Відмінності між версіями «Акровірш»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''Акрові́рш, акрости́х''' (грец. ἄϰροστιχίς, від ἄϰρος — крайній і στιχος — віршовий рядок) — поетичний твір, у якому початкові літери кожного рядка при читанні згори вниз, утворюють слово або фразу. З’явився в давньогрецькій і давньоримській поезії, активно культивували поети [[еллінізм]]у, [[Відродження]] та [[бароко]]. Акровірш часто використовують як спосіб засвідчення імені автора чи адресата твору. В українській поезії відомий із середини 16 ст. (присвята-сентенція в латиномовній «Еклозі» Григорія Чуя, русина з Самбора), набув популярності в 17 ст. («Плач на смерть Григорія Желиборського», 1615; «Лямент» Д. Андреєвича, 1628; «Имнологія» [[П. Беринди]], Т. Земки, 1630; «Єводія» Г. Бутовича, 1642; «Небесний Арктос» [[С. Яворського]], 1690 та ін.). У 18 ст. традиція акровірша продовжується у творчості Р. Мироновича, М. Козачинського, О. Падальського, авторів «Богогласника» та ін. У новій українській літературі акровірші писали [[Глібов, Леонід Іванович|Л. Глібов]], [[Самійленко, Володимир Іванович|В. Самійленко]]. У літературі 20 ст. вони характерні здебільшого для сатиричної і дитячої поезії. Рідше, ніж акровірші, трапляються вірші, у яких слово чи фразу складають останні (телевірш) або середні (мезовірш) літери кожного рядка. Багато акровіршів опубліковано у книгах «Аполлонова лютня. Київські поети XVII–XVIII ст.» (1982); «Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст.» (1978), «Антологія української поезії», т. 1 (1984). | + | '''Акрові́рш, акрости́х''' (грец. ἄϰροστιχίς, від ἄϰρος — крайній і στιχος — віршовий рядок) — поетичний твір, у якому початкові літери кожного рядка при читанні згори вниз, утворюють слово або фразу. |
| + | |||
| + | З’явився в давньогрецькій і давньоримській поезії, активно культивували поети [[еллінізм]]у, [[Відродження]] та [[бароко]]. Акровірш часто використовують як спосіб засвідчення імені автора чи адресата твору. | ||
| + | |||
| + | В українській поезії відомий із середини 16 ст. (присвята-сентенція в латиномовній «Еклозі» Григорія Чуя, русина з Самбора), набув популярності в 17 ст. («Плач на смерть Григорія Желиборського», 1615; «Лямент» Д. Андреєвича, 1628; «Имнологія» [[П. Беринди]], Т. Земки, 1630; «Єводія» Г. Бутовича, 1642; «Небесний Арктос» [[С. Яворського]], 1690 та ін.). | ||
| + | |||
| + | У 18 ст. традиція акровірша продовжується у творчості Р. Мироновича, М. Козачинського, О. Падальського, авторів «Богогласника» та ін. | ||
| + | |||
| + | У новій українській літературі акровірші писали [[Глібов, Леонід Іванович|Л. Глібов]], [[Самійленко, Володимир Іванович|В. Самійленко]]. | ||
| + | |||
| + | У літературі 20 ст. вони характерні здебільшого для сатиричної і дитячої поезії. | ||
| + | |||
| + | Рідше, ніж акровірші, трапляються вірші, у яких слово чи фразу складають останні (телевірш) або середні (мезовірш) літери кожного рядка. | ||
| + | |||
| + | Багато акровіршів опубліковано у книгах «Аполлонова лютня. Київські поети XVII–XVIII ст.» (1982); «Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст.» (1978), «Антологія української поезії», т. 1 (1984). | ||
== Автор ВУЕ== | == Автор ВУЕ== | ||
| Рядок 11: | Рядок 25: | ||
[[Категорія:ВУЕ]] | [[Категорія:ВУЕ]] | ||
[[Категорія:Філологічні науки]] | [[Категорія:Філологічні науки]] | ||
| + | [[Категорія:Літературознавство]] | ||
| + | [[Категорія:Теорія літератури]] | ||
| + | [[Категорія:Теорія жанрів і стилів]] | ||
| + | [[Категорія:Літературні роди, види, жанри]] | ||
Версія за 11:24, 25 жовтня 2018
Акрові́рш, акрости́х (грец. ἄϰροστιχίς, від ἄϰρος — крайній і στιχος — віршовий рядок) — поетичний твір, у якому початкові літери кожного рядка при читанні згори вниз, утворюють слово або фразу.
З’явився в давньогрецькій і давньоримській поезії, активно культивували поети еллінізму, Відродження та бароко. Акровірш часто використовують як спосіб засвідчення імені автора чи адресата твору.
В українській поезії відомий із середини 16 ст. (присвята-сентенція в латиномовній «Еклозі» Григорія Чуя, русина з Самбора), набув популярності в 17 ст. («Плач на смерть Григорія Желиборського», 1615; «Лямент» Д. Андреєвича, 1628; «Имнологія» П. Беринди, Т. Земки, 1630; «Єводія» Г. Бутовича, 1642; «Небесний Арктос» С. Яворського, 1690 та ін.).
У 18 ст. традиція акровірша продовжується у творчості Р. Мироновича, М. Козачинського, О. Падальського, авторів «Богогласника» та ін.
У новій українській літературі акровірші писали Л. Глібов, В. Самійленко.
У літературі 20 ст. вони характерні здебільшого для сатиричної і дитячої поезії.
Рідше, ніж акровірші, трапляються вірші, у яких слово чи фразу складають останні (телевірш) або середні (мезовірш) літери кожного рядка.
Багато акровіршів опубліковано у книгах «Аполлонова лютня. Київські поети XVII–XVIII ст.» (1982); «Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст.» (1978), «Антологія української поезії», т. 1 (1984).
Автор ВУЕ
 | Ця сторінка недостатньо або зовсім не категоризована чи категорії, що є на сторінці, не існують. |
