Австралійська біогеографічна область

Австралі́йська біогеографі́чна о́бласть — одна з біогеографічних областей Землі. Охоплює Австралію, Тасманію, Нову Гвінею, Соломонові острови, архіпелаг Бісмарка, Молуккські, Малі Зондські острови, острови Нової Зеландії, Полінезію. Тваринний і рослинний світ Австралійської біогеографічної області своєрідний. Це пояснюється відокремленням Австралії від Гондвани ще в мезозойську еру. Для Австралійської біогеографічної області характерна велика кількість ендеміків.

Рослинний світ

У флорі Австралійської біогеографічної області близько 20 000 видів, з них понад 17 000 — ендеміки (евкаліпти, філодійні акації, казуарини та ін.). Рослинність — пустельна, саванна, вічнозелені субтропічні та вологі тропічні ліси (гілеї). У лісах переважають евкаліпти, деревоподібні папороті, саговники, різні каучуконоси, хлібні й санталові дерева, ліани тощо.

Тваринний світ

Фауна Австралійської біогеографічної області характеризується численними ендемічними родами і родинами (сумчасті, однопрохідні) і малою кількістю плацентарних ссавців, з яких трапляються кажани, дрібні гризуни, а також завезені людиною і здичавілі собаки (динго), свині, кролі та ін. Сумчастих в Австралійській біогеографічній області близько 50 родів (понад 160 видів): різні види кенгуру, сумчастий пацюк, сумчаста білка, кузу, коала, сумчастий кріт, види кускусових та ін.; з однопрохідних — качконіс та єхидна. З птахів ендеміками є казуари, ему, лірохвіст, чорний лебідь, райські птахи. З плазунів характерні плащоносна ящірка, молох; із риб — двоякодихаюча риба цератод; із комах — великі яскраво забарвлені метелики та жуки.

Структура

Австралійську біогеографічну область поділяють на 4 підобласті: Австралійську — більша частина Австралії й Тасманія з прилеглими островами; Папуаську (Новогвінейську) — Нова Гвінея, острови Соломонові, Ару, архіпелаг Бісмарка, острів Тімор; Новозеландську — острови Нової Зеландії (Північний, Південний, Окленд, Кемпбелл, Чатам та ін.); Полінезійську — острови Полінезії. Іноді Гавайські острови виділяють у самостійну Гавайську підобласть, а Новозеландську та Полінезійську підобласті — в самостійні області.

Література

1. Burbidge N. Т. The phytogeography of Australian region // Australian Journal of Botany. 1960. Vol. 8. № 2.
2. Алехин В. В., Кудряшов Л. В., Говорухин В. С. География растений с основами ботаники. Москва : Учпедгиз, 1961. 532 с.
3. Шмитхюзен И. Общая география растительности. Москва : Прогресс, 1966. 310 с.