Аалто, Алвар Гуґо Генрік

Аалто, Алвар Гуго Генрік

А́алто, А́лвар Гу́ґо Ге́нрік (фін. Aalto, Alvar Hugo Henrik; 03.02.1898, муніципалітет Куортане, тепер провінція Південна Пог’янмаа, Фінляндія — 11.05.1976, м. Гельсінкі, Фінляндія) — архітектор і дизайнер, член Академії Фінляндії (1955–1968), почесний іноземний член Американської академії мистецтв і наук (з 1957), почесний доктор Норвезького університету наук і технологій (з 1960), один з основоположників сучасної школи дизайну.

Аалто, Алвар Гуґо Генрік
Народження	1898
Місце народження	Куортане, Фінляндія
Смерть	1976
Місце смерті	Гельсінкі, Фінляндія
Alma mater	Технічний інститут Університету Аалто, Гельсінкі
Напрями діяльності	архітектура

Життєпис

В 1921 закінчив Фінську вищу технічну школу в м. Гельсінґфорсі (тепер Технічний інститут Університету Аалто, м. Гельсінкі), де навчався в архітектора А. Ліндґрена і Л. Сонка. Працював у Фінляндії, Швеції, США та інших країнах. 1923 в ательє архітектора А. Бйорке займався підготовкою виставки у Ґетеборґу (Швеція). Був учасником міжнародних конгресів із сучасної архітектури (1928–1956). Перший значний архітектурний проект А. Аалто — будинок газети «Турун Саномат» у м. Турку (Фінляндія; 1928–1930). 1935 А. Аалто відкрив у м. Гельсінкі власну фірму «Артек» з виробництва предметів інтер’єру (існує досі). Викладав архітектуру в Массачусетському технологічному інституті Кембриджського університету (США; 1946–1948). Очолював Спілку фінських архітекторів (1943–1958) та Академію Фінляндії (1963–1968). Проекти А. Аалто експонувалися на виставках у Мілані (Італія; 1933), Нью-Йорку (США; 1938), Цюриху (Швейцарія; 1948), Парижі (Франція; 1950), Берліні (Німеччина; 1963), Стокгольмі (Швеція; 1969), Лондоні (Велика Британія; 1978). А. Аалто також писав статті з архітектури.

Творчість

У своїй творчості А. Аалто спирався на національні традиції, принципи функціоналізму й органічної архітектури. Санаторій у м. Пайміо (Фінляндія; 1929–1933) витриманий у дусі функціоналізму й вирізняється чистотою архітектурних форм, органічним зв’язком з рельєфом і лісистим ландшафтом місцевості. Для архітектури Будинку міської бібліотеки у м. Виборгу (тепер РФ; 1930) характерні продумана функціональна основа плану й емоційна виразність, у залі бібліотеки — дерев’яна акустична стеля криволінійного обрису, що надає інтер’єру своєрідності й нової для тих часів форми. Для кращого освітлення книг зроблено скляні стіни й вікна на стелі.

А. Аалто також був і містобудівником: споруджуючи деревообробну фабрику в м. Сунілі (1936–1939), він створив комплекс промислових об’єктів і селище для робітників, у комплексі муніципальних споруд селища Сяюнятсало (1949–1952) — будинок із червоної цегли з внутрішнім двориком і низку елементів громадського обслуговування.

А. Аалто виступав проти обмеженості раціоналістичної основи конструктивізму і розробляв естетичні основи нового напряму в сучасній архітектурі. Перші проекти А. Аалто (до Другої світової війни) можна віднести до інтернаціонального стилю в архітектурі, а повоєнні не належать до жодного напряму чи школи, вирізняються своєрідними індивідуальним рішеннями щодо матеріалів, побудови та стилю. Зокрема, А. Аалто показав, що дерево може широко застосовуватися в архітектурі та в поєднанні з бетоном створювати новий естетичний ефект.

А. Аалто надавав важливого значення єдності архітектури та природи, споруди й довколишнього ландшафту, відповідності форми об’єкта його функціональному призначенню, комфортності приміщень. Він вважав, що технічний функціоналізм не може бути єдиним напрямом у сучасній архітектурі, одне з завдань якої полягає у вирішенні психологічних проблем. А. Аалто відкидав усе заздалегідь формальне, відмовлявся від «диктатури» прямих кутів, виступав за свободу творчої думки архітектора. Завдяки новаторським працям А. Аалто збагатив мову архітектури.

А. Аалто — автор бл. 300 архітектурних проектів. Серед будівель:

у Фінляндії — вілла «Майреа» у муніципалітеті Нормаркку (1939); Управління пенсійного забезпечення (1952–1956), Будинок культури робітників (1955–1958), палац «Фінляндія» (1967–1971; усі три — у м. Гельсінкі); церква Трьох хрестів у м. Іматрі (1958); промислові споруди в м. Оулу (1930–1931; 1951–1957);

у Німеччині — житлові будинки у м. Бремені (1958–1963); Опера у м. Ессені (1959), приходський центр у м. Вольфсбурґу (1963);

у США — виставковий павільйон у м. Нью-Йорку (1939), бібліотека абатства Моунт Енджіл у шт. Орегон (1965–1970);

у Франції — павільйон Фінляндії на Всесвітній виставці в Парижі (1937), приватний будинок галериста Л. Карре у с. Базош-сюр-Гійоні (1956–1963) та ін.

Палац Фінляндія Хол

А. Аалто створив предмети інтер’єру, що стали класикою сучасного дизайну: крісло, яке за формою нагадує цифру 4, виготовлене з берези і гнутої фанери (1932), табурет із ніжками Г-подібної форми (1933), вазу вигнутої форми (1936) та ін. Меблі А. Аалто вирізняються функціоналізмом, зручністю в користуванні.

1967 у Фінляндії засновано медаль Аалто, яка є нагородою в галузі архітектури.

Твори

• Synopsis. Basel, 1970.
• Luonnoksia. Helsinki, 1972.
• Arkkitehtuuria Suomessa. Helsinki, 1989.

Література

1. Fleig K., Aalto E. Alvar Aalto. Zurich, 1963–1978. Bd. 1–3.
2. Гозак А. П. Алвар Аалто. Москва, 1976.
3. Porphyrios D. Sources of Modern Eclectism Studies on Alvar Aalto. London, 1982.
4. Alvar Aalto designer. Paris, 2003.
5. Володин Б. Ф. Явление Аалто в России: Выборгская библиотека в контексте библиотечной архитектуры // Библиотечное дело. 2003. № 11.
6. Weston R. Alvar Aalto. London, 2006.
7. Alvar Aalto Architect. Maison Louis Carrй, 1956–63. Helsinki, 2008.

Автор ВУЕ

• C. В. Глухова