Абісальні рівнини

Абіса́льні рівни́ни — глибинні рівнинні форми рельєфу дна Світового океану. Зазвичай розташовуються біля підніжжя континентальних схилів. Існують три основні типи зчленування континентів з абісальними рівнинами:

а) пасивні околиці континентів, в яких шельф має в підмурівку континентальну кору; у межах континентального схилу розвинена кора перехідна від континентальної до океанічної; в зоні підніжжя перехідна кора змінюється на звичайну океанічну (Атлантичний океан, захід, південь і південний схід Індійського океану і Північний Льодовитий океан);

б) зчленування через поперечний трансформаційний розлом, подібне до пасивних околиць, але відрізняється вузькістю і крутим континентальним схилом, пов’язаним із розломами (північна окраїна Ґвінейської затоки і південна околиця Ньюфаундленду в Атлантичному океані, крайня південна ділянка африканської околиці Індійського океану);

в) зони субдукції, на яких зчленування відбувається через океанічні глибоководні жолоби, зазвичай через пологі крайові вали (зони, що обмежують майже з усіх сторін, крім південної, Тихий океан, східну частину Індійського океану та окремі околиці Атлантичного океану). При аналізі морських фацій виникають певні труднощі: важко простежити перехід від шельфу до батіалі та абісалі. Батіальні та абісальні відклади мають значне поширення у викопному стані. Це пермські відклади Передуральського крайового прогину (глибини від 300–400 до 1000–1200 м), ландаверійсько-нижньолудловські граптолітові сланці Прибалтики (материковий схил). Фації глибоководних схилів і геосинклінальних прогинів — це флішеві комплекси верхньодевонських і турнейських порід зілаїрської світи Південного Уралу, крейдяний фліш Кавказу та ін.

Література

1. Леонтьев О. К. Краткий курс морской геологии. Москва, 1963.
2. Биховер Н. А. Экономика минерального сырья. Москва, 1967–1971. Т. 1–3.
3. Биология океана. Москва, 1977. Т. 1–2.
4. Минеральные ресурсы мира. Москва, 1997.

Автор ВУЕ

• Н. В. Вергельська