Україна: хімічна промисловість
Хімі́чна промисло́вість — один із ключових секторів економіки України; охоплює хімічний, нафтохімічний та фармацевтичний сегменти.
Зміст
Характеристика
Виробництво хімічних речовин і хімічної продукції належить до промислової діяльності із середньо-високим технологічним рівнем, фармацевтична галузь — до високотехнологічного виробництва, що зумовлює високий рівень пріоритетності хімічної галузі в національній економіці. Розвиток галузі значною мірою впливає на формування макроекономічних показників.
Хімічна промисловість України більшою мірою орієнтована на промислових споживачів, аграрний сектор, експорт. Найбільшим попитом українська хімічна продукція користується в аграріїв і переробників сільськогосподарської продукції (добрива, засоби захисту рослин, пакувальні матеріали, полімери). Крім того, українська хімічна продукція використовується як напівфабрикат у металургії, легкій і текстильній промисловості, фармацевтиці. Меншою мірою українська хімія затребувана пересічними споживачами.
Особливості розвитку
Специфіка хімічної галузі колишнього СРСР полягала, зокрема, в тому, що хімічні підприємства розміщувалися регіонально, зазвичай поблизу від сировинної бази. Лише підприємства — виробники добрив були наближені до споживачів, розміщені в аграрних регіонах. Структура хімічної галузі в незалежній Україні залишається сировинно-орієнтованою (позитивним фактом є часткові зміни в бік збільшення виробництва первинних пластмас і виробів із пластмас та хімічної продукції споживчого призначення). Хімічні підприємства України територіально розосереджені в різних регіонах, що запобігає конкуренції, але робить їх природними монополістами в регіоні.
Розвитку хімічної промисловості в Україні сприяє те, що країна володіє потужною сировинною базою, маючи запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини. Втім, в країні недостатньо освоєні власні запаси нафти, що позначилося на відсутності сировини для нафтохімічного виробництва, виробництва пластмас і полімерів. Крім того, діє негативна тенденція до зниження частки вітчизняної сировини у сировинному балансі галузі, що, за оцінками, не перевищує 25–30 %. Дія комплексу деструктивних чинників макроекономічного, ринкового та політичного характеру мала наслідком зменшення в останні роки виробничого потенціалу хімічної галузі, зниження показників частки хімічної продукції в обсягах реалізації промисловості.
Особливістю хімічної промисловості є складна виробнича структура. Технологічні процеси поєднують близько 200 виробництв, які поділяють на чотири великі групи:
- гірничо-хімічна промисловість;
- виробництво хімічних речовин і хімічної продукції;
- виробництво фармацевтичних продуктів і препаратів;
- виробництво гумових і пластмасових виробів.
В Україні видобувають гірничо-хімічну сировину: сірку, фосфатні та калійні солі, які використовуються у виробництва міндобрив та іншої продукції; кухонну сіль — для виробництва кальцинованої та каустичної соди (у містах Слов’янськ, Лисичанськ). Калійні добрива випускаються в м. Калуші на концерні «Лукор»; Стебницькому калійному заводі. Фосфорні добрива з привізних апатитів виробляють у районах бурякосіяння (міста Вінниця, Суми), а також містах Одесі та Костянтинівці. Незначна частка сировини видобувається на Кролевецькому та Ізюмському родовищах фосфоритів. Підприємства з виробництва азотних добрив як сировину використовують коксівний та природний газ і розміщені в містах Кам’янському, Горлівці, Сєвєродонецьку, а також у районах споживання цих добрив (міста Рівне, Черкаси). Найбільше виробництво сірчаної кислоти розташоване у містах Рівному, Новому Роздолі, Костянтинівці, Кам’янському.
Заводи з виробництва напівпродуктів для отримання полімерів розташовані в містах Лисичанську, Сєверодонецьку, Горлівці, Кам’янському, Запоріжжі. Штучні (з целюлози) і синтетичні (з синтетичних смол) хімволокна виготовляють підприємства у містах Чернігові, Києві, Черкасах, с. Соколі (Львівська обл.). Серед виробників, що переробляють полімери, виділяється Дніпровський шинний завод «Дніпрошина», Білоцерківський комбінат шин та гумовоазбестових виробів. Серед ін. галузей хімічного комплексу важливими є лакофарбова (міста Дніпро, Львів, Одеса тощо), промисловість синтетичних барвників (м. Рубіжне у Луганській обл.), хіміко-фармацевтична (міста Київ, Харків, Одеса, Львів), фотохімічна (Київська фабрика «Фотон»).
В Україні серед хімічної продукції за обсягами виробництва та реалізації лідирують: аміак безводний, сірчана кислота, сечовина, нітрат амонію, спирт етиловий та шампуні. Сукупно вітчизняні хімічні підприємства випускають понад 50 тис. найменувань товарів, більша частина яких спрямовується в інші галузі промисловості, меншу — складають побутова хімія, косметичні та ін. товари народного вжитку. Найбільша частка у реалізації належить групі товарів «основної хімічної продукції» (добрива, інші органічні та неорганічні сполуки), що зумовлено значною роллю сільського господарства в економіці.
У 2018 виробництво хімічних речовин і хімічної продукції посіло 7 місце (з часткою 2,6 % від обсягу реалізованої промислової продукції) серед галузей переробної промисловості. У 2019 обсяг виробництва хімічної продукції України сягнув 2,8 млрд дол. США, а показник середньорічного темпу зростання становить 8 % за останні 4 роки.
Водночас Україна значною мірою залежить від імпорту хімічної продукції, зокрема нафтохімічної та фармацевтичної, мінеральних добрив. 2019 Україна імпортувала хімічної продукції на суму 7,5 млрд дол., або 12 % від частки імпорту країни. Це свідчить про чималий попит на хімічну продукцію на внутрішньому ринку, який не задовольняє місцеве виробництво. Домінуючу частку українського ринку мінеральних добрив становлять азотні добрива (68 %), комплексні суміші (28 %), незначні частки ринку — у калійних (3,7 %) і фосфорних (0,3 %) добрив. 2011 року, у зв’язку із активізацією продажів на зовнішніх ринках, було досягнуто рекордний показник в українському аміачному виробництві — 5,26 млн т. В Україні працює 8 великих виробників добрив, 6 із яких спеціалізуються на азотних добривах, що є основою експортного і виробничого потенціалу України.
Країна експортує мінеральні добрива до 70 країн; основними покупцями є Індія, Бразилія, Туреччина, Мексика, Пакистан, Нігерія. Проте, ринок мінеральних добрив останніми роками став мало передбачуваним: український товар змінює напрямок продажів залежно від поточної кон’юнктури. Попит на мінеральні добрива зростає і на внутрішньому ринку. Якщо раніше аміачну селітру в Україні виробляли, орієнтуючись на експорт, то тепер налагоджується інфраструкту дилерських складів в Україні, відпрацьовуються схеми накопичення добрив у міжсезоння. Так, якщо з 1,6–1,9 млн т виробленої селітри тільки 500–600 тис. т раніше споживалося внутрішнім ринком, натепер — близько 1350 тис. т. Прогнозується, що інтенсивне використання ґрунту призведе до постійного зростання споживання мінеральних добрив.
| Показник | 2014 | 2015 | 2016 | 2017 |
| Виробництво хімічних речовин і хімічної продукції | 100 | 100 | 100 | 100 |
| Виробництво основної хімічної продукції, добрив і азотних сполук, пластмас і синтетичного каучуку в первинних формах | 74,6 | 76,0 | 72,1 | 67,6 |
| Виробництво фарб, лаків і подібної продукції, друкарської фарби та мастик | 5,5 | 5,4 | 7,1 | 7,8 |
| Виробництво мила та мийних засобів, засобів для чищення та полірування, парфумних і косметичних засобів | 12,8 | 11,0 | 11,4 | 12,0 |
Україна та ЄС
До 2013 тенденції розвитку хімічної промисловості України та ЄС були суголосними: зниження обсягів виробництва хімічних речовин і хімічної продукції у 2007–2009, зростання у 2010 та спад виробництва у 2012. Упродовж 2013–2015 чітко простежується розбіжності тенденцій розвитку хімічної промисловості: в країнах ЄС у цей період відбувалося незначне зростання обсягів виробництва хімічних речовин і хімічної продукції (від 0,2 % у 2013 до 1,5 % у 2015), натомість в Україні спостерігалося його суттєве зниження (від –19,3 % у 2013 до –15,2 % у 2015).
Натомість у 2017 обсяги виробництва хімічних речовин та хімічної продукції в Україні істотно збільшилися на 18,4 % (а виробництва основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів — на 6,9 %), тоді як в ЄС зростання цих показників було незначним — 1,8 % та 2,1 % відповідно. Це стало свідченням вищої вразливості вітчизняної хімічної промисловості до змін у зовнішньому і внутрішньому середовищах її функціонування.
Для української хімічної промисловості (зокрема, виробництва хімічних речовин та хімічної продукції), порівняно з країнами ЄС, характерні низькі значення результативних показників діяльності. За кількістю хімічних підприємств Україна поступається лише Великобританії, Іспанії, Італії, Німеччині, Франції й Польщі. Проте обсяг реалізованої хімічної продукції (ОРХП) у розрахунку на одне хімічне підприємство в Україні (0,97 млн. євро у 2016) значно менший, ніж у країнах ЄС. Обсяг реалізованої хімічної продукції на одного працівника в Україні в 2,7 раза менший, ніж у Латвії (має найнижче значення показника серед країн ЄС) і майже у 35 разів — ніж у Нідерландах. За показником частки хімічної продукції в обсязі реалізованої промислової продукції у 2016 Україна переважала лише Люксембург, Мальту і Словаччину, а за показником частки зайнятих у виробництві хімічних речовин і хімічної продукції — Болгарію, Естонію, Мальту та Словаччину.
Хімічна промисловість України, будучи експортно орієнтованою і водночас імпортозалежною, безпосередньо залежить від кон’юнктури на світовому ринку хімічної продукції. Разом з тим активний приріст обсягів виробництва хімічної продукції в Україні впродовж 2016–2018, який кількаразово перевищив показники у країнах ЄС, дає підстави виснувати про перспективність вітчизняної хімічної промисловості.
Фармацевтична галузь
Фармацевтика є однією з найдинамічніше зростаючих та кризостійких галузей України. Ринок ліків в Україні ще не повністю відновився після кризи 2014–2015, а впродовж останніх чотирьох років середньорічний темп зростання становить 15 %.
Середні витрати на лікарські засоби порівняно з іншими країнами є одним із драйверів росту: витрати на фармацевтичну продукцію в розрахунку на душу населення в Україні становлять лише 15–25 % від рівня сусідніх країн, що свідчить про великий потенціал подальшого зростання. 1997 кількість зареєстрованих фармацевтичних препаратів вітчизняного та іноземного виробництва перебувала у співвідношенні 1:1,7, а на початок 2017 — 1:3,3. За даними Департаменту фармацевтичної діяльності при МОЗ, станом на 1 січня 2017 в Україні було зареєстровано 12 874 найменувань готових лікарських засобів, з них українських — 30 % (3 887 найменувань), іноземних — 70 % (8 987).
Аналіз класифікаційних груп зареєстрованих засобів показав, що готові лікарські засоби становлять 85 % вітчизняних найменувань та 77 % іноземних, підтримуючими групами є субстанції, in balk, фасування з іn balk. Підтвердженням тенденції імпортозалежності є також і той факт, що за оцінкою експертів ВООЗ, лише 30 % українського фармацевтичного ринку у вартісному вираженні займають вітчизняні лікарські засоби, а частка імпортних — бл. 70 %. Українські виробники перебувають у нерівних умовах з іноземними конкурентами, адже співвідношення вартості ліків вітчизняного й іноземного виробництва складає 1:5. Утім, загальні підсумки господарювання за 2011–2015. свідчать про високий рівень операційної рентабельності підприємств та нарощування обсягів реалізації.
У групі провідних вітчизняних виробників лікарських засобів (щомісячний випуск понад 5,1 млн грн): ЗАТ «ФФ “Дарниця”»; Корпорація «Артеріум» (ТОВ «Київмедпрепарат» і АТ «Галичфарм»); ТОВ ФК «Здоров’я»; ЗАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ»; АТ «Фармак»; АТ «Лекхім» та ін. Безумовним лідером серед вітчизняних виробників за показником експортної продукції є «Фармак» (22,1 % продукції експортовано в 2015). Загалом вітчизняні лідери фармацевтичного ринку експортують ліки до 50-ти країн світу, зокрема й до країн ЄС.
За даними Держслужби статистики щодо витрат за напрямами інноваційної діяльності галузі «Виробництво основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів», 2019 лише 30 підприємств України асигнували на НДР 1449 млн грн. При цьому виробники на 100 % фінансують інновації за рахунок власних коштів. За таких умов українським фармацевтичним компаніям украй складно здійснювати технологічні інновації та конкурувати не лише на зовнішньому ринку, а й на внутрішньому.
| Країна | Кількість хімічних підприємств | ОРХП, млн. євро | ОРХП на одне хімічне підприємство, тис. євро | ОРХП на одного працівника, тис. євро | Частка хімічної продукції в обсязі реалізованої промислової продукції, % | Частка зайнятих у виробництві хімічних речовин і хімічної продукції, % |
| Україна | 2046 | 1987,7 | 971,5 | 28,4 | 2,6 | 2,9 |
| Австрія | 360 | 13377,2 | 37158,9 | 742,7 | 7,4 | 2,9 |
| Бельгія | 562 | 33732,6 | 60022,4 | 784,3 | 13,7 | 8,7 |
| Болгарія | 606 | 1455,4 | 2401,7 | 102,0 | 4,9 | 2,6 |
| Великобританія | 2826 | 36386,9 | 12875,8 | 411,7 | 5,2 | 3,4 |
| Греція | 979 | 2150,6 | 2196,7 | 207,3 | 4,6 | 3,3 |
| Данія | 263 | 5362,0 | 20387,8 | 459,7 | 4,8 | 3,8 |
| Естонія | 110 | 452,4 | 4112,7 | 191,7 | 3,8 | 2,2 |
| Іспанія | 3409 | 37132,2 | 10892,4 | 422,9 | 8,0 | 4,7 |
Тенденції розвитку
Суголосні з характерними для національної промисловості назагал. Водночас існують певні особливості. Так, хімічна промисловість є чутливішою до впливу загальноекономічних чинників, аніж більшість галузей промисловості: вразливіша до кризових явищ і водночас відновлюється швидше, ніж в середньому галузі промисловості України. У кризових 2008–2009, 2013–2015. темпи зниження бсягів виробництва хімічних речових та хімічної продукції перевищували відповідні індекси у промисловості загалом (2008 — 8,3 % у хімічній промисловості проти 5,0 % у промисловості загалом; 2009 — 24,6 % проти 20,6 %; 2013 — 19,3 % проти 4,3 %; 2014 —– 14,2 % проти 10,1 %; 2015 — 15,2 % проти 13,0 % відповідно); і навпаки, у період відновлення 2010–2011 темпи приросту в хімічній промисловості становили 21,5 % і 23,7 % проти 12,2 % та 13,0 % відповідно.
В обсягах виробництва хімічної продукції намітилась стійка тенденція до суттєвого зростання (1,1 % за 2016, 18,4 % за 2017, 47,0 % за січень — березень 2018), що засвідчує перспективність розвитку галузі. Виробництва органічної та неорганічної хімії посідають домінуючі позиції на внутрішньому ринку (60–78 % і 80–82 % відповідно). Водночас, валовий випуск основних видів продукції неорганічної хімії суттєво зменшився.
Збройний конфлікт на Сході країни спричинив руйнування частини підприємств та коопераційних зв’язків між підприємствами; окупація Криму також негативно позначилась на діяльності хімічної галузі, що відбилося на ресурсному потенціалі хімічних виробни регіональні диспропорції у розвитку хімічної промисловості. Зокрема, внаслідок військових дій в зоні АТО було пошкоджено виробничу інфраструктуру Донецького казенного заводу хімічних виробів; Горлівське ПАТ «Концерн Стирол», ПАТ «Стаханівський завод технічного вуглецю» залишилися на непідконтрольних територіях; призупинило виробничий процес через загрози техногенного характеру ПрАТ «Сєверодонецьке об’єднання “Азот”». Прикладом втраченого потенціалу є Лисичанський содовий завод — єдине підприємство в Україні, яке випускало харчову соду. З 2014 раїна не має власного содового виробництва.
Низький рівень платоспроможного попиту на внутрішньому ринку та гостра конкуренція на світових ринках; трудова міграція, відтік висококваліфікованих кадрів через щорічне скорочення обсягів виробництва, низький рівень заробітної плати та наявність значної суми заборгованості по заробітній платі в галузі; висока ресурсо- та енергомісткість хімічного виробництва (особливо багатотоннажного); стрімке падіння темпів розробки, освоєння і випуску нової продукції; брак власних коштів підприємств як основного джерела інвестиційних ресурсів для фінансування інноваційного розвитку; різні стандарти та екологічні характеристики вітчизняного та європейського ринків — всі ці чинники створюють перешкоди для вітчизняних виробників хімічних речовин і хімічної продукції.
Одним із найдоступніших шляхів мінімізації технологічного відставання є залучення достатніх інвестиційних ресурсів для впровадження новітніх технологій. Назрілою є розробка стратегії імпортозаміщення певних товарних груп; максимальна диверсифікація експорту високотехнологічної української хімічної продукції, зокрема добрив та неорганічної хімії. Перспективи відновлення та розвитку хімічного комплексу України залежать насамперед від ефективності базових виробництв мінеральних добрив, неорганічної хімічної продукції з одночасним розвитком нових напрямів з виробництва наукоємної продукції з високою доданою вартістю — оригінальних фармацевтичних препаратів, продукції мікробіологічної промисловості, виробництва пластмас, малотоннажної хімії, вуглецевих волокон тощо. В умовах формування світової хімічної індустрії ключовим орієнтиром розвитку хімічних компаній є нововведення, що вимагає активізації інноваційної діяльності в Україні. Реалізація такого завдання потребує стимулювання розвитку високотехнологічних хімічних виробництв (шляхом селективного субсидування, пільгового кредитування й оподаткування, надання переваг при проведенні тендерів на отримання держзамовлення тощо); постійного моніторингу рівня технічного переоснащення стратегічно важливих хімічних виробництв; інвестування у науково-дослідну й дослідно-конструкторську роботу.
Натепер у світі активно формується Хімічна індустрія 4.0 (СHEMICALS 4.0), яку можна розглядати як галузеву концепцію імплементації засад Четвертої промислової революції. Ця концепція призначена стати орієнтиром для виведення хімічних технологій, виробництв і ринків на принципово новий якісний рівень на основі системного використання «смарт»-інновацій та інформаційно-комунікаційних технологі
Джерела
- Амоша О. І., Булєєв І. П., Землянкін А. І. та ін. Промисловість України — 2016: стан та перспективи розвитку. Київ : Інститут економіки промисловості НАН України, 2017. 120 с.Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua
- Імплементація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС: економічні виклики та нові можливості За ред. В. М. Гейця, Т. О. Осташко. Київ : Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2016. 184 с.
Література
- Власюк Т. Зовнішньоторговельні аспекти безпеки функціонування хімічного комплексу України // Вісник Тернопільського національного економічного університету. 2016. № 4. С. 18–34.
- Іщук С., Коваль Л. Розвиток хімічної індустрії в Україні та світі: порівняльна оцінка // Журнал європейської економіки. 2019. Т. 18. № 2. С. 212–227.
- Іщук С., Созанський Л., Коваль Л. та ін. Виклики та перспективи розвитку хімічних виробництв у регіонах України. Львів : ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього Національної академії наук України», 2018. 91 с.
- Копішинська К. О., Волошиновська І. В. Впровадження технологічних інновацій як ключовий чинник розвитку фармацевтичних підприємств // Актуальні проблеми економіки та управління. 2020. Вип. 14. С. 1–9.
- Тяжкороб І. В. Організаційні зміни та їх науково-методичне забезпечення у розвитку хімічного комплексу регіону. Луганськ : Ноулідж, 2011. 186 с.
- Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
- Шевцова Г. З., Маслош О. В. Хімічна промисловість України у пошуках нової стратегії розвитку // Глобальні та національні проблеми економіки. 2017. Вип. 16. С. 429–253.
- Шевцова Г. 3. Хімічна індустрія 4.0 як галузева концепція реалізації основ четвертої промислової революції // Економічний вісник Донбасу. 2017. № 2 (48). С. 35–41.
- Шубін О. О. Хімічна промисловість України: економічні трансформації та перспективи. Донецьк : Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, 2010. 628 с.
Див. також
Хрономаркери економічного розвитку незалежної України
Національне господарство України
Національне господарство України: етапи розвитку
Національне господарство України: основні галузі
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Кобріна Л. В. Україна: хімічна промисловість // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Україна: хімічна промисловість (дата звернення: 29.04.2024).
