського патріарха Павла ІІ (641–653) видав декрет «Взірець віри» («Типос»), де примушував християн сповідувати віровчення суголосно рішенням п’яти Вселенських соборів і також забороняв дискутувати про одну чи дві волі. Церковні діячі, незгодні з «Типосом», були жорстоко покарані (зокрема, папа Мартин I, Максим Сповідник). Назагал позиція обох імператорів — утримання від засудження христологічної єресі та заборона дискусій з доктринального питання — опосередковано сприяла просуванню монофелітів. Це дозволило прихильникам учення посісти керівні посади у Східній церкві.

Після арабського нашестя більшість монофелітів опинилися на захоплених мусульманами землях.

Доктринальне подолання монофелітів пов’язують із імператором Костянтином IV (668–685). Скликаний ним VI Вселенський собор (ІІІ Константинопольський, 680) оголосив монофелітство єрессю та ухвалив діофелітський догмат про «дві природні волі чи бажання в Ньому (Ісусі Христі)» і «дві природні дії Його (Ісуса Христа)», де людське бажання (воління) підпорядковане всемогутньому Божественному.

Після собору вплив монофелітства став спадати і воно поступово зникло практично на всій території Візантійської імперії. Нечисельні прихильники течії деякий час існували лише в Сирії та Лівані. На початку 8 ст. з них вирізнилася течія маронітів, які з 16 ст. приєдналися до Католицької церкви (див. Маронітська католицька церква).

Література

  1. Bathrellos D et al. The Byzantine Christ: Person, Nature, and Will in the Christology of Saint Maximus the Confessor. Oxford : Oxford Academic Books, 2004. 240 р.
  2. Thornton J. The Œcumenical Synods of the Orthodox Church: A Concise History. Etna : Center for Traditionalist Orthodox Studies, 2012. 193 р.
  3. Salah L.-A. M., Kamaruzaman Y., Mansoureh E., Azlizan M. E. The Spread of Doctrines and the Ecumenical Councils within the Byzantine Empire // Asian Journal of Social Sciences & Humanities. 2014. Vol. 3 (4). Р. 79–97.
  4. Hovorun С. The Issue of Wills and Energies in the Perspective of the Dialogue Between the Eastern Orthodox and Oriental Orthodox // The Dialogue Between the Eastern Orthodox and Oriental Orthodox Churches / Еd. by Chr. Chaillot. Volos : Volos Academy, 2016. Р. 134–146.
  5. Kennedy Sh. C. The Seven Ecumenical Councils: in Greek and English. [W. p.] : Independently published, 2023. 170 p.

Автор ВУЕ

П. Ю. Павленко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Павленко П. Ю. Монофелітство // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Монофелітство (дата звернення: 12.05.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
20.12.2023

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶