Аймара (мова)

Аймара (аймара: Aymar aru) — основна мова, що відноситься до аймаранської мовної сім’ї, і на якій розмовляє народ аймара, що мешкає в Центральних Андах. Походить з центральних гірських районів Перу, однак ще в доколумбовий час в результаті міграцій носії цієї мови просунулися на південь до оз. Тітікака, витіснивши мову пукіна, та далі на південь. Аймара, разом з кечуа і іспанською мовами, є офіційною мовою Перу (400 тис.) і Болівії (2,5 млн.). Її носії також є в Чилі (15-20 тис.) й Аргентині. Сучасна мова поділяється на два діалекти: «центральний» (ayr) та «південний» (ayc).

Історія

Дійсна етимологія залишається неясною. Вперше назва зустрічається у вигляді «аймараес» у Педро де Сьєса де Леона (1553) для позначення місцевості і народу, що на ній проживав поряд із народом чанка. Згідно відомостей кіпукамайоків (сер. XVI ст.) в державі інків Тауантінсуйу аймара була офіційно визнаною мовою, що було зафіксовано законом за часів Віракочі Інки (XIV-XV століття), і була такою до часів Тупака Інки Йупанкі, коли була замінена на кечуа. Хуан Поло де Ондегардо вперше використав назву аймара для позначення мови, що знайшло своє відображення в документах III Лімського собору, надрукованих в 1584-1585 рр. Тоді на ній розмовляли етнічні групи аймараес, канчі, кана, кунті, кольа, лупака, пакахес, чаркас, каранга, кільака та інші. Після публікації Лудовіком Бертоніо першої граматики (1607) та словника мови аймара (1608) назва стала загальнопоширеною.

Фонологія

Аймара — аглютинативна (використання суфіксів для побудови слів), полісинтетична мова з порядком слів SOV (підмет-додаток-присудок). Використовується латинський алфавіт. У мові аймара три голосних звуки (/a/, /i/, /u/), для яких розрізняють два ступені довготи, але дифтонги відсутні. В присутності увулярних приголосних /q, qʰ, qʼ, χ/ високі голосні знижуються до середніх (/i/ → [e], /u/ → [o]). Що стосується приголосних, то вони в аймара можуть бути лабіальними, альвеолярними, палаталізованими, велярними і увулярними. За цими ознаками аймара близька до мови кечуа. Приголосних звуків – 26. Звуки не оглушуються (наприклад, немає різниці між [p] і [b]), але кожна приголосна має три форми: проста (без придиху), гортанна, і з придихом. У аймара є вібруюче /r/, і існує відмінність альвеолярний/палатальний для носових і латеральних звуків, а також два напівголосних (/w/ і /j/). В мові аймара 4 граматичних особи (1-а ексклюзивна, 1-а інклюзивна, 2-а і 3-я).

За визначенням ЮНЕСКО мова аймара відноситься до таких, що знаходяться в «зоні ризику» і можуть зникнути.

Посилання

Література

1. Annotaciones generales de la lengva aymara. – Lima, 1584;
2. Duviols Pierre. Un inédit de Cristobal de Albornoz: La instrucción para descubrir todas las guacas del Pirú y sus camayos y haziendas // Journal de la Société des Américanistes. - Tome 56. - №1. – 1967;
3. Rodolfo Cerrón-Palomino. Fuentes lingüísticas // BIRA. - №29. - Lima, 2002;
4. Discurso sobre la Descendencia y Gobierno de los Incas // Juan de Betanzos. Suma y Narracion de los Incas. — Madrid: Ediciones Polifemo, 2004;
5. Rodolfo Cerrón-Palomino. El aimara como lengua oficial de los incas // Boletín de Arqueología PUCP. - №8. – 2004;
6. Куприенко С. А. Источники XVI-XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма. — К. : Видавець Купрієнко С.А., 2013.

Автор

• Купрієнко С. А.