Відмінності між версіями «Абеляр, П'єр»

Рядок 31: Рядок 31:
  
 
== Література ==
 
== Література ==
# Федотов Г. П. Абеляр. Петербург, 1924.
+
#Федотов Г. П. Абеляр. Петербург : Изд-во Брокгауз–Ефрон, 1924. 157 с.
# Брагінець А. С. Нариси історії філософії. Львів, 1967.
+
#Gilson E. Héloїse et Abélard. Paris : Librarie Philosophique J. Vrin, 1997. 216 р.
# Gilson E. Héloїse et Abélard. Paris, 1997.
 
  
 
== Автор ВУЕ ==
 
== Автор ВУЕ ==

Версія за 13:09, 20 червня 2018

Статуя П'єра Абеляра на будівлі Луврського палацу в Парижі

Абеля́р, П’єр ( фр. Abélard (Abailard), Pierre, лат. лат. Abaelardus, Petrus; 1079, с. Ле Палле, тепер регіон Пеї де ла Луар, Франція — 1142, абатство Сен-Марсель, біля м. Шалон-сюр-Сон, тепер регіон Бурґундія, Франція) — теолог-схоласт, філософ, монах, поет і музикант.

Абеляр, П'єр

(Abélard (Abailard), Pierre)

Народження 1079
Місце народження Ле Палле, Пеї де ла Луар, Франція
Смерть 1142
Місце смерті Сен-Марсель, біля м. Шалон-сюр-Сон, Бургундія, Франція
Напрями діяльності богослов'я, філософія, поезія, музичне мистецтво

Життєпис

Один із засновників методу схоластичної діалектики, який зводився до пошуків аргументів «за» і «проти». На підтвердження своєї тези Абеляр наводив приклади суперечностей з праць отців церкви, що розкривали глибину християнського розуміння речей, явищ, процесів у силу їх одночасного сакрально-профанного існування. У дискусії про універсалії дотримувався концептуалізму як третього шляху між номіналізмом та реалізмом: загальні поняття не є ні реальностями, ні словесними визначеннями — вони входять до значення слова і виражають зміст думки, що стосується багатоманітності окремих речей на основі подібності або збігу між ними. Критерій моральності Абеляр вбачав у її згоді з совістю, тому дії, що відповідають цьому критерію, не вважав гріховними.

У теології намагався примирити віру і знання. Основні принципи теології як особливої дисципліни почали формуватися саме з Абеляра, який намагався вирішити теологічні питання на основі не авторитету, а розуму. Абеляр з позицій раціоналізму спростовував догматичне сприйняття християнських істин, вважав можливим критично розглядати все написане (праці отців церкви також), крім Святого Письма, яке вважав богонатхненним. Абеляр налаштував проти себе церковних ортодоксів формулою «розумію, щоб вірити» на противагу офіційній церковній тезі «вірю, щоб розуміти». Вчення Абеляра було засуджене соборами католицьких єпископів (1121 і 1140). Абеляр був адептом ідеї віротерпимості, доводячи, що кожна релігія має в собі зерно істини. Займався також викладацькою діяльністю, навчав молодих монахів.

Абеляр пережив особисту трагедію, що відображено в його літературній творчості. В автобіограф. творі «Історія моїх страждань» (1132–1136) йдеться про трагічне кохання Абеляра до Елоїзи, учениці, згодом його дружини, потім черниці. Збереглося листування Абеляра з Елоїзою, а також присвячені їй латиномовні поезії. Історія кохання Абеляра та Елоїзи знайшла відгук у літературі (твори Ф. Війона, Ф. Петрарки, Ж. ­Ж. Руссо, Ж. Теле та ін.; в українській літературі — вірш Є. Плужника «В листопаді, місяці тихім…»). Твори Абеляр аукраїнською мовою переклав Р. Паранько. Абеляр — автор любовних пісень (не збереглися), гімнів (ноти кількох із них зберігаються у Ватиканській бібліотеці).

Твори

  • Lettres d’Abélard et Héloїse. Paris : Le Livre de Poche, 2007. 567 р.
  • У к р. п е р е к л. — Історія моїх страждань. Утішне послання до друга. Листування Абеляра й Елоїзи. Ісповідь віри Елоїзі. Львів : Літопис, 2004. 136 с.
  • Р о с. п е р е к л. — Теологические трактаты. Москва : Прогресс, Гносис, 1995. 413 с.

Література

  1. Федотов Г. П. Абеляр. Петербург : Изд-во Брокгауз–Ефрон, 1924. 157 с.
  2. Gilson E. Héloїse et Abélard. Paris : Librarie Philosophique J. Vrin, 1997. 216 р.

Автор ВУЕ

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶