Пулюй, Іван Павлович
Пулю́й, Іва́н Па́влович (02.02.1845, м. Гримайлів, тепер с-ще Гримайлів Чортківського району Тернопільської обл. — 31.01.1918, м. Прага, Чехія) — фізик, електротехнік, винахідник, організатор науки, педагог, перекладач, публіцист, політолог, громадський діяч, доктор філософії з фізики, професор і ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, державний радник з електротехніки Чехії і Моравії, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (з 1899).
|
Пулюй, Іван Павлович | |
|---|---|
| Справжнє прізвище | Пульгуй |
| Народження | 02.02.1845 |
| Місце народження | Гримайлів |
| Смерть | 31.01.1918 |
| Місце поховання | Прага |
| Alma mater | Віденський університет |
| Місце діяльності | Віденський університет, Чеський технічний університет |
| Напрями діяльності | фізика, електротехніка |
Зміст
Життєпис
Батько Павло Пульгуй, заможний і освічений господар, 1861–1865 був бургомістром м. Гримайлова. Прізвище Пульгуй у майбутнього вченого було до 1861.
Початкову школу закінчив у м. Гримайлові. 1856–1864 навчався в німецькомовній Тернопільській класичній гімназії, яку завершив із відзнакою.
З 1865 здобував освіту в греко-католицький духовній семінарії у м. Відні.
1869–1972 продовжив навчання на фізичному факультеті Віденського університету.
Після закінчення закладу до 1874 працював у ньому асистентом кафедри експериментальної фізики. 1874–1875 — асистент-викладач Військово-морської академії в м. Фіуме (тепер м. Рієка, Хорватія). Там сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який 1878 було відзначено срібною медаллю на Всесвітній виставці в м. Парижі.
1875–1876 як стипендіат австрійського міністерства освіти навчався у Страсбурзькому університеті (тепер Франція), де 1876 захистив докторську дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури» і здобув ступінь доктора фізики Страсбурзького університету.
1876–1883 викладав у Віденському університеті.
1882–1884 обіймав посаду технічного директора електротехнічного бюро у м. Відні, а згодом технічного консультанта в промисловій електротехнічній фірмі. З 1884 працював на посаді професора Празької німецької політехнічної школи (тепер Чеський політехнічний університет). 1888–1889 був ректором, з 1890 деканом машинобудівного факультету.
За його участі було підготовлено плани та проекти будівництва електротехнічного інституту. 1902 створено окрему кафедру електротехніки, яку очолював до виходу на пенсію 1916.
Діяльність
Наукова діяльність
Працював у галузі молекулярної фізики, електротехніки, досліджував електричні розряди в газах, вивчав властивості і природу катодних та Х-променів.
1874 видрукував перші дві статті у виданні «Доповіді Віденської академії наук» щодо експериментальних досліджень залежності внутрішнього тертя повітря від температури. 1880–1882 там само вийшли чотири статті щодо катодних променів. 1896 опублікував результати досліджень природи та властивостей Х-променів.
Вперше сконструював трубку за 14 років до відкриття Х-променів; пояснив природу виникнення Х-променів; установив здатність Х-променів іонізувати газ; уточнив їхній просторовий розподіл (де і як вони виникають).
Сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента тепла (1874), дистанційний телетермометр, телефонний сигнальний апарат, індуктор для трифазних струмів, патентовану телефонічну станцію для охорони життя від небезпечних електричних струмів високої напруги. Вчений керував запровадженням трамвая в м. Празі, здійснював нагляд за будівництвом кількох електростанцій на змінному струмі на території Чехії.
Праці Пулюя з фізики сприяли утвердженню атомістичної теорії будови речовини, наблизили відкриття Х-променів і електрона, сприяли становленню науки про Х-промені. Наукові гіпотези щодо механізму виникнення й природи катодних та Х-променів випереджали загальний рівень тогочасних наукових уявлень.
Апарати, які сконструював учений, відзначено найвищими нагородами на всесвітніх і міжнародних виставках, винаходи з електротехніки і телефонії запатентовано в багатьох країнах Європи, а теоретичні праці з електродинаміки змінних струмів стали фундаментом окремих розділів основ електротехніки.
Після успішної презентації 1881 на Всесвітній електротехнічній виставці в м. Парижі своєї лампи (згодом лампи Пулюя) отримав срібну медаль. 1884 його лампи освітлювали територію Міжнародної електротехнічної виставки і прилеглі вулиці м. Штаєра (Австрія). Вчений отримав срібну медаль (1878) за прилад для визначення механічного еквівалента тепла.
Автор понад 50 наукових праць українською, німецькою і англійською мовами.
Освітня та суспільна діяльність
Володів багатьма мовами. Переклав українською мовою підручник із планіметрії для українських гімназій (1865), «Молитовник» (1869). Разом із П. Кулішем, І. Нечуєм-Левицьким уперше переклав Біблію. Повний переклад Старого і Нового Завітів уперше вийшли друком у м. Відні 1903. Пізніші видання здійснено 1906, 1909, 1912 у м. Відні, 1920 у м. Берліні. 1944 і 1947 переклад видано в містах Нью-Йорку і Лондоні. 2000 Біблію було видано у м. Києві.
Розробляв основи концепції національної освіти, працював над створенням словника української технічної термінології.
Навчаючись у Тернопільській гімназії, став співзасновником і активним діячем таємного товариства української молоді «Громада».Був одним з організаторів і деякий час головою студентської організації «Січ» у м. Відні (1868). Разом з І. Горбачевським заснував Українську громаду (1901), Комітет допомоги утікачам у Празі (1914), фонд Пулюя (1914) для фінансової допомоги незаможним студентам (проіснував до 1939), упродовж багатьох років боровся за розвій науки і культури в Україні.
1904–1909 написав низку статей із гострою критикою політики Росії, зокрема щодо заборони української мови. 1915 видав дві брошури німецькою мовою: «Польські русофіли і масові арешти вірних державі українців у Галичині» та «Україна і її міжнародне політичне значення».
Нагороди та відзнаки
Орден Залізної корони з нагоди 100-ліття Празької німецької політехніки (1906).
Удостоєний титулу «Радник двору» (1910).
Почесний член Віденського електротехнічного товариства (1913).
Вшанування пам’яті
Іменем Пулюя названо Тернопільський національний технічний університет (1995) і музей при університеті (2010), вулиці і провулки багатьох міст, зокрема Києва, Дніпра, Львова, Тернополя, Чорткова, Івано-Франківська.
На батьківщині вченого, у смт Гримайлів, його ім’ям названо школу, площу і вулицю, 1995 встановлено пам’ятник (скульптор М. Обезюк, нар. 1938; Україна). 2015 відкрито пам’ятник-погруддя на території Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (скульптор М. Обезюк). Памʼятні дошки є також у м. Києві на вул. І. Пулюя та на стіні будинку № 9 на вулиці Шкода-гассе (Відень, Австрія). Відділення фізики і астрономії НАН України 1997 запровадило іменну премію І. Пулюя «За видатні роботи в галузі прикладної фізики» (присуджують раз на два роки).
25.01.2010 Національний банк України ввів у обіг пам’ятну монету номіналом 5 гривень до 165-річчя від дня народження науковця. 1995 до 150-річного ювілею І. Пулюя створено поштову марку. На честь 175 річниці від дня народження дослідника Міжнародна астрономічна спілка назвала його іменем малу планету — (226858)Ivanpuluj=2004 TY 13.
Праці
- Strahlende Elektrodenmaterie // Wiener Berichte. 1880. Bd. 81. P. 864–923; 1881. Bd. 83. P. 402–420; 693–708; 1882. Bd. 85. P. 871–881.
- The Fourth State of Matter. A. Refutation // Science. 1880. Vol. 1. Is. 5. P. 58–59.
- Збірник праць : в 3 т. Київ : Рада, 1996–1997
- Іван Пулюй — Пантелеймон Куліш. Подвижники нації. Київ : Рада, 1997. 288 с.
- Ukraina und ihre Internationale Politische Bedeutung. Wien : Bund zur Befreiung der Ukraina, 1915. 41 p.
Література
- Влох О. Г., Ґайда Р. П., Пляцко Р. М. Доля вченого в долі України // Аксіоми для нащадків. Львів : Меморіал, 1992. 544 с.
- Шендеровський В. Відкриття віку. Іван Пулюй чи Конрад Рентґен? // Рідна школа. 1997. № 7–8. С. 51–59.
- Ґайда Р., Пляцко Р. Іван Пулюй 1845–1918. Львів : Наукове товариство імені Шевченка, 1998. 286 с.
- Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки : в 4 т. Київ : Рада, 2003. Т. 1. С. 251–263.
- Шендеровський В. Іван Пулюй // Шандра В., Ананьєва Т., Біленький С. та ін. Історія України у особах ХІХ століття. Київ : Україна, 2015. С. 291–304.
- Ґайда Р., Пляцко Р. Іван Пулюй. Життя і творчість. 2-ге вид., уточ. й допов. Львів : Дослідно-видавничий центр Наукового товариства ім. Шевченка, 2019. 220 с.
- Кушерець В., Шендеровський В. Апостол правди і науки (до 175-річчя від дня народження). Київ : Знання України, 2020. 94 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Пулюй, Іван Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Пулюй, Іван Павлович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
