Відмінності між версіями «Антонович, Дмитро Володимирович»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | '''Антоно́вич, Дмитро́ Володи́мирович''' (14.11.1877, Київ, Україна — 12.11.1945, Прага, Чехія) — український культуролог і політичний діяч, дипломат. Син [[Антонович, Володимир Боніфатійович|В. Б. Антоновича]]. | + | '''Антоно́вич, Дмитро́ Володи́мирович''' (14.11.1877, Київ, Україна — 12.11.1945, Прага, Чехія) — український культуролог і політичний діяч, дипломат, ректор Українського вільного університету. Син історика [[Антонович, Володимир Боніфатійович|В. Б. Антоновича]]. |
{{Персоналія | {{Персоналія | ||
|Прізвище=Антонович | |Прізвище=Антонович | ||
| Рядок 16: | Рядок 16: | ||
|Alma mater= | |Alma mater= | ||
}} | }} | ||
| − | |||
==Життєпис== | ==Життєпис== | ||
Навчався у [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київському]] (з 1895) і [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківському]] (з 1897) університетах, однак не закінчив вищої освіту через переслідування за участь у революційному русі. | Навчався у [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київському]] (з 1895) і [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківському]] (з 1897) університетах, однак не закінчив вищої освіту через переслідування за участь у революційному русі. | ||
| − | Один із засновників Української студентської громади у Харкові. Ініціатор скликання у | + | Один із засновників Української студентської громади у Харкові. Ініціатор скликання у 1898–1899 українських студентських з'їздів. Співзасновник (1900) [[Революційна українська партія|Революційної української партії]] (РУП), редактор її друкованих органів (журналів «Гасло» і «Селянин», газети «Праця»). Неодноразово арештовувався. У політичних дискусіях того часу обстоював тезу, що для України не існує національного питання, а є лише питання державне. В цьому розходився з більшістю однопартійців (РУП у грудні 1905 перейменувала себе на [[Українська соціал-демократична робітнича партія|Українську соціал-демократичну робітничу партію]] — УСДРП), які виступали не за державну самостійність України, а за її автономію у складі Росії. |
З 1906 Антонович перебував здебільшого за кордоном (Німеччина, Франція, Італія), де вивчав західноєвропейське мистецтво. Наприкінці 1911 повернувся в Україну, займався викладацькою діяльністю, працював у пресі. 1913 заснував у Києві соціал-демократичний журнал «Дзвін». | З 1906 Антонович перебував здебільшого за кордоном (Німеччина, Франція, Італія), де вивчав західноєвропейське мистецтво. Наприкінці 1911 повернувся в Україну, займався викладацькою діяльністю, працював у пресі. 1913 заснував у Києві соціал-демократичний журнал «Дзвін». | ||
| Рядок 26: | Рядок 25: | ||
Після [[Лютнева революція 1917|російської лютневої революції 1917]] був одним з лідерів УСДРП та засновників її органу — «Робітничої газети». Брав участь в утворенні й становленні [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]], очолював комітет з проведення першої української маніфестації у Києві тощо. Зусиллями Антоновича та його однодумців Центральна Рада не стала вузькопартійною структурою [[Товариство українських поступовців|Товариства українських поступовців]], як спершу передбачалося, а перетворилася на широку національну організацію з рівноправним представництвом багатьох політичних партій і організацій. | Після [[Лютнева революція 1917|російської лютневої революції 1917]] був одним з лідерів УСДРП та засновників її органу — «Робітничої газети». Брав участь в утворенні й становленні [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]], очолював комітет з проведення першої української маніфестації у Києві тощо. Зусиллями Антоновича та його однодумців Центральна Рада не стала вузькопартійною структурою [[Товариство українських поступовців|Товариства українських поступовців]], як спершу передбачалося, а перетворилася на широку національну організацію з рівноправним представництвом багатьох політичних партій і організацій. | ||
| − | Від грудня 1917 по березень 1918 — Антонович генеральний секретар (міністр) морських справ у кабінетах [[Винниченко, Володимир Кирилович|В. Винниченка]] і [[Голубович, Всеволод Олександрович|В. Голубовича]], потім — міністр у справах мистецтва. В 1919—1920 був послом УНР у м. Римі. | + | Від грудня 1917 по березень 1918 — Антонович генеральний секретар (міністр) морських справ у кабінетах [[Винниченко, Володимир Кирилович|В. Винниченка]] і [[Голубович, Всеволод Олександрович|В. Голубовича]], потім — міністр у справах мистецтва. В 1919—1920 був послом УНР у м. Римі. |
| − | Влітку 1920 виїхав до м. Відня, де став одним із засновників [[Український вільний університет|Українського вільного університету]] (УВУ). 1921 разом з УВУ він переїхав до м. Праги, тричі ( | + | Влітку 1920 виїхав до м. Відня, де став одним із засновників [[Український вільний університет|Українського вільного університету]] (УВУ). 1921 разом з УВУ він переїхав до м. Праги, тричі (1928–1929, 1929–1930, 1937–1938) обирався ректором цього університету, кілька разів — деканом його філософського факультету. Був співзасновником і тривалий час очолював Українське історико-філологічне товариство (1923—1945) та Музей визвольної боротьби України (1925—1945), які діяли в м. Празі. |
==Праці== | ==Праці== | ||
Основні наукові праці Антоновича — з проблем історії української культури, зокрема історії національного театру і образотворчого мистецтва. Поняття «українська культура» Антонович трактував широко, охоплюючи ним і національне право, що виявилося у включенні відповідних матеріалів, підготовлених [[Яковлів, Андрій Іванович|А. Яковлівим]], до культурологічних лекційних курсів УВУ та організованого Антоновичем видання «Українська культура». | Основні наукові праці Антоновича — з проблем історії української культури, зокрема історії національного театру і образотворчого мистецтва. Поняття «українська культура» Антонович трактував широко, охоплюючи ним і національне право, що виявилося у включенні відповідних матеріалів, підготовлених [[Яковлів, Андрій Іванович|А. Яковлівим]], до культурологічних лекційних курсів УВУ та організованого Антоновичем видання «Українська культура». | ||
Версія за 13:12, 16 липня 2022
Антоно́вич, Дмитро́ Володи́мирович (14.11.1877, Київ, Україна — 12.11.1945, Прага, Чехія) — український культуролог і політичний діяч, дипломат, ректор Українського вільного університету. Син історика В. Б. Антоновича.
|
Антонович, Дмитро Володимирович | |
|---|---|
| Народження | 14.11.1877 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 12.11.1945 |
| Місце смерті | Прага |
Життєпис
Навчався у Київському (з 1895) і Харківському (з 1897) університетах, однак не закінчив вищої освіту через переслідування за участь у революційному русі.
Один із засновників Української студентської громади у Харкові. Ініціатор скликання у 1898–1899 українських студентських з'їздів. Співзасновник (1900) Революційної української партії (РУП), редактор її друкованих органів (журналів «Гасло» і «Селянин», газети «Праця»). Неодноразово арештовувався. У політичних дискусіях того часу обстоював тезу, що для України не існує національного питання, а є лише питання державне. В цьому розходився з більшістю однопартійців (РУП у грудні 1905 перейменувала себе на Українську соціал-демократичну робітничу партію — УСДРП), які виступали не за державну самостійність України, а за її автономію у складі Росії.
З 1906 Антонович перебував здебільшого за кордоном (Німеччина, Франція, Італія), де вивчав західноєвропейське мистецтво. Наприкінці 1911 повернувся в Україну, займався викладацькою діяльністю, працював у пресі. 1913 заснував у Києві соціал-демократичний журнал «Дзвін».
Після російської лютневої революції 1917 був одним з лідерів УСДРП та засновників її органу — «Робітничої газети». Брав участь в утворенні й становленні Української Центральної Ради, очолював комітет з проведення першої української маніфестації у Києві тощо. Зусиллями Антоновича та його однодумців Центральна Рада не стала вузькопартійною структурою Товариства українських поступовців, як спершу передбачалося, а перетворилася на широку національну організацію з рівноправним представництвом багатьох політичних партій і організацій.
Від грудня 1917 по березень 1918 — Антонович генеральний секретар (міністр) морських справ у кабінетах В. Винниченка і В. Голубовича, потім — міністр у справах мистецтва. В 1919—1920 був послом УНР у м. Римі.
Влітку 1920 виїхав до м. Відня, де став одним із засновників Українського вільного університету (УВУ). 1921 разом з УВУ він переїхав до м. Праги, тричі (1928–1929, 1929–1930, 1937–1938) обирався ректором цього університету, кілька разів — деканом його філософського факультету. Був співзасновником і тривалий час очолював Українське історико-філологічне товариство (1923—1945) та Музей визвольної боротьби України (1925—1945), які діяли в м. Празі.
Праці
Основні наукові праці Антоновича — з проблем історії української культури, зокрема історії національного театру і образотворчого мистецтва. Поняття «українська культура» Антонович трактував широко, охоплюючи ним і національне право, що виявилося у включенні відповідних матеріалів, підготовлених А. Яковлівим, до культурологічних лекційних курсів УВУ та організованого Антоновичем видання «Українська культура».
Література
- Ульяновський В. І. Дмитро Антонович // Українська культура: Лекції за ред. Дм. Антоновича. К., 1993.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Усенко І. Б. Антонович, Дмитро Володимирович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антонович, Дмитро Володимирович (дата звернення: 29.05.2024).
