Стражеско, Микола Дмитрович
Страже́ско, Мико́ла Дми́трович (29.12.1876, м. Одеса, тепер Україна — 27.06.1952, м. Київ, тепер Україна) — учений-новатор, клініцист, експериментатор-патофізіолог, доктор медицини (від 1904), професор (з 1920), дійсний член АН УРСР (від 1934), АН СРСР (з 1943) та АМН СРСР (від 1944). Батько біохіміка Д. Стражеска (1913–1978; тепер Україна).
|
Стражеско, Микола Дмитрович | |
|---|---|
| Народження | 29.12.1876 |
| Місце народження | Одеса |
| Смерть | 27.06.1952 |
| Місце смерті | Київ |
| Напрями діяльності | клінічна медицина, кардіологія |
Зміст
Життєпис
Закінчив Одеську Рішельєвську гімназію (1894), медичний факультет Університету святого Володимира у м. Києві (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка) з відзнакою (1899).
Під керівництвом В. Образцова працював екстерном (1900), інтерном (1901) терапевтичного відділення Олександрівської лікарні у м. Києві, де займався внутрішніми хворобами.
1901 відряджений до м. Парижа в клініку Потена для навчання методиці вислуховування серця без стетоскопа з одночасною реєстрацією кривих артеріального, венозного пульсу та верхівкового поштовху. Навчався знімати механічні криві та реєструвати ритми галопу. Удосконалювався у містах Берліні, Мюнхені (Німеччина).
1902 здав іспит на ступінь доктора медицини в Університеті святого Володимира у м. Києві. Удосконалював знання з фізіології травлення у фізіологічній лабораторії Інституту експериментальної медицини у м. Санкт-Петербурзі, де працював під керівництвом І. Павлова.
1904 у Військово-медичній академії в м. Санкт-Петербурзі захистив докторську дисертацію «До фізіології кишок» (рос. «К физиологии кишек») і здобув ступінь доктора медицини.
Старший ординатор (1905–1908), асистент, приват-доцент кафедри факультетської терапевтичної клініки Університету святого Володимира (1908–1918), де викладав курс «Клініка внутрішніх хвороб».
Узяв участь у XVI Міжнародному конгресі лікарів у м. Будапешті (1909).
З 1910 одночасно очолював кафедри спеціальної патології і терапії Київських вищих жіночих курсів (із 1915 — Київський жіночий медичний інститут). 1917–1919 — завідувач кафедри лікарської діагностики і спеціальної патології і терапії при пропедевтичній клініці Київського жіночого медичного інституту; завідувач терапевтичного відділення Київської міської лікарні (тепер Олександрівська клінічна лікарня). Під час Першої світової війни (1914–1918) був головою Київського обласного комітету Всеросійського союзу міст, який керував системою шпиталів, евакуаційних і перев’язочних пунктів.
1920–1921 — приват-доцент, завідувач кафедри факультетської терапевтичної клініки Новоросійського університету в м. Одесі (тепер Одеський національний медичний університет). Консультант Одеського військового шпиталю.
Завідувач кафедр пропедевтичної терапевтичної клініки (1922–1928), госпітальної терапевтичної клініки (1927) Київського медичного інституту (тепер Національний медичний університет імені О. О. Богомольця).
1929–1952 — завідувач факультетської терапевтичної клініки. Організував клінічне відділення Інституту експериментальної біології і патології у м. Києві (1931), був обраний завідувачем клінічного відділу Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1934; після об’єднання цих установ — Інститут фізіології АН УРСР). Ініціював організацію першого ревмо-кардіологічного диспансеру при Першій робітничій поліклініці у м. Києві (1934).
Засновник і директор (1936–1941, 1943–1952) Українського інституту клінічної медицини (тепер Національний науковий центр «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені академіка М. Д. Стражеска Національної академії медичних наук України»). Під час Другої світової війни разом з АН УРСР евакуйований до м. Уфи (Башкортостан, РФ). Консультант відділу госпіталів Міністерства охорони здоров’я СРСР (1941), член госпітальної Ради Башкирського Наркомздраву. Професор Башкирського медичного інституту в м. Уфі (1941–1943). Завідувач кафедри факультетської терапевтичної клініки Московського медичного інституту (1942), який евакуйовано до м. Уфи.
1943 переведений до м. Москви, де став членом шпитальної ради при Військово-санітарному управлінні Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА), госпітальної Ради Наркомздраву СРСР, консультантом Військово-санітарного управління РСЧА, керівником Центрального шпиталю РСЧА, де розпочав клініко-експериментальне вивчення ранового сепсису, його патогенезу, діагностики, профілактики та лікування.
Наукова діяльність
Перші клінічні та експериментальні дослідження присвятив питанням патології органів травлення і серцево-судинній системі. Під час роботи над докторською дисертацією провів експериментальні дослідження процесів травлення у тонких і товстих кишках, засвоювання харчових продуктів, з’ясував значення соку сліпої кишки в процесі травлення, роль баугінієвої заслінки у фізіологічних процесах кишківника та особливості специфічної чутливості його слизової оболонки. Дослідження, завдяки яким з’явилася можливість застосування лікувального харчування при захворюваннях кишківника, були вагомим внеском у розвиток фізіології травлення.
Експериментальним дослідженням фізіологічного напряму («До питання про вплив гірких засобів на видільну роботу шлункових залоз» (рос. «К вопросу о влиянии горьких средств на выделительную работу желудочных желез»; 1905) довів, що гіркота посилює «психічну» фазу шлункової секреції. Результати досліджень покладено в основу правил практичного застосування гірких засобів.
У праці «Основи фізичної діагностики захворювань черевної порожнини» (рос. «Основы физической диагностики заболеваний брюшной полости»; 1924) описав метод глибокої ковзної пальпації черевної порожнини (метод Гленара — Образцова — Гаусмана). Розробив окремі власні методичні прийоми фізичного обстеження органів черевної порожнини.
В. Образцов і Стражеско вперше в історії медицини розпізнали прижиттєвий інфаркт міокарда та описали клінічні ознаки гострого коронарного тромбозу в спільній роботі «До симптоматології і діагностики тромбозу вінцевих артерій серця» (рос. «К симптоматологии и диагностике тромбоза венечных артерий сердца»; 1910). Це стало проривом у вивченні коронарної хвороби (див. Недостатність коронарна). Про це В. Образцов доповів на І з’їзді російських терапевтів у м. Москві (опубліковано 1910 в «Трудах» з’їзду та у Німеччині).
Роботою «Про серцевий подвійний поштовх, ритм галопу та дикротію пульсу при вадах аорт» (рос. «О сердечном двойном толчке, ритме галопа и дикротии пульса при пороках аорт»; 1912) започаткував учення про ранню діагностику декомпенсації серця.
Виявив зв’язок між сепсисом, ендокардитом і ревматизмом. Науково обґрунтував теорію ревматизму як інфекційно-алергічного захворювання стрептококової етіології; вивчив питання, пов’язані з використанням строфантину при серцевих хворобах.
Разом із В. Образцовим став засновником потужної Київської терапевтичної школи. Очолив створений ним Український інститут клінічної медицини, який став методичним центром діяльності школи. У ньому проводили дослідження з кардіології та ревматизму (зокрема щодо недостатності кровообігу), нефрології, геронтології, геріатрії, гастроентерології.
Розробив учення про функціональну недостатність кровообігу і спільно з В. Василенком запропонував класифікацію недостатності кровообігу (відома як «класифікація за Стражеском і Василенком»; 1935 затверджена на XII Всесоюзному з’їзді терапевтів і рекомендована до використання Асоціацією кардіологів України).
Вивчав також проблеми геронтології, втоми, шоку, порушень обміну речовин, хвороб органів дихання і сечовиділення, клінічного перебігу інфекційних хвороб. Співавтор видань «Атлас клінічної гематології» (рос. «Атлас клинической гематологии»; 1940), «Пунктати лімфатичних вузлів: Атлас» (рос. «Пунктаты лимфатических узлов: Атлас»; 1953).
В евакуації займався проблемою ранового сепсису. Запропонував концепцію гематопаренхіматозного бар’єра. Написав монографію «Щодо циркуляторної дистрофії» (рос. «О циркуляторной дистрофии»; 1945).
Серед учнів: О. Айзенберг (1899–1984; тепер Україна), майбутні академіки В. Василенко і Д. Чеботарьов. Автор близько 200 наукових праць, присвячених питанням клініки внутрішніх хвороб. Співзасновник журналу «Врачебное дело» (1918). Член редколегії журналу «Українські медичні вісті» (заснований 1925 у м. Києві).
Похований на території Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника у м. Києві.
Нагороди та визнання
Кавалер орденів святого Станіслава ІІ та ІІІ ступенів, святої Анни ІІІ ступеня. Заслужений діяч науки УРСР (1934). Герой Соціалістичної Праці з врученням ордена В. Леніна (1943). Орден Трудового Червоного Прапора (1945). Почесний голова Всесоюзного товариства терапевтів (1947). Золота медаль «Серп і Молот» (1947). Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945». Українському інституту клінічної медицини 1952 присвоєно ім’я академіка Стражеска, створено музей. 1991 засновано премію НАН України імені Стражеска за видатні наукові роботи в галузі лікування внутрішніх хвороб, кардіології. У Національному музеї історії медицини у м. Києві виставлено стетоскоп Стражеска. Ученому встановлено пам’ятник та меморіальні дошки на фасаді будинків у м. Києві, де він працював і мешкав 1943–1952. На честь академіка 1961 названо вулицю у столиці, 2006 випущено пам’ятну монету номіналом 2 грн.
Праці
- О ревматизме. Киев : Госмедиздат Украины, 1935. 125 с.
- Основи фізичноі діагностики захворювань черевної порожнини. Київ : Держмедвид, 1936. 244 с.
- Основы физической диагностики заболеваний брюшной полости. 3-е изд. Киев : Медгиз, 1948. 236 с.
- Избранные труды : в 2 т. Киев : Академия наук УССР, 1955–1956.
- У с п і в а в т. — К симптоматологии и диагностике тромбоза венечных артерий сердца. Москва : Издательство А. И. Мамонтова, 1910. 20 с.
- Атлас клинической гематологии. Киев : Медгиз, 1940. 183 с.
- Профессор В. П. Образцов (К 25-летию со дня смерти). Киев : Госмедиздат, 1947. 63 с.
Література
- Михнев А. Л. Дупленко К. Ф. Н. Д. Стражеско — выдающийся представитель Советской медицинской науки. Киев : Госмедиздат, 1952. 84 с.
- Калита В. Т. Микола Стражеско. Київ : Молодь, 1977. 200 с.
- Золота книга Української еліти. Інформаційно-іміджевий альманах : у 6 т. Київ : Євроімідж, 2001. Т. 2. С. 434–435.
- Макаренко І. М., Полякова І. М. Біографічний довідник завідувачів та професорів Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (1841–2001). 2-ге вид., допов. і виправ. Київ : Століття, 2001. 207 с.
- Ганіткевич Я. Історія Української медицини в датах і іменах. Львів : [б. в.], 2004. С. 57; 60; 73; 247.
- Шуліпенко І. М. Київська терапевтична школа. Історія виникнення і розвитку // Внутрішня медицина. 2007. № 1. С. 95–99.
- Біографічний словник завідувачів кафедр та професорів від медичного факультету Університету Св. Володимира до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця 1841–2011 : у 2 кн. 4-те вид., оновл. та доопрац. Київ : Авіцена, 2011. Кн. 2. 332 с.
- Васильев К. К., Васильев Ю. К. Николай Дмитриевич Стражеско (1878–1952): К 135-летию со дня рождения // Одеський медичний журнал. 2011. Т. 1. С. 70–74.
- Губергріц Н. Б., Бєляєва Н. В., Ліневська К. Ю. та ін. Вітчизняні науковці, які зробили значний внесок у вивчення хвороб органів травлення: образи в мистецтві. Микола Дмитрович Стражеско // Сучасна гастроентерологія. 2023. № 2. С. 74–80.
Автор
Покликання на цю статтю: Харченко В. В. Стражеско, Микола Дмитрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Стражеско, Микола Дмитрович (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
