Відмінності між версіями «Авіньйон»

м (Імпортовано 1 версія)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[File:Авіньйон.jpg|міні|праворуч|Авіньйо́н|300px]]
 
[[File:Авіньйон.jpg|міні|праворуч|Авіньйо́н|300px]]
 
'''Авіньйо́н''' ({{lang-fr|Avignon}}) — місто на південному сході Франції, адміністративний центр департаменту Воклюз у регіоні [[Прованс-Альпи-Лазурний берег|Прованс — Альпи — Лазуровий берег]]. Розташоване на р. Роні, у зоні впливу середземноморського клімату. Територія — 64,78 км². Населення — 91 250 осіб, з передмістями — 445 501 особа (2012, перепис).
 
 
{{Місто
 
{{Місто
 
|Оригінальна назва=Avignon
 
|Оригінальна назва=Avignon
Рядок 10: Рядок 8:
 
|Територія=64,78
 
|Територія=64,78
 
}}
 
}}
Засноване римлянами у 2 ст. до н. е. як м. Авенніон (лат. Avennion, Avenio річкове місто або місто сильних вітрів). З 737 Авіньйон належав до Франкської держави. 1177–1185 збудований міст Сен-Бенезе, зведений міський мур. 1309–1378 місто було резиденцією римських пап (див. [[Авіньйонське полонення пап]]). У Середні віки в Авіньйоні засновано школа живопису, відома як «авіньйонська» (художники Н. Фромен, С. Мартіні, М. де Джованетті, Е. Шаронтон). У 14 ст. Авіньйон став науковим центром, 1303 тут засновано університет (див. [[Авіньйона і Воклюза університет]]). 1791 місто приєдналося до Франції, з 1793 — у складі департаменту Воклюз.  
+
'''Авіньйо́н''' ({{lang-fr|Avignon}}) — місто на південному сході Франції, адміністративний центр департаменту Воклюз у регіоні [[Прованс-Альпи-Лазурний берег|Прованс — Альпи — Лазуровий берег]]. Розташоване на р. Роні, у зоні впливу середземноморського клімату. Територія — 64,78 км². Населення — 91 250 осіб, з передмістями — 445 501 особа (2012, перепис).  
  
Залізниця від Парижа до Марселя, прокладена у середині 19 ст., ствердила становище Авіньйона як торгівельного центру. У середині 19 ст. Авіньйон став одним з центрів літературного руху фелібрів. У місті розташовані підприємства і установи, пов’язані з розвитком високих технологій у галузі сільськогосподарської і харчової промисловості (технополіс «Агропарк», регіональний центр Національного інституту агрономічних досліджень) та інформаційних технологій. Авіньйон — торгівельний центр (національний оптовий ринок сільськогосподарської продукції: вина, фрукти, овочі), транспортний вузол (станція швидкісної залізниці, аеропорт Авіньйон — Прованс), туристичний і культурний центр. З 1947 — місце проведення [[Авіньйонський фестиваль|Авіньйонського фестивалю]].
+
Засноване римлянами у 2 ст. до н. е. як м. Авенніон (лат. Avennion, Avenio — річкове місто або місто сильних вітрів). З 737 Авіньйон належав до Франкської держави. 1177–1185 збудований міст Сен-Бенезе, зведений міський мур. 1309–1378 місто було резиденцією римських пап (див. [[Авіньйонське полонення пап]]). У Середні віки в Авіньйоні засновано школа живопису, відома як «авіньйонська» (художники Н. Фромен, С. Мартіні, М. де Джованетті, Е. Шаронтон). У 14 ст. Авіньйон став науковим центром, 1303 тут засновано університет (див. [[Авіньйона і Воклюза університет]]). 1791 місто приєдналося до Франції, з 1793 — у складі департаменту Воклюз.  
  
Пам’ятки архітектури [[Авіньйона історичний центр|Авіньйона історичного центру]] входять до складу Світової спадщини ЮНЕСКО. Інші пам’ятки архітектури: Пале де Рур (Le Palais du Rour; 1469, тепер Музей народного мистецтва і традицій, Центр документації з етнології, бібліотека), церква Сен-Агріколь (L’Eglise Saint-Agricol; 14 ст.), монастир целестинців (Le couvent des Célestins; 1394–1424), бібліотека (14 ст.), церква Сен-Дідьє (L’Eglise Saint-Didier; 1356–1359), ратуша (середина 19 ст.) тощо. Музеї: Кальве (Le musée Calvet; 1833, археологія, мистецтво 18 ст.), Петі Пале (Petit Palais; 1976, один із найбільших в Європі музеїв середньовічного мистецтва), фундація Англадон-Дюбрюжо (Angladon-Dubrujeaud; 1996, картини Ван Гога, Дега, Модільяні, Сезанна, Піссаро та ін.), Вулан (Vouland; 1982, меблі, фаянс, порцеляна, ювелірні вироби, килими, живопис), будинок [[Вілар, Жан (1912–1971)|Ж. Вілара]] (1979, сценічні костюми, афіші, документи про режисера і засновника театрального фестивалю), музей геології та природничої історії Рек’ян (Requien; 1940; гербарій 300 тис. зразків) та ін. В Авіньйоні тривалий час жив і працював [[Петрарка, Франческо (1304–1374)|Ф. Петрарка]], народилися [[Булль, П’єр (1912 – 1994)|П. Булль]], [[Матьє, Мірей (1947)|М. Матьє]], [[Мессіан, Олів’є (1908–1992)|О. Мессіан]].
+
Залізниця від Парижа до Марселя, прокладена у середині 19 ст., ствердила становище Авіньйона як торгівельного центру. У середині 19 ст. Авіньйон став одним з центрів літературного руху фелібрів. У місті розташовані підприємства і установи, пов’язані з розвитком високих технологій у галузі сільськогосподарської і харчової промисловості (технополіс «Агропарк», регіональний центр Національного інституту агрономічних досліджень) та інформаційних технологій. Авіньйон — торгівельний центр (національний оптовий ринок сільськогосподарської продукції: вина, фрукти, овочі), транспортний вузол (станція швидкісної залізниці, аеропорт Авіньйон — Прованс), туристичний і культурний центр. З 1947 — місце проведення [[Авіньйонський фестиваль|Авіньйонського фестивалю]].
 +
 
 +
Пам’ятки архітектури [[Авіньйона історичний центр|Авіньйона історичного центру]] входять до складу Світової спадщини ЮНЕСКО. Інші пам’ятки архітектури: Пале де Рур (Le Palais du Rour; 1469, тепер Музей народного мистецтва і традицій, Центр документації з етнології, бібліотека), церква Сен-Агріколь (L’Eglise Saint-Agricol; 14 ст.), монастир целестинців (Le couvent des Célestins; 1394–1424), бібліотека (14 ст.), церква Сен-Дідьє (L’Eglise Saint-Didier; 1356–1359), ратуша (середина 19 ст.) тощо. Музеї: Кальве (Le musée Calvet; 1833, археологія, мистецтво 18 ст.), Петі Пале (Petit Palais; 1976, один із найбільших в Європі музеїв середньовічного мистецтва), фундація Англадон-Дюбрюжо (Angladon-Dubrujeaud; 1996, картини Ван Гога, Дега, Модільяні, Сезанна, Піссаро та ін.), Вулан (Vouland; 1982, меблі, фаянс, порцеляна, ювелірні вироби, килими, живопис), будинок [[Вілар, Жан (1912–1971)|Ж. Вілара]] (1979, сценічні костюми, афіші, документи про режисера і засновника театрального фестивалю), музей геології та природничої історії Рек’ян (Requien; 1940; гербарій 300 тис. зразків) та ін. В Авіньйоні тривалий час жив і працював [[Петрарка, Франческо (1304–1374)|Ф. Петрарка]], народилися [[Булль, П’єр (1912 – 1994)|П. Булль]], [[Матьє, Мірей (1947)|М. Матьє]], [[Мессіан, Олів’є (1908–1992)|О. Мессіан]].
  
 
== Література ==
 
== Література ==
Рядок 22: Рядок 22:
  
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
 
 
* [[Франкська держава]]
 
* [[Франкська держава]]
 
  
 
== Автор ВУЕ==
 
== Автор ВУЕ==
 
 
* [[Автор ВУЕ:: Глухова С. В.|C. В. Глухова]]
 
* [[Автор ВУЕ:: Глухова С. В.|C. В. Глухова]]
  
Рядок 34: Рядок 31:
 
[[Категорія:ВУЕ]]
 
[[Категорія:ВУЕ]]
 
[[Категорія:Поняття]]
 
[[Категорія:Поняття]]
 
 
[[Категорія:Географічні науки]]
 
[[Категорія:Географічні науки]]
 
[[Категорія:Культурологія]]
 
[[Категорія:Культурологія]]

Версія за 20:50, 6 липня 2018

Авіньйо́н

Авіньйон (Avignon)

Країна Франція
Регіон країни Прованс — Альпи — Лазуровий берег
Засновано 2 ст. до н. е.«ст.дон.е.» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 2.
Чисельність населення (тис.осіб) 91 250
Територія (кв.км.) 64,78


Авіньйо́н (фр. Avignon) — місто на південному сході Франції, адміністративний центр департаменту Воклюз у регіоні Прованс — Альпи — Лазуровий берег. Розташоване на р. Роні, у зоні впливу середземноморського клімату. Територія — 64,78 км². Населення — 91 250 осіб, з передмістями — 445 501 особа (2012, перепис).

Засноване римлянами у 2 ст. до н. е. як м. Авенніон (лат. Avennion, Avenio — річкове місто або місто сильних вітрів). З 737 Авіньйон належав до Франкської держави. 1177–1185 збудований міст Сен-Бенезе, зведений міський мур. 1309–1378 місто було резиденцією римських пап (див. Авіньйонське полонення пап). У Середні віки в Авіньйоні засновано школа живопису, відома як «авіньйонська» (художники Н. Фромен, С. Мартіні, М. де Джованетті, Е. Шаронтон). У 14 ст. Авіньйон став науковим центром, 1303 тут засновано університет (див. Авіньйона і Воклюза університет). 1791 місто приєдналося до Франції, з 1793 — у складі департаменту Воклюз.

Залізниця від Парижа до Марселя, прокладена у середині 19 ст., ствердила становище Авіньйона як торгівельного центру. У середині 19 ст. Авіньйон став одним з центрів літературного руху фелібрів. У місті розташовані підприємства і установи, пов’язані з розвитком високих технологій у галузі сільськогосподарської і харчової промисловості (технополіс «Агропарк», регіональний центр Національного інституту агрономічних досліджень) та інформаційних технологій. Авіньйон — торгівельний центр (національний оптовий ринок сільськогосподарської продукції: вина, фрукти, овочі), транспортний вузол (станція швидкісної залізниці, аеропорт Авіньйон — Прованс), туристичний і культурний центр. З 1947 — місце проведення Авіньйонського фестивалю.

Пам’ятки архітектури Авіньйона історичного центру входять до складу Світової спадщини ЮНЕСКО. Інші пам’ятки архітектури: Пале де Рур (Le Palais du Rour; 1469, тепер Музей народного мистецтва і традицій, Центр документації з етнології, бібліотека), церква Сен-Агріколь (L’Eglise Saint-Agricol; 14 ст.), монастир целестинців (Le couvent des Célestins; 1394–1424), бібліотека (14 ст.), церква Сен-Дідьє (L’Eglise Saint-Didier; 1356–1359), ратуша (середина 19 ст.) тощо. Музеї: Кальве (Le musée Calvet; 1833, археологія, мистецтво 18 ст.), Петі Пале (Petit Palais; 1976, один із найбільших в Європі музеїв середньовічного мистецтва), фундація Англадон-Дюбрюжо (Angladon-Dubrujeaud; 1996, картини Ван Гога, Дега, Модільяні, Сезанна, Піссаро та ін.), Вулан (Vouland; 1982, меблі, фаянс, порцеляна, ювелірні вироби, килими, живопис), будинок Ж. Вілара (1979, сценічні костюми, афіші, документи про режисера і засновника театрального фестивалю), музей геології та природничої історії Рек’ян (Requien; 1940; гербарій 300 тис. зразків) та ін. В Авіньйоні тривалий час жив і працював Ф. Петрарка, народилися П. Булль, М. Матьє, О. Мессіан.

Література

  1. Guide du voyageur ou Dictionnaire historique des rues et des places publiques de la ville d’Avignon. Avignon, 1857.
  2. Sellier J. Atlas historique des provinces et regions de France: genèse d’un peuple. Paris, 1997.
  3. Vaucluse. Paris, 2001.

Див. також

Автор ВУЕ

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶