Нечуй-Левицький, Іван Семенович
Нечу́й-Леви́цький, Іва́н Семе́нович (при нар. Іван Левицький; псевдоніми і криптоніми: Нечуй, Нечуй-Левицький, Баштовий, О. Криницький, Гр. Гетьманець, А. Глаголь, І. Н. та ін.; 25. 11. 1838, м. Стеблів, тепер Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл, Україна — 02. 04. 1918, м. Київ, Україна) — письменник, педагог, етнограф, фольклорист, перекладач.
|
Нечуй-Левицький, Іван Семенович | |
|---|---|
| Псевдоніми | Нечуй, Нечуй-Левицький, Баштовий, О. Криницький, Гр. Гетьманець, А. Глаголь, І. Н. |
| Справжнє ім’я | Іван |
| Справжнє прізвище | Левицький |
| Народження | 25.11.1838 |
| Місце народження | Стеблів |
| Смерть | 02.04.1918 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Київська духовна семінарія |
| Напрями діяльності | етнографія, проза, педагогіка |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї священика. З 7 років навчався у дяка, який був викладачем духовного училища при Богуславському монастирі. 1853–1859 продовжив освіту у Київській духовній семінарії. Пізніше викладав церковнослов’янську мову в Богуславському духовному училищі. 1865 закінчив навчання в Київській духовній академії зі званням магістра, але відмовився від духовної служби і почав викладати російську мову, літературу, історію, географію в Полтавській семінарії (1865–1866), жіночих гімназіях Каліша, Седлеця (1866–1873), російську словесність у Кишинівській чоловічій гімназії (1873–1885). Від 1881 перебував під наглядом, як «завзятий хохломан». 1885 вийшов на пенсію, жив у м. Києві, займався літературною творчістю. Визнання та слава не приносили прибутків, жив у злиднях. Помер у богадільні.
Творчість
У 1860-х почав писати; друкуватися з 1868 переважно у західноукраїнських виданнях (через режим Валуєвського циркуляра). Першими творами були комедія «Жизнь пропив, долю проспав» та повість «Наймит Яріш Джеря». 1865 написав повість «Дві московки» (видруковано 1868). Автор повістей «Рибалка Панас Круть» (1868), «Причепа» (1869), «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я» (1879), романів «Хмари» (1874), «Над чорним морем» (1890), «Князь Єремія Вишневецький» (1897), оповідань «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» (1875), «Старосвітські батюшки та матушки» (1881), «Пропащі» (1888), «Афонський пройдисвіт» (1890), драматичних творів «На кожум'яках» (1875), «Маруся Богуславка» (1875) та ін. Характерною особливістю творчості є тонкий гумор, спостереження над побутом і звичаями селян, зображення сцен минулого.
Є автором нарисів про літературу та мистецтво: «Загальний огляд найновішої русько-української літератури» (1894), «Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906), «Марія Заньковецька, українська артистка» (1893); етнографічних та фольклорних праць: «Українські гумористи та штукарі» (1890), «Світогляд українського народу. Ескіз української міфології» (1868); записів фольклору та фольклорних нотаток. Цікавився проблемами викладання у статтях «Російська народна школа на Україні» (1889), «Педагогічна проява в російській народній школі» (1893) та мовознавства «Сьогочасна часописна мова на Україні» (1907), «Криве дзеркало української мови» (1912), «Граматика українського язика» (1914).
Увагу до питань цілісності української ідентичності та історичного розвитку української мови загалом зосереджено в публіцистичних нарисах «Непотрібності великоруської літератури для України і для слов’янщини» (1878), «Українство на літературних позвах з Московщиною» (1891). Деякі твори перекладено молдовською, німецькою, польською, російською, угорською та ін. мовами. Повість «Микола Джеря» інсценізовано та 1926 екранізовано (фільм не зберігся).
Разом із П. Кулішем та І. Пулюєм переклав українською мовою Біблію.
Визнання
Відкрито меморіальні дошки (м. Київ, м. Біла Церква) та пам’ятники (м. Київ, м. Черкаси), присвячені Нечую-Левицькому. У м. Стеблів 1968 відкрито Літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького (у будинку, де мешкала сім’я письменника); встановлено меморіальні дошки на корпусах «суконки» та цукрового заводу, описаних у «Миколі Джері» та «Бурлачці» та відкрито пам’ятник Нимидорі (героїні «Миколи Джері»). Експозиція нараховує 3000 експонатів та 5 кімнат.
Українським фондом культури та київським Українським домом заснована Літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького (1993), однойменна літературно-мистецька премія – Білоцерківською міською радою (1991).
Додатково
Архів Івана Нечуя-Левицького зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України (фонд 11). У жовтні 2019 розпочато зйомки повнометражного фільму «Микола Джеря» (режисер Ірина Правило).
Цитати
Коли писальник хоч трошки себе чує українським громадянином, часткою українського народу й українського громадянства, він повинен мати за святу повинність одсвічувати в своїй фантазії, в свойому серці ту громаду <…> а не перелазити в чужі городи і підставляти свою душу під картини чужої, неукраїнської жизні…
(Нечуй-Левицький І. Українство на літературних позвах з Московщиною. Культурологічні трактати. Упорядкування Михайла Чорнопиского. Львів: Каменяр, 1998. С. 71).
Твори
- Зібрання творів : у 10 т. Київ : Наук. думка, 1965–1968.
- Кайдашева сім'я. Київ : Анфас, 1994. 162 с.
- Українство на літературних позвах з Московщиною. Львів : Каменяр, 1998. 256 с.
- Вибрані твори. Київ : Книга, 2012. 350 с.
Література
- Крутікова Н. Розкрита книга життя // Нечуй-Левицький І. Зібрання творів : у 10 т. Київ : Наукова думка, 1965. Т. 1. С. 5–51.
- Нечуй-Левицький І. Життєпис Івана Левицького (Нечуя), написана ним самим // Нечуй-Левицький І. Зібрання творів : у 10 т. Київ : Наукова думка, 1968. Т. 10. С. 7–18.
- Карпенко Г. І. Творчість І. Нечуя-Левицького як історичне джерело // Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. 2011. № 11–12 (164–165). С. 111–119.
- Михайлин І. Л. Публіцистика та літературна критика І. Нечуя-Левицького в журналі «Дніпрові хвилі» // Всеукраїнська науково-практична конференція: Журналістика. Філологія. Медіаосвіта. Полтава : Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, 2014. С. 136–141. URL: http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/3998/1/Mykhailyn.pdf
- Тарнавський М. Нечуваний Нечуй. Реалізм в українській літературі / Пер. з англ. Я. Стріхи. Київ : Laurus, 2018. 288 с.
- Мялковська Л. М. Мова художніх творів І. С. Нечуя-Левицького: лексикографічна і лінгвокогнітивна рецепція. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019. 604 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Муравецька Я. С. Нечуй-Левицький, Іван Семенович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нечуй-Левицький, Іван Семенович (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
