Яровой, Микита Олександрович
Ярово́й, Мики́та Олекса́ндрович (02.02.1995, смт Меліоративне Новомосковського району Дніпропетровської області, Україна — 18.12.2016, с. Калинівка, тепер Горлівського району Донецької області, Україна; похований 27.12.2016 у рідному смт) — військовослужбовець, лейтенант Збройних сил України (ЗСУ), командир механізованої роти 54-ї окремої механізованої бригади (ОМБр) оперативного командування «Схід» Сухопутних військ ЗСУ, учасник російсько-української війни, Герой України (2016, посмертно).
|
Яровой, Микита Олександрович | |
|---|---|
| Народження | 02.02.1995 |
| Місце народження | Меліоративне |
| Смерть | 18.12.2016 |
| Місце смерті | Калинівка |
| Місце поховання | Меліоративне |
| Alma mater | Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного |
| Напрями діяльності | військова справа |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Відзнаки | Герой України |
| Ордени | Золота Зірка |
Зміст
Життєпис
Навчався в Меліоративному ліцеї Піщанської сільської ради Новомосковського району, Новомосковському колегіумі № 11 (тепер Ліцей № 11 м. Новомосковська), Запорізькому обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» (2010–2012). Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у м. Львові (2016; за спеціальністю «Управління діями механізованих підрозділів») і підписав контракт на проходження подальшої служби. Співав та грав на гітарі, займався танцями (мама — хореограф).
Виконував службові та бойові завдання в районі проведення антитерористичної операції на Сході України (Донецька та Луганська області).
Наймолодший командир роти 54-ї ОМБр ніс службу на одній із найнебезпечніших ділянок фронту — Світлодарській дузі (між смт Луганське Бахмутського району та м. Дебальцеве, тепер Горлівського району). Командував взводно-опорним пунктом (ВОП) на передовій лінії оборони. Наприкінці 2016 в цьому районі розпочалося жорстке протистояння.
Позивний «Шайтан».
Загинув від снайперського пострілу. Його тіло опинилося на території, підконтрольній бойовикам. 25.12.2016 в м. Щасті відбувся обмін тілами загиблих український військовослужбовців на тіла бойовиків (так званої «Луганської Народної Республіки»), за присутності Спеціальної моніторингової Місії ОБСЄ в Україні.
У нього залишилися батьки, брат та наречена. У травні 2017 народився син.
Подвиг
18.12.2016 противник здійснив вогневе ураження по позиціях ВОП 1-го механізованого батальйону 54-ї ОМБр і спробував прорвати позиції ЗСУ. Маневрена група 3-ї механізованої роти у складі механізованого взводу на чолі з лейтенантом Яровим вийшла у фланг противникові. Вони отримали завдання заволодіти позиціями переднього краю бойовиків, щоб відсікти можливість відходу ворожої групи та не допустити виходу резервів ворога на допомогу їхнім підрозділам. Група Ярового намагалася закріпитися та утримувати зайняті позиції. Їх обстріляли незаконні збройні формування з трьох боків зі стрілецької зброї та артилерії. Лейтенанта Ярового було смертельно поранено пострілом ворожого снайпера.
Завдяки мужності та героїзму командира Ярового очолювана ним група виконала завдання щодо знищення ворожої диверсійної групи та не допустила виходу резервів незаконних збройних формувань.
Нагороди та відзнаки
За виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (20.12.2016, посмертно).
Меморіальні дошки Яровому відкрито на фасадах:
- Меліоративного ліцею (08.05.2017);
- Ліцею № 11 м. Новомосковська (02.02.2018);
- Запорізького обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» (17.12.2021).
Ім’я Ярового викарбовано на стелі героїв Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у м. Львові.
Додатково
Разом з Яровим загинули солдати А. Байбуз (1975–2016; Україна), Д. Клименко (1980–2016), В. Панасенко (1983–2016), Р. Радівілов (1984–2016), А. Широков (1970–2016; усі — Україна), С. Степаненко (1967, тепер РФ — 2016, Україна), молодший сержант В. Андрешків (1969–2016; тепер Україна).
Джерела
Про присвоєння М. Яровому звання «Герой України»: Указ Президента України № 581/2016 від 30 грудня 2016 р. // Президент України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/5812016-21026
Література
- Вічна пам’ять українському Герою лейтенанту Микиті Яровому // Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. 2016. URL: https://www.asv.mil.gov.ua/?q=news/2016/12/26/vichna-pamyat-ukrayinskomu-geroyu-leytenantu-mykyti-yarovomu
- Світлодарська дуга: у 21-річного Микити Ярового з Дніпропетровщини залишилася вагітна дружина // Україна молода. 2016. URL: https://www.umoloda.kiev.ua/number/0/2006/107249/
- Ткачук П. П., Баб’як О. В., Гусар Ю. В. та ін. Світла пам’ять Героям полеглим. Честь і слава Героям живим. Львів : Національна академія сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, 2017. С. 30–32.
- Яровой Микита Олександрович // Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області. URL: https://zrda.gov.ua/geroiv_ukraini/473-iarovoi_mikita_oleksandrovich.html
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яровой, Микита Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Яровой, Микита Олександрович (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
