Цивільний кодекс Франції
Циві́льний ко́декс Фра́нції (фр. Code civil Français), Кодекс Наполеона (франц. Code Napoléon) — звід законів цивільного права Франції. Введено в дію 21.03.1804. Зі змінами і доповненнями чинний донині.
Зміст
Історична довідка
Проект підготувала призначена Наполеоном I Бонапартом 11.08.1800 урядова комісія у складі французьких юристів. В основу Кодексу покладено принципи та правила римського права, французькі нормативні акти й правові звичаї. Кодекс замінив 360 місцевих кодексів та понад 14 тисяч законодавчих актів, прийнятих революційними урядами Франції наприкінці 18 ст. Наполеон І Бонапарт узяв безпосередню участь у розробленні цивільного кодексу, тому 03.09.1807 звід отримав другу назву — Кодекс Наполеона.
Характеристика
У Кодексі сформульовано практично всі основні принципи французького права приватного загалом. Протягом двох століть він займає центральне місце у правовій системі Франції. Поряд із принципами та законоположеннями цивільного права Кодекс містить багато норм цивільного процесу і сімейного права; деякі правила, що стосуються трудових правових відносин.
Кодекс вирізняється стрункістю викладу, стислістю юридичних дефініцій, чіткістю трактувань основних понять та інститутів цивільного права. Більшість статей викладено коротко, ясною мовою (крім деяких термінів, успадкованих від римського права, а також застарілих мовних зворотів).
Структура
Початково Кодекс налічував 2 281 статтю. Його структура відобразила схему побудови інституцій римського права: особи, речі, спадкування та обов’язки. Така структура отримала назву інституційної.
Кодекс складається із трьох книг, поділених на титули, глави, розділи, параграфи та статті. Незважаючи на скасування деяких застарілих статей, обсяг Кодексу постійно зростав і тепер перевищує первісний більш як у півтора рази. Кодекс починається з титулу (6 статей), в якому регульовано вступ французьких законів у силу та їхню дію у часі й просторі.
I Книга
У першій книзі «Про осіб» (франц. «À propos des gens») сформульовано основні принципи рівності й цивільно-правових свобод французьких громадян та передбачено секуляризацію шлюбно-сімейних відносин. Складається з 13 титулів: «Про цивільні права», «Про акти цивільного стану», «Про шлюб», «Про розірвання шлюбу», «Про батьківські права» (франц. «À propos des droits civils», «À propos des actes d’état civil», «À propos du mariage», «À propos du divorce», «À propos des droits parentaux») тощо.
До першої книги введено значну кількість нових і змінено або скасовано застарілі статті, що стосуються шлюбно-сімейних відносин. Нові положення спрямовано на скасування панівного становища в сім’ї чоловіка та встановлення повної рівноправності чоловіка і дружини, а також на вдосконалення правового регулювання актів цивільного стану, походження дітей, батьків, прав. Законом від 22.07.1993 книгу доповнено новим титулом I bis «Про французьке громадянство» (франц. «À propos de la nationalité française»), яким до цивільного кодексу повністю інкорпоровано кодекс законів про французьке громадянство від 19.10.1945. Згаданий кодекс втратив чинність 1993. Новий титул докладно регулює умови та порядок отримання, втрати і позбавлення громадянства Франції.
II Книга
Другу книгу «Про майно та про різні різновиди власності» (франц. «À propos de la propriété et des différents types de propriété») присвячено регламентації речових прав, в основу якої закладено класичну класифікацію римського приватного права. Складається із 4 титулів: «Про різні види майна», «Про право власності», «Про узуфрукт, про право користування і проживання в жилому приміщенні» та «Про сервітути і земельні повинності» (франц. «À propos des différents types de biens», «Sur les droits de propriété», «À propos de l’usufruit, du droit d’utiliser et de vivre dans un espace de vie», «À propos des servitudes et droits fonciers»). Книга зазнала незначних змін, що свідчить про неухильне дотримання французьким законодавством принципу непорушності права приватної власності.
III Книга
У третій книзі «Про різні способи набуття права власності» (франц. «À propos des différentes manières d’acquérir des droits de propriété») передбачено правила придбання майна в силу правонаступництва, дарування, заповіту або внаслідок зобов’язань. Ця книга також не зазнала значних змін, за винятком положень, що регулюють право спадкування. Складається із 20 титулів: «Про спадкування», «Про дарування і заповіти», «Про договори або договірні зобов’язання в цілому», «Про зобов’язання, що виникають за відсутності угоди» (франц. «À propos de l’héritage», «À propos des donations et des testaments», «À propos des contrats ou des obligations contractuelles en général», «À propos des obligations nées en l’absence d’accord») тощо. Книгу доповнено титулом IV bis «Про відповідальність за шкоду, заподіяну недоброякісною продукцією» (франц. «Sur la responsabilité pour les dommages causés par des produits de qualité inférieure»), титулом VIII bis «Про договір підряду на капітальне будівництво» (франц. «À propos du contrat de construction d’immobilisations») і титулом IX bis «Про угоди щодо здійснення прав на спільне майно» (франц. «Sur les accords sur l’exercice des droits à la propriété commune»).
Книга містить загальні основоположні принципи, що стосуються договірних та зобов’язальних відносин. В основі договірних відносин — не тільки угода і вільне, добровільне волевиявлення кожного учасника угоди, без дотримання яких вона не може бути визнана дійсною, а й автономія такого учасника. Угода повністю усуває втручання держави в договірні правовідносини, а також їхню дріб’язкову правову регламентацію.
Значення
Цивільний кодекс Франції — перший цивільний кодекс Європи нового часу. Став прикладом найвдалішої в історії юриспруденції спроби кодифікувати цивільне право. Він закріпив індивідуальну свободу громадян, їхню рівність перед законом, світський характер держави. Кодекс мав значний вплив на законодавство інших країн, про що свідчить факт його широкої рецепції у світі: протягом 200 років існування Кодексу понад 70 країн або майже повністю скопіювали його, або взяли за основу більшість з його ключових положень. 1806 Кодекс уведено в Італії, 1808 — у Польщі. Поступово рецепція охопила країни Західної Європи, зокрема Іспанію, Бельгію, Нідерланди, Грецію. Кодекс став основою цивільного кодексу провінції Квебек (Канада), вплинув на кодекси багатьох латиноамериканських країн. Мав вплив і на цивільно-правову кодифікацію в Єгипті, інших країнах Африки та Арабського Сходу.
У новому Цивільному кодексі України багато положень є прямими запозиченнями з Цивільного кодексу Франції або виведені з його принципів.
Додатково
Особливою є стаття 4 початкового титулу, яка надає право судового переслідування судді за відмову здійснювати правосуддя під приводом прогалини в законі, неясності або недостатності його положень. Цей титул, на відміну від інших частин Цивільного кодексу Франції, залишився незмінним.
Література
- Savatier R. L’Art de faire les lois. Bonaparte et le Code civil. Paris : Dalloz, 1927. 47 p.
- Жюлио де Ла Морандьер Л. Гражданское право Франции : в 3 т. / Пер. с фр. Москва : Издательство иностранной литературы, 1958–1961.
- Fenet P., Ewald F. Naissance du Code civil. La raison du legislateur. Paris : Flammarion, 1989. 409 p.
- Аннерс Э. История права европейских государств / Пер. со швед. Москва : Наука, 1999. 394 с.
- Badinter R. Le Plus Grand Bien.... Paris : Fayard, 2004. 96 с.
- Основные институты граждского права зарубежных стран / Отв. ред. В. В. Залесский. Москва : Норма, 2009. 1183 с.
- Ecklund J. The Origins of Western Law: From Athens to the Code Napoleon : in 2 vol. Clark : Talbot Publishing, 2014.
Автор ВУЕ
А. С. Довгерт, В. M. Захватаєв
Покликання на цю статтю: Довгерт А. С., Захватаєв В. М. Цивільний кодекс Франції // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Цивільний кодекс Франції (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.03.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
