Русова, Софія Федорівна

Unnamed-7Русова.jpg

Ру́сова, Софі́я Фе́дорівна (уроджена Ліндфорс; 18.02.1856, с. Олешня, тепер Чернігівського району Чернігівської області, Україна — 05.02.1940, м. Прага, тепер Чеська Республіка) — педагог, громадсько-освітня діячка, одна з організаторок жіночого руху в Україні. Дружина О. Русова.

Русова, Софія Федорівна

Народження 18.02.1856
Місце народження Олешня
Смерть 05.02.1940
Місце смерті Прага
Місце поховання Ольшанський цвинтар
Alma mater Фундуклеївська гімназія
Напрями діяльності педагогогіка, громадсько-освітня діяльність, одна з організаторок жіночого руху в Україні.

Життєпис та діяльність

Мати — Ганна Жерве — походила з аристократичного французького роду, що багато років проживав у Російській імперії. Батько — Федір Ліндфорс — мав шведських предків, які також давно опинилися в Росії, був палким російським патріотом. Одружившись на дочці генерал-губернатора м. Омська, у якого служив ад’ютантом, полковник Ф. Ліндфорс згодом разом із родиною переїхав із Сибіру на Чернігівщину, де біля с. Олешня купив садибу та 1000 десятин землі. У с. Олешні народилася остання, п’ята дитина подружжя — Софія. Ганна Жерве померла рано, тому опікувалася Софією її старша сестра Марія. Початкову освіту здобула вдома.

1865 родина переїхала до м. Києва.

1865–1870 С. Ліндфорс навчалася у Фундуклеївській гімназії, яку закінчила із золотою медаллю.

1871 Софія та Марія Ліндфорс відкрили в Києві перший приватний дитячий садок, вихованцями якого здебільшого були діти української інтелігенції, зокрема, дочки М. Старицького Марія (див. М. Старицька) і Людмила (див. Л. Старицька-Черняхівська). Завдяки зв’язкам із родиною Старицьких С. Ліндфорс познайомилася з М. Драгомановим, І. Нечуєм-Левицьким, М. Лисенком, Оленою Пчілкою, О. Русовим.

1874 в Петербурзі вийшла заміж за О. Русова. Допомагала чоловікові готувати до видання повний текст «Кобзаря» Т. Шевченка, який було опубліковано 1876 м. Празі.

Родині Русових доводилося часто переїжджати, що було пов’язано, по-перше, з роботою чоловіка-статистика Софії Федорівни, по-друге, з її власною політичною діяльністю, яка призвела до постійного нагляду поліції та кількох ув’язнень. В юності вона належала до партії «Народна воля», пізніше була членом Української партії соціалістів-федералістів.

Брала активну участь у діяльності Київської та Одеської українських громад, Харківського товариства грамотності.

З 1909 родина жила в м. Києві, де С. Русова викладала в Комерційному інституті, комерційній школі 1 Учительського товариства, Фребелівському інституті.

Після Лютневої революції 1917 С. Русова відігравала найактивнішу роль у будівництві національної системи освіти в Україні. У квітні 1917 на Всеукраїнському національному конгресі була обрана членом Української Центральної Ради від просвітницьких організацій Києва. Водночас очолювала департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти, була головою Всеукраїнської учительської спілки, членом редакційної колегії та активним автором журналу «Вільна українська школа», всіляко сприяла українізації навчальних закладів, організовувала видання навчальної та методичної літератури українською мовою, викладала у навчальних закладах Києва.

Через події громадянської війни 1920 переїхала до м. Кам’янець-Подільського, де викладала в університеті та учительській семінарії. Наприкінці 1921 емігрувала, з 1923 жила в м. Празі. Викладала в Українській господарській академії в м. Подєбрадах (1922–1923) та Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в м. Празі (1923–1933). У м. Празі 1924–1925 взяла участь у створенні притулку для дітей українців-емігрантів, який очолювала впродовж п’яти років, консультувала педагогів Української народної школи, що діяла з 1936 при цьому притулку, як опікунка допомагала роботі Української реальної гімназії, співпрацювала з Українським інститутом громадознавства (з 1929 — Український соціологічний інститут). Похована в Празі на Ольшанському цвинтарі.

Праці

Публікувала статті з різних питань освіти на сторінках багатьох періодичних видань, серед яких журнали «Вестник воспитания», «Образование», «Русская школа», «Украинская жизнь», «Украинский вестник», газети «Громадська думка», «Рада» та ін. Співредактор єдиного на той час у Російській імперії українського педагогічного журналу «Світло» (виходив у м. Києві 1910–1914), у якому надрукувала близько 100 матеріалів. На сторінках часопису С. Русова почала публікувати свої фундаментальні праці з проблем дошкільної педагогіки, розробляла концепцію національної школи, висвітлювала питання історії педагогіки, хроніку педагогічного життя в країні та за кордоном, робила огляд інших часописів, систематично рецензувала нові педагогічні видання тощо. Обстоюючи право українського народу на навчання рідною мовою, створила підручники «Український букварь» (1906), «Початкову географію» (1911), видавала науково-популярні брошури, призначені для малоосвічених верств населення.

У період визвольних змагань перевидано доопрацьовані підручники С. Русової «Український букварь» (1917–1919), «Початкова географія» (двічі 1918), а також вийшли нові праці «Нова школа», «Про колективне та групове читання» (обидві — 1917), «Методика початкової географії», «Перша читанка для дорослих для вечірніх та недільних шкіл», «Початковий підручник французької мови задля самонавчання і перших класів гімназії з французько-українським словарем», ґрунтовне дослідження «Дошкільне виховання», курс лекцій, які педагог прочитала на позашкільному факультеті Київського педагогічного інституту, під назвою «Позашкільна освіта» (усі — 1918) тощо.

За роки еміграції у видавництвах і періодичних видання Лейпцига, Праги, Подєбрадів, Філадельфії, Варшави, Парижа, Львова, Коломиї, Ужгорода, Мукачева, Чернівців побачили світ понад 160 праць С. Русової. Серед них — підручники з географії «Західна Європа» та «Позаєвропейські краї» (обидва — 1922), курс «Курс французької мови для студентів Української господарської академії в Подєбрадах» (1923), «Єдина діяльна (трудова) школа», «Нова школа соціального виховання», «Теорія і практика дошкільного виховання» (всі — 1924), «Дидактика» (1925), «Нові методи дошкільного виховання» (1927), «Сучасні течії в новій педагогіці» (1932) та ін. Здобутки та нагальні проблеми української педагогіки неодноразово були темами виступів діячки на різних міжнародних форумах, серед яких, зокрема, педагогічні конгреси в Римі (1923), Женеві (1929), з’їзд «Через школу — до миру» в Празі (1927) та ін.

Вшанування

Вшановуючи внесок С. Русової в розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, Міністерство освіти і науки України запровадило 2005 нагрудний знак «Софія Русова», яким нагороджують наукових, науково-педагогічних та педагогічних працівників за значні особисті успіхи в галузі дошкільної і позашкільної освіти.

Додатково

Діти Софії Русової: Людмила (1876, м. Прага, тепер Чеська Республіка) — померла немовлям. Михайло (1876, с. Олешня, тепер Україна — 1909, Петербург, тепер РФ) — активний діяч української студентської громади в м. Харкові (1897–1900), один із засновників Революційної української партії (1900), автор статей на політичні теми, з етнографії, географії та археології. Любов (1880, м. Київ, тепер Україна — 1960, м. Монреаль, Канада) — доктор медицини, оперна співачка, викладачка співу. Юрій (1895, м. Харків, тепер Україна — 1962, м. Монреаль, Канада) — вчений-біолог, іхтіолог, 1930–1941 очолював відділ іхтіології в Національному зоотехнічному інституті в м. Бухаресті, з 1947 працював науковим співробітником в університеті в м. Монреалі. Автор праць з іхтіології та статей на філософсько-літературні теми.

Твори

  1. Русова С. Вибрані педагогічні твори / упоряд., передмова, коментарі О. В. Проскури. Київ : Освіта, 1996. 304 с.
  2. Русова С. Вибрані педагогічні твори : у 2 кн. / за ред. Є. І. Коваленко. Київ : Либідь, 1997. Кн. 1. 272 с.
  3. Русова С. Вибрані педагогічні твори : у 2 кн. / за ред. Є. І. Коваленко. Київ : Либідь, 1997. Кн. 2. 320 с.
  4. Русова С. Ф. Вибрані педагогічні твори : у 4 кн. / за заг. ред. Є. І. Коваленко. Чернігів : РВК «Деснянська правда», 2008. Кн. 3. 240 с.
  5. Русова С. Ф. Вибрані педагогічні твори : у 4 кн. / за заг. Ред. Є. І. Коваленко. Чернігів :.КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2009. Кн. 4. 328 с.
  6. Русова С. Мемуари. Щоденник / упоряд. В. Сергійчук. Київ : Поліграфкнига, 2004. 544 с.
  7. Софія Русова: З маловідомого і невідомого / упоряд. О. Джус, З. Нагачевська. Івано-Франківськ : Гостинець, 2006. Ч. 1 : «Несторка української педагогічної літератури…». 456 с.
  8. Софія Русова: З маловідомого і невідомого / упоряд. З. Нагачевська, О. Джус,. Івано-Франківськ : Гостинець, 2007. Ч. 2 : «Сеньйорка українського жіноцтва…». 364 с.
  9. Софія Русова: З маловідомого і невідомого / упоряд. З. Нагачевська, О. Джус,. Івано-Франківськ : Плай, 2012. Ч. 3 : «Я не поетеса… Я не вчена… Я громадянка». 604 с.

Література

  1. Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції : монографія. Івано-Франківськ : Плай, 2002. 260 с.
  2. Антонець Н. Б. Русова Софія Федорівна. // Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. / за ред. В. О. Сухомлинської. Київ : Либідь, 2005. Т. 2 : ХХ століття. С. 136–145.
  3. Зайченко І. В. Педагогічна концепція С. Ф. Русової. 3-є вид., доп. і переробл. Чернігів : РВК «Деснянська правда», 2006. 264 с.
  4. Софія Русова — педагог, державний діяч, просвітитель: до 155-річчя від дня народження: біобібліогр. покажчик / упоряд. А. М. Доркену, Т. В. Лога. Київ : [б. в.], 2010. 176 с.
  5. На хресній дорозі: історія родини Ліндфорсів-Русових у листуванні / упорядк. та пер. Г. Дацюк, О. Михалевич-Рудакевич. Чернівці : Букрек, 2013. 244 с.

Автор ВУЕ

Н. Б. Антонець


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Антонець Н. Б. Русова, Софія Федорівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Русова, Софія Федорівна (дата звернення: 28.04.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.02.2021

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶