Адвокатура
Адвокату́ра — добровільне професійне об’єднання юристів, покликане сприяти захистові прав і свобод громадян певної країни, іноземних громадян, осіб без громадянства та юридичних осіб, представляти їхні інтереси, надавати їм іншу юридичну допомогу. В Україні адвокатура має тривалу історію. Була організаційно оформлена й законодавчо закріплена як особливий правовий інститут ще за польсько-литовської доби (14–16 ст.). До цього існувало так зване судове представництво. Праця захисника в судах мала характер громадського, товариського заняття. Його основне завдання — моральна підтримка однієї зі сторін процесу. Першу спробу впорядкувати справу судового захисту та виокремити адвокатську діяльність як професію було зроблено в Литовських статутах (1529, 1566 та 1588). Але назву «адвокат» у значенні захисника прав потерпілої сторони вперше вжито в період Гетьманщини у «Правах, за якими судиться малоросійський народ» (1743). У Литовському статуті 1529 у значенні «адвокат» вживали термін «прокуратор». У «Правах...» передбачено реєстрацію професійних адвокатів у судах та обов’язкове прийняття присяги. Праця адвоката оплачувалася. У період Гетьманщини адвокатуру визнавали як окремий стан, хоча вона ще не була об’єднана в професійну спілку. Як самостійний правовий інститут адвокатура в Україні запроваджена після проведення в Російській імперії на початку 1860-х судової реформи, якою було закріплено право обвинуваченого на захист. Правову регламентацію інститут адвокатури дістав за «Судовими Статутами» 1864, де адвокатів поділено на дві категорії — присяжних і приватних повірених. Присяжні повірені організовували свою діяльність на засадах самоврядування через обрання рад присяжних повірених. Приватні повірені не мали своєї корпоративної організації. З утворенням УНР (1917) в організації та діяльності присяжних і приватних повірених змін не відбулося. Після проголошення в Україні радянської влади адвокатура фактично втратила свої історичні надбання. 1918 для правозахисту створюють колегії правозаступників. Правозаступники перебували на державній службі. 1922 прийнято Положення про адвокатуру УСРР. Згідно з ним створено нові адвокатські органи — колегії захисників, які мали певні права самоврядування. Основними формами діяльності таких колегій були приватна практика та робота в юридичних консультаціях. Широкими правами контролю за діяльністю колегій захисників наділили Наркомат юстиції. 1939 прийняте перше загальносоюзне Положення про адвокатуру Замість слова «захисник» запровадили терміни «адвокат», «адвокатура». В областях України утворили колегії адвокатів як добровільні фахові об’єднання. Усі питання, пов’язані з організацією і діяльністю колегій адвокатів, вирішували загальні збори та президія. Однак тоталітарні методи управління в СРСР зводили нанівець місце і роль адвокатури. Республіканське положення про адвокатуру (1962) не внесло змін в організаційну структуру обласних колегій адвокатів і юридичних консультацій. Із прийняттям Конституції УPCP 1978 відбулося конституційне оформлення статусу адвокатури Нове Положення про адвокатуру УРСР (1980) розширило види юридичної допомоги громадянам, проте і воно не виключало втручання в діяльність адвокатури партійних органів, рад народних депутатів, їхніх виконавчих та розпорядчих органів, республіканського міністерства юстиції та відділів юстиції в областях. Із проголошенням незалежності України (1991) діяльність адвокатури регулює Конституція держави, Закон України «Про адвокатуру» (1992), інші законодавчі акти і статути адвокатських об’єднань. Організаційними формами діяльності адвокатури в Україні є адвокатські об’єднання (колегії, адвокатські фірми, контори тощо) та індивідуальна адвокат. діяльність. Адвокатура в Україні функціонує на принципах верховенства права, незалежності, демократизму, гуманізму та конфіденційності.
Література
- Кистяковский А. Ф. Очерк исторических сведений о своде законов, действовавших в Малороссии, под заглавием: Права, по которым судится малороссийский народ. Киев, 1879.
- Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. Львів, 1934.
- Історія адвокатури України. Київ, 1992.
