Австралія
Австра́лія, Австралі́йський Сою́з (англ. Australia, Commonwealth of Australia) — держава у Південній півкулі, розташована на однойменному материку, острові Тасманія та кількох інших островах. Назва «Австралія» походить від лат. «аustralis» — «південний». Австралійський суходіл називається «Тerra Australis», або Південні Землі.
|
Австралія | |
|---|---|
| Регіон планети | Австралія та Океанія |
| Столиця | Канберра |
| Територія (кв.км) | 7 741 220 |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 22 751 014 (2015, оцінка) |
| Офіційна мова | англійська |
| Грошова одиниця | австралійський долар |
Зміст
- 1 Географічне положення
- 2 Адміністративно-територіальний поділ
- 3 Державний прапор
- 4 Державний герб
- 5 Державний лад
- 6 Участь у міжнародних організаціях
- 7 Історія
- 8 Політичні партії
- 9 Природа
- 10 Населення
- 11 Господарство
- 12 Освіта, наука і культура
- 13 Преса, радіомовлення, телебачення
- 14 Література
- 15 Архітектура
- 16 Образотворче мистецтво
- 17 Музика
- 18 Театр
- 19 Кіно
- 20 Спорт
- 21 Українська діаспора
- 22 Література
- 23 Автор ВУЕ
- 24 Важливо!
Географічне положення
Континент між Індійським океаном і південною частиною Тихого океану.
Географічні координати — 27 00 S, 133 00 E.
Територія: загальна — 7 741 220 км², суходіл — 7 682 300 км², вода — 58 920 км², берегова лінія — 25 760 км.
Адміністративно-територіальний поділ
Столиця — м. Канберра.
Адміністративно-територіальний поділ — 6 штатів (Новий Південний Уельс, Квінсленд, Південна Австралія, Тасманія, Вікторія, Західна Австралія) і 3 території (Австралійська столична територія, Північна територія, Джервіс-Бей), а також зовнішні території (острови Ашмор і Картьє, Герд і Макдональд, Кокосові (Кілінг) острови, острів Різдва в Індійському океані; острови Коралового моря, острів Норфолк в Тихому океані; Австралійська антарктична територія (суверенітет над нею не визнається багатьма країнами).
Офіційна мова — англійська. Грошова одиниця — австралійський долар.
Державний гімн — «Розвивайся, прекрасна Австраліє» (англ. «Advance Australia Fair»), слова і музика П. Д. Маккорміка (написаний 1878, затверджений 1984).
Національне свято — День Австралії, 26 січня.
Державний прапор
Державний прапор (затверджений 1954) — синього кольору; у верхньому лівому куті розміщений прапор Великої Британії — символ приналежності до Австралійського Союзу і Британської Співдружності націй. Синій колір прапора — символ океану, що оточує Австралію з усіх боків. Посередині прапора розташоване зображення сузір’я Південного хреста. 6 зірок на прапорі символізують шість штатів Австралійського Союзу. 7 променів зірки означають 6 штатів і територію Папуа. П’ятикутна зірка символізує федеральний округ Канберру.
Державний герб
Державний герб зображений у вигляді щита, який підтримують з двох боків кенгуру і страус ему; обрамлений квітучими гілками евкаліпта. Щит розділений на 6 частин, кожна з яких вміщує емблему відповідного штату. У верхній частині герба розміщена семикутна зірка, 6 променів якої означають 6 штатів, а сьомий — символізує федеральний округ Канберру. Герб у нинішньому вигляді існує з 1912.
Емблема Австралії — Золота акація (оголошена офіційною національною квітковою емблемою у серпні 1988).
Державний лад
В Австралії діє конституція від 09.07.1900 (набула чинності 01.01.1901). Прийняття основного закону засвідчило об’єднання шести колишніх британських колоній і створення союзної держави. Австралія формально — конституційна монархія у складі Британської Співдружності, фактично — федеративна парламентська республіка. Австралія є парламентарною монархією; збережені конституційно-правові зв’язки з колишньою метрополією — Великою Британією.
Вищий орган законодавчої влади — федеральний парламент, який складається з двох палат: нижньої — Палати представників і верхньої — Сенату. Склад обох палат формується за результатами загальних і прямих виборів. Вибори до Палати представників проводяться за мажоритарною (мажоритарно-преференційною), а до Сенату — за пропорційною системою. Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права в обох випадках однаковий — 18 і 21 рік. У Палаті представників — 148 членів, Сенаті — 76. Сенаторів обирають від штатів (по 12 від кожного) і від територій (по 2). Члени нижньої палати обираються на 3 роки. Сенаторів обирають на 6 років із переобранням половини складу палати через 3 роки. Палати парламенту загалом рівноправні; однак фінансові законопроекти спочатку вносяться на розгляд нижньої палати. Сенат може відхилити їх у цілому, але не наділений правом вносити поправки.
Глава держави — Королева Великої Британії, представлена генерал-губернатором. Фактичним главою держави є генерал-губернатор. Його призначає британський монарх за поданням австралійського уряду. Термін його повноважень — 5 років. Формально він наділений широкими повноваженнями. Однак практично всі його рішення мають бути контрасигновані урядом. Останнє правило іноді порушувалося, і генерал-губернатор діяв самостійно, наприклад, щодо розпуску палат парламенту. Генерал-губернатор очолює федеральну виконавчу раду, яка має допомагати йому в управлінні державними справами. До ради входять у повному складі міністри та інші особи, призначувані генерал-губернатором. Проте на практиці виконавчу владу здійснює уряд (Кабінет міністрів), який очолює прем’єр-міністр.
Конституцією не визначено порядок формування уряду. Встановлено тільки, що міністри повинні бути водночас і членами однієї з палат парламенту. Як і у Великій Британії, формування уряду регулюється так званими конституційними угодами, тобто політичними нормами неписаного характеру.
Судова система складається з федеральних судів, судів штатів, а також кількох спеціальних судів з обмеженою юрисдикцією. Серед федеральних судів слід виділити Високий суд, якому, зокрема, надано право тлумачити конституцію і здійснювати конституційний контроль.
За формою державного устрою Австралія є федерацією. В усіх штатах прийнято конституції, причому в деяких ще до введення федеральної конституції. Законодавчу владу в штатах здійснюють їхні парламенти, виконавчу — місцеві уряди. У кожному штаті є губернатор, який представляє там британського монарха і формально очолює виконавчу владу. Державне управління територіями здійснює федеральний уряд. Федеральна конституція встановила принципи розмежування компетенції між федерацією і штатами. Територія штатів поділена на графства і муніципалітети, їхнє населення обирає представницькі органи місцевого самоврядування — ради, які, в свою чергу, створюють виконавчі органи.
Участь у міжнародних організаціях
Австралія — член ООН з 1945, член Співдружності, очолюваної Великою Британією, інших міжнародних організацій: Азіатський банк розвитку; АНЗЮС; Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво; Асоціація держав Південно-Східної Азії; Австралійська група; Банк міжнародних розрахунків; Європейський банк реконструкції і розвитку; Ініціатива щодо забезпечення прозорості у видобувній промисловості; Продовольча та сільськогосподарська організація; Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей; Велика двадцятка; Міжнародне агентство з атомної енергії; Міжнародний банк реконструкції і розвитку; Міжнародна організація цивільної авіації; Міжнародна торгова палата; Міжнародна асоціація розвитку; Міжнародне енергетичне агентство; Міжнародна фінансова корпорація; Міжнародна гідрографічна організація; Міжнародна організація праці; Міжнародний валютний фонд; Міжнародна морська організація; Міжнародна організація рухомого супутникового зв’язку; Міжнародна організація кримінальної поліції; Міжнародний олімпійський комітет; Міжнародна організація з міграції; Міжпарламентський союз; Міжнародна організація зі стандартизації; Міжнародна організація супутникового зв’язку; Міжнародний союз електрозв’язку; Міжнародна конфедерація профспілок; Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій; Агентство з ядерної енергії; Група ядерних постачальників; Організація економічного співробітництва та розвитку; Організація із заборони хімічної зброї; Організація з безпеки і співробітництва в Європі (партнер); Тихоокеанський альянс (спостерігач); Паризький Клуб; Форум Тихоокеанських островів; Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії; Система центральноамериканської інтеграції (спостерігач); Південно-тихоокеанська угоду про регіональну торгівлю та економічне співробітництво; Секретаріат Тихоокеанської спільноти; Організація Об’єднаних Націй; Рада Безпеки ООН (тимчасово); Конференція ООН з торгівлі та розвитку; Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури; Управління Верховного комісара ООН у справах біженців; Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт; Організація Об’єднаних Націй із спостереження за перемир’ям; Всесвітня туристична організація; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня митна організація; Всесвітня федерація профспілок; Всесвітня організація охорони здоров’я; Всесвітня організація інтелектуальної власності; Всесвітня метеорологічна організація; Всесвітня торгова організація.
Історія
Заселення Австралії людьми (австралійськими аборигенами, остров’янами Торресової протоки та аборигенами Тасманії) почалося 42–48 тис. років тому. Перші поселенці прибули до Австралії з Південно-Східної Азії. Відкриття Австралії європейцями відбулося 1606, коли голландський мореплавець В. Янсзон (1570–1632) дістався материка, назвавши його «Новою Голландією» та оголосивши володінням Нідерландів (голландцями ніколи не освоювалася). Сучасну назву «Австралія» було запропоновано 1814 англійським дослідником М. Фліндерсом. До 18 ст. аборигени жили в умовах первіснообщинного ладу. Формальних територіальних претензій до австралійських аборигенів європейці не висували до 1770, коли капітан Дж. Кук від імені Великої Британії заволодів східним узбережжям, якому згодом дав назву Новий Південний Уельс. 26.01.1788 тут було засновано першу колонію для каторжників та їхніх наглядачів (з Великої Британії до Австралії їх відправляли до 1840, а за іншими даними — до 1868), які стали першими європейськими мешканцями Австралії. Протягом 19 ст. один за одним австралійські штати ставали колоніями Великої Британії (Тасманія — 1825; Західна Австралія — 1829; Південна Австралія — 1836; Вікторія — 1851; Квінсленд — 1859) і лише 01.01.1901 всі шість колоній було об’єднано в Австралійський Союз, який отримав статус домініону, тобто автономії держави у межах Британської імперії. Її монарх уважався символічним главою держави-домініону. Колонізація країни супроводжувалася винищенням аборигенів, залишки їх були змушені жити здебільшого в резерваціях.
З 1820-х в Австралії почало розвиватися вівчарство, в 1830-х з’явилися перші промислові підприємства. У другій половині 19 ст. у зв’язку із «золотою лихоманкою» (1851–1961) значно зріс приплив переселенців. 1906 Австралії передано британську колонію Папуа (південно-східну частину Нової Гвінеї), а після Першої світової війни, в якій австралійські війська діяли в складі британської армії, — колишню німецьку колонію Нову Гвінею (північно-східну частину Нової Гвінеї) та острів Науру (як підмандатні території Ліги націй). Світова економічна криза 1929–1933 завдала удару по економіці Австралії, що орієнтувалася значною мірою на зовнішній ринок. 1933 безробітні становили близько 30 % працездатного населення. Під час Другої світової війни Австралія виступала на боці антигітлерівської коаліції. Після війни Австралія перетворилася на самостійну державу, залишаючись у складі Співдружності, очолюваної Великою Британією. Після війни при владі майже постійно перебувала коаліція ліберальної та аграрної партій. 1972–1975 уряд формували лейбористи, вони зробили низку кроків у напрямі більш самостійного курсу в зовнішній і внутрішній політиці. Австралійський уряд був змушений надати незалежність Науру (1968) і Папуа Новій Гвінеї (1975). На референдумі 1999 австралійці не підтримали ідеї переходу від конституційної монархії до республіки.
Дипломатичні відносини України з Австралією встановлено 26.12.1991.
Політичні партії
Австралії притаманна так звана система двох з половиною партій: дві великі політичні партії — Лейбористська та Ліберальна та невелика Національна партія, яка традиційно формує коаліційні уряди з лібералами. Австралійська лейбористська партія (Australian Labor Party) — найстаріша партія Австралії, що бере свої витоки з лейбористських партій австралійських колоній, які передували утворенню федерації (1890-ті), входить до Міжнародного демократичного союзу, входила до Соціального Інтернаціоналу, тепер — до Прогресивного Альянсу — конфедерації соціал-демократичних центристських партій. Партія сповідує соціал-демократичну ідеологію. Ліберальна партія Австралії (Liberal Party of Australia) — правоцентристська партія, заснована 1945. Партія ліберально-консервативної ідеології. Національна партія Австралії (National Party of Australia) — правоцентристська партія, що представляє інтереси жителів сільських територій, фермерів та сільськогосподарських виробників. Заснована 1920 як Аграрна партія, 1975–1982 — Національна аграрна партія, з 1982 — сучасна назва. Інші загальнонаціональні партії, представлені в парламенті: Австралійські демократи (Australian Democrats, Австралійські зелені (Australian Greens), Родина передусім (Family First Party), Об’єднана партія Палмера. Вони відіграють незначну роль, їх вплив переважно обмежується верхньою палатою — Сенатом. Також діють партії місцевого рівня, наприклад, Аграрна ліберальна партія, що діє в Північній території, Християнсько-демократична партія, діє в Новому Південному Уельсі, Ліберальна національна партія Квінсленду.
З 1901 при владі більшу частину часу перебувала Ліберальна партія, у 1996–2007 — коаліція Ліберальної і Національної партій; 2007–2013 — Лейбористська партія Австралії; з 2013 — Ліберальна партія Австралії.
Природа
.jpg)
Територія Австралії становить 5 % площі світового суходолу, вона простягається з півночі на південь на 3 200 км та із заходу на схід на 4 100 км.
Рельєф, геологічна будова і корисні копалини
Рельєф Австралії переважно рівнинний (бл. 95 % поверхні не перевищує висоти 600 м). Середня висота над рівнем моря — 330 м. На заході — Австралійське плоскогір’я (середні висоти 400–500 м), оточене хребтами Кімберлі (до 936 м), Макдоннелл (до 1 511 м), Масгрейв (до 1 440 м), Хамерслі (1 251 м), в центрі — пустелі Велика Піщана, Гібсона, Вікторія та ін. Далі на схід простягається Центральна низовина з переважними висотами до 100 м, в районі озера Ейр — найнижча точка материка (–16 м). З півдня низовина оточена горами Фліндерс і Лофті. Найвища частина Австралії — Великий Вододільний хребет на сході материка (висота до 2 230 м, г. Косцюшко в Австралійських Альпах).
Основу материка становить докембрійська платформа. У пізньому палеозої та в першій половині мезозою Австралійська платформа була складником давнього материка — Гондвани. Східну частину Австралії займають складчасті гірські споруди каледонського й герцинського гороутворення. Формування поверхні цих гір відбулося в неогеновий і антропогеновий періоди. Надра Австралії багаті на різноманітні корисні копалини (боксити, залізну і марганцеву руди, свинцево-цинкові руди, кам’яне вугілля, цирконій, уран, золото, алмази та ін.); природно-ресурсний потенціал у 20 разів вищий за середньосвітовий показник. В Західній Австралії зосереджені значні поклади залізних, поліметалевих, марганцевих, срібних, нікелевих, мідних руд, золота. На сході, поблизу Сіднея й Мельбурна, — родовища кам'яного вугілля. Є також поклади рутилу, ільменіту, цирконію, уранових руд. Значні запаси бокситів (Квінсленд, Північна територія). Виявлено поклади нафти і природного газу. Поширені фосфорити, сіль, гіпс, магнезит, графіт, тальк, азбест.
Клімат
Австралія розташована в межах трьох основних теплих кліматичних поясів Південної півкулі: субекваторіального (на півночі: відрізняється рівним ходом температур і великою кількістю опадів), тропічного (у центральній частині: два типи клімату — тропічний вологий і тропічний сухий), субтропічного (на півдні: три типи клімату — середземноморський, субтропічний континент. і субтропічний вологий). Пересічна температура повітря на півночі в січні — +28°, липні — +24°, на півдні — відповідно +20 і +9°. У внутрішніх областях клімат різко континентальний — пересічна температура січня досягає +34°, липня — +10°. Абсолютні максимуми температури понад +50°, мінімум –4, –6° (в горах — до –22°). На рівнинах заморозки бувають дуже рідко. За характером зволоження рік в Австралії поділяється на два сезони — сухий і вологий. На півночі і сході вологий сезон припадає на літо, що триває з грудня по березень. Опади в тропічній Австралії здебільшого являють собою зливи і часто зумовлюють повені. У субтропічному районі дощі випадають рівномірно протягом року; на східному і західному узбережжях, крайньому південному заході і південному сході — взимку. 44 % території Австралії одержує менше як 250 мм (це пустелі і напівпустелі пасатної зони). Найбільша кількість опадів — на північних і східних окраїнах материка (1 000–1 200, подекуди — до 2 000 мм на рік), найменша (50–120 мм) — у центральних районах.
Внутрішні води
Річкова сітка Австралії розвинута мало. Майже 60 % території — безстічні області. Зі східних схилів Великого Вододільного хребта стікають короткі річки, що в верхів’ях течуть у вузьких ущелинах та сповільнюють свою течію, виходячи на прибережну рівнину; на західних схилах Великого Вододільного хребта беруть початок річки, що прокладають свій шлях по внутрішніх рівнинах, в Австралійських Альпах починається найдовша річка на материку — Муррей (2 375 км), в горах також зароджується її найбільші притоки — Маррамбіджі (1 485 км), Дарлінг (1 472 км) та деякі інші (живлення переважно дощове). Лише деякі річки у пониззях судноплавні. Величезні простори пустель і напівпустель перетинають лише тимчасові водотоки — кріки (Куперс-Крік, Джорджина тощо). Найбільше озеро — Ейр, на південь від нього — солоні озера Торренс, Герднер, Фром. Значні солоні озера є на Західно-Австралійському плоскогір’ї. Більшість озер Австралії живляться дощовими водами та не мають постійного рівня і стоку (влітку озера пересихають та перетворюються на неглибокі солончакові западини). Велике значення для водопостачання мають підземні води (Великий Артезіанський басейн та ін.).
Ґрунти
Ґрунтовий покрив Австралії в загальних рисах підпорядкований широтній зональності, яка порушується лише в горах. На півночі простягається широка прибережна смуга опідзолених і місцями заболочених червоноземів, що змінюються чорно-бурими ґрунтами тропічних саван. У пустелях — сіроземи, бурі пустельно-степові ґрунти з солончаками і масивами пісків. На півдні Австралії поширені каштанові ґрунти, які тягнуться широкою смугою вздовж узбережжя і на крайньому південному заході материка змінюються коричневими і червоно-бурими ґрунтами субтропічних саван. Часто серед каштанових ґрунтів трапляються невеликі острови солонців. На сході — смуга підзолистих ґрунтів, які на більш підвищених ділянках переходять у гірські лісові ґрунти. Землі сільськогосподарського призначення — 53,4 %; рілля — 6,2 %; постійні зернові культури — 0,1 %; постійні пасовища — 47,1 %. Ліс — 19,3 %. Інші землі — 27,3 % (2011).
Рослинний світ
За біогеографічним районуванням земної поверхні Австралія з прилеглими островами виділяється в окрему Австралійську біогеографічну область, або царство Нотогея. Через ізольованість Австралійського материка від інших частин Землі (починаючи з крейдяного періоду) флора Австралії дуже своєрідна: 75 % видів місцевих рослин є ендеміками (серед яких багато видів евкаліптів та акацій, найтиповіших родин рослин). Вона налічує понад 20 тис. судинних і 14 тис. безсудинних рослин. Центральна частина материка являє собою пустелю, де ростуть трав’янисті жорсткі злаки, в зволоженіших місцях (у напівпустелях) розвинені чагарникові зарості — скреби. Ближче до океану, в саванах, переважає злаковий покрив, зустрічаються поодинокі дерева та групи їх (евкаліпти, акації, деревоподібні лілійні). Ділянки напівпустель і савани використовують як природні пасовища. Із збільшенням вологості савани переходять у світлі евкаліптові ліси, що займають близько 2 % площі материка і мають господарське значення. На північно-східному узбережжі та на північних окраїнах Австралії — невеликі ділянки вологих тропічних лісів з пальмами, панданусами і бананами. На південному сході поширені субтропічні евкаліптові й папоротеві ліси з буком південним.
Тваринний світ
Різноманітність тварин Австралії невелика: відомо всього 250 видів ссавців, 550 видів птахів, 680 видів рептилій, 190 видів амфібій, що мешкають на континенті й прилеглих островах. Ендеміками є близько 84 % ссавців, понад 45 % птахів та 89 % морських та прісноводних риб. Фауна Австралії відрізняється особливим складом й однобічним розвитком: за винятком мишей і рукокрилих практично відсутні плацентарні ссавці, натомість дуже велике різноманіття сумчастих і птахів. Там живе більшість сумчастих земної кулі, однопрохідні яйцекладні (качконіс, єхидна), які є реліктами мезозойської (гондванської) фауни, двоякодихаюча риба неоцератод. В Австралії немає копитних, приматів і хижаків (крім дикого собаки динго, завезеного людиною). З птахів поширені австралійський страус ему, рибалочка, медососи, казуари, лірохвіст, райські птахи, папуги, лебідь чорний та ін. В Австралії — численні види метеликів, москітів, термітів. Багато тварин Австралії знищено. Зникли деякі види кенгуру, сумчастий вовк, деякі види вомбатів. Природні ландшафти Австралії дуже змінені внаслідок господарської діяльності людини. Для охорони природи створено національні парки (найбільші — Косцюшко, Уайперфілд, Уїлсонс-Промонторі, Юнджелла, Сенктуері) та резервати.
Населення
Загальна кількість населення — 22 751 014 (2015, оцінка). Основна частина населення сучасної Австралії — нащадки іммігрантів 19–20 ст., які прибули переважно з Великої Британії та Ірландії. Густота населення — 2 особи/км², 89 % населення мешкає в міських районах, через що Австралія є однією з найбільш урбанізованих країн світу. Найбільші міста (понад 1 млн осіб, 2015): Сідней (4921 тис. осіб), Мельбурн (4529,5 тис. осіб), Брісбен (2308,7 тис. осіб), Перт (2039,2 тис. осіб), Аделаїда (1316,8 тис. осіб). Вікова структура населення: до 14 років — 17,9 %; 15–24 роки — 13,14 %; 25–54 років — 41,67 %; 55–64 років — 11,82 %; 65 років і старше — 15,47 % (2015). Середній вік населення — 38,6 (2016). Коефіцієнт народжуваності — 12,5 на 1 тис. осіб (2015), коефіцієнт смертності — 7,14 на 1000 осіб (2015). Склад населення за етнічними групами: англійці — 25,9 %, австралійці — 25,4 %, ірландці — 7,5 %, шотландці — 6,4 %, італійці — 3,3 %, німці — 3,2 %, китайці — 3,1 %, індійці — 1,4 %, греки — 1,4 %, нідерландці — 1,2 %, інші — 15,8 % (зокрема, австралійські аборигени — 5 %), невизначені — 5,4 % (2011, перепис); за релігійними групами: протестанти — 30,1 % (англіканці — 17,1 %, Об’єднавча Церква — 5,0 %, пресвітеріани і реформати — 2,8 %, баптисти — 1,6 %, лютерани — 1,2 %, п’ятдесятники — 1,1 %, інші протестанти — 1,3 %), католики — 25,3 % (римо-католики — 25,1 %, інші католики — 0,2 %); інші християни — 2,9 %, православні — 2,8 %, буддисти — 2,5 %, мусульмани — 2,2 %, індуїсти — 1,3 %, інші — 1,3 %, атеїсти — 22,3 %, невизначені — 9,3 % (2011, перепис).
Господарство
Австралія — високорозвинута індустріально-аграрна країна. За основними статистичними показниками Австралія посідає 12-те місце серед країн — членів Організації економічного співробітництва і розвитку. ВВП на душу населення — 65,4 тис. доларів (2015). Трудові ресурси (робоча сила): 12,5 млн осіб (2015). Зайнятість трудових ресурсів: сільське господарство — 3,6 %, промисловість — 21,1 %, послуги — 75.3 % (2009).
Промисловість
Основні галузі промисловості Австралії: хімічна, гірнича, електротехнічна, гідроенергетична, харчова і легка, металургія, машинобудування. Промисловість забезпечує 28,9 % ВВП (2015). Найбільший залізорудний басейн — Пілбара в Західній Австралії, основні райони видобування руд кольорових металів — Брокен-Хілл (Новий Південний Уельс) і Маунт-Айза (Квінсленд), бокситів — родовища Уейпа (Квінсленд) і Гов (Північна територія). Австралія має багаті запаси залізної руди, 2010 видобуток сягав 420 млн т (2-ге місце у світі за видобутком і 1-ше за експортом). Австралія на 1-му місці у світі за видобутком бокситів, які або експортують до Японії, або використовують для виробництва алюмінію. Австралія посідає 2-ге місце у світі як видобувач золота (258 т, 2011), свинцю (621 тис. т), цинку (1515 тис. т), 4-те — срібла і 5-те — міді, 12-те — олова. В Австралії видобувають також марганець, уран, титан, кадмій, цирконій та коштовне каміння (опал). За видобутком кам’яного вугілля Австралія на 4-му місці у світі (основні поклади — у Квінсленді), бурого вугілля — на 6-му місці (видобувають у шт. Вікторія). Кам’яне і буре вугілля забезпечує 40 % енергії. Австралія має також великі запаси нафти і природного газу. В Австралії лише одна експериментальна атомна електростанція. Гідроелектростації в Австралійських Альпах і на Тасманії забезпечують лише мізерну частку потреб країни в електроенергії. Австралія посідає 5-те місце у світі за виробництвом алюмінію, підприємства цієї галузі розташовані у шт. Вікторія й на Тасманії. Автомобільна промисловість контролюється американськими і японськими корпораціями і зосереджена у великих містах на сході країни. Нафтохімічні підприємства розташовані неподалік Сіднея і Мельбурна, але інші хімічні підприємства (фармацевтичні, виробництво добрива тощо) є у всіх великих містах. Харчова промисловість має переважно експортний напрям (м’ясна, борошномельна, цукрова, маслосироробна, пивоварна, виноробна). Є текстильні, швейні, взуттєві підприємства. Основні промислові центри: Сідней, Мельбурн, Брісбен, Аделаїда, Перт. Сформувалися портово-промислові комплекси Вуллонгонг — Порт-Кембла, Ньюкасл, Джілонг, Куїнана.
Провідним сектором економіки, що забезпечує 67,4 % (2015) ВВП, є сектор послуг, важливе місце в якому займає туристична галузь.
Сільське господарство
Продукція сільського господарства Австралії — пшениця, ячмінь, цукрова тростина, фрукти; велика рогата худоба, вівці, домашня птиця. Забезпечує 3,7 % ВВП (2015), становить близько 30 % експорту країни. Характерні висока механізація і спеціалізація ферм. В Австралії найбільше у світі поголів’я овець (близько 100 млн), що дозволяє виробляти високоякісну вовну і м’ясо (635 тис. т, 2007), які експортують до Японії та європейських країн, а також експортувати баранів і ягнят до мусульманських країн. У тропічній Австралії (Квінсленд, Північна територія) розвинуте м’ясне тваринництво (розведення биків), а на південному сході країни у помірному кліматі — молочне твариництво. Зернові культури займають 3/4 культивованих земель, половину з них — пшениця, більшість якої (13 млн т, 2007; 15-те місце у світі) експортують у Китай, Японію, арабські країни тощо. Вирощують також ячмінь, овес, сорго, рис, кукурудзу, картоплю, бавовну, тютюн, овочі, плодові культури. Австралія — 6-й у світі виробник вина. Виноград вирощують на південному сході країни. Одна з провідних культур в Австралії — цукрова тростина (8-ме місце у світі). В Австралії вирощується також евкаліпт для фармацевтичної промисловості. Рибальство не значно розвинене, деякі морепродукти (креветки, мушлі, лангусти) експортуються до США та Японії.
Транспорт
Довжина шляхів: залізнична дорога — 36,967 тис. км (2014); автошляхи — 823,217 тис. км (2011); водні шляхи — 2000 км (2011). Залізниці зв’язують між собою переважно сільськогосподарські і гірничопромислові центри з портами. Австралія — одна з найбільш автомобільних країн світу (510 автомобілів на 1 000 мешканців). В Австралії дві національні авіакомпанії, авіатранспорт — найбільш використовуваний засіб для пасажирів для внутрішніх та закордонних переміщень. Міжнародні аеропорти: Сідней, Мельбурн, Перт, Дарвін. Основні морські порти — Сідней, Мельбурн.
Торгівля
Загальний експорт Австралії становить 184,4 млрд доларів (2015) Основні товари: вугілля, залізна руда, золото, м’ясо, шерсть, глинозем, пшениця, машини і транспортне обладнання. Основні країни-партнери: Китай — 32,2 %, Японія — 15,9 %, Південна Корея — 7,1 %, США — 5,4 %, Індія — 4,2 % (2015). Імпорт — 208,4 млрд доларів (2015) Основні товари: машини та транспортне обладнання, комп’ютери та офісна техніка, телекомунікаційне обладнання та деталі до них; сира нафта і нафтопродукти. Основні країни партнери: Китай — 23 %, США — 11,2 %, Японія — 7,4 %, Південна Корея — 5,5 %, Таїланд — 5,1 %, Німеччина — 4,6 % (2015).
Зв’язок
Кількість мобільних телефонів — 31,77 млн. (140 одиниць на 100 осіб; 2015); інтернет-користувачі — 19,23 млн (84,6 %; 2015).
Освіта, наука і культура
В Австралії початкова і середня освіта для дітей обов’язкова. Вік обов’язкового навчання — від 5 до 15 або 17 років (залежно від штату чи території). Функціонують державні та приватні школи. Освіта у державних школах безкоштовна. В Австралії 41 університет (37 державних, 2 приватних і 2 факультети зарубіжних університетів). Найбільші університети: Австралійський національний університет (м. Канберра), Університет м. Аделаїди, Університет м. Мельбурна, Університет Монаша (м. Мельбурн), Університет Нового Південного Уельсу (м. Сідней), Університет Квінсленда (м. Брісбен), Університет м. Сіднея, Університет Західної Австралії (м. Перт). Загальна кількість студентів в університетах Австралії — понад 800 тис., з них близько 220 тис. — іноземці.
Перші наукові товариства засновані в Австралії у другій половині 19 ст.: Товариство Ліннея (1874), Австрало-Новозеландське товариство з розвитку науки (1888) та ін. 1880 відкрито першу ботанічну станцію, 1894 — відділення Британського астрономічного товариства. 1924 неподалік м. Канберри почала працювати обсерваторія. 1926 в Австралії утворено Раду з наукових і технічних досліджень, а 1949 її було перетворено на Державну організацію наукових і прикладних досліджень. В Австралії чотири національні академії: Австралійська академія наук, Академія суспільних наук Австралії, Австралійська академія гуманітарних наук, Австралійська академія технологічних і прикладних наук. Найбільші бібліотеки: Національна в Канберрі, бібліотека Сіднейського університету, бібліотека штату Вікторія (Мельбурн), бібліотека штату Новий Південний Уельс (м. Сідней). Музеї: Національний музей Австралії (Канберра), Австралійський музей (м. Сідней), Національна галерея штату Вікторія (Мельбурн), Національний військовий музей (Канберра) та ін.
Преса, радіомовлення, телебачення
Преса
Перші газети в Австралії почали друкуватися на початку 19 ст. В Австралії видається 2 загальнодержавні щоденні газети, 10 щоденних газет рівня штатів, 37 регіональних щоденних газет та 470 інших регіональних та міських газет. Національні щоденні газети: «Остреліан» («The Australian»; з 1964) та «Остреліан файненшл ревю» («The Australian Financial Review») — бізнесова та фінансова газета (з 1951 щотижнева, з 1963 щоденна). Інші національні щотижневі та щомісячні газети: «Ґрін Лефт Віклі» («Green Left Weekly»), «Віклі Таймс» («The Weekly Times»), «Курі Мейл» («Koori Mail»), «Ллойдс Ліст Остреліа» («Lloyd’s List Australia»), «Монслі» («The Monthly»), «Ред Флеґ» («Red Flag»), «Сетіді пейпе» («The Saturday Paper»), «Сеньйор» («The Senior»). В Австралії видається значна кількість газет регіонального та місцевого значення, більшість з яких — в шт. Новий Південний Уельс, зокрема: «Сідней Монінґ Гералд» («Sydney Morning Herald»), одна з найстаріших новинних газет, видається з 1831 безперервно, з 1840 — це щоденна газета; «Дейлі Телеґраф» («The Daily Telegraph»), таблоїд, засновано 1879 (обидві — у Сіднеї); «Ейдж» («The Age»), публікується в Мельбурні з 1854. Популярні електронні видання: «Guardian Australia», «Crikey», «Nine.com.au». Більшість газет належать двом найбільшим медіахолдингам «News Corporation» (засновано 1923) і «Fairfax Media Limited» (засновано 1841, найбільша медіакомпанія Австралії та Нової Зеландії).
Радіо
В Австралії ведуть трансляцію 274 комерційні радіостанції і 341 громадська, які фінансуються державою.
Телебачення
На всій території Австралії здійснюють мовлення дві громадські телекомпанії. Вони фінансуються урядом: Австралійська радіомовна корпорація (Australian Broadcasting Corporation, ABC) та Спеціальний мовний сервіс (SBS) і забезпечують безкоштовну теле-, радіо- та інтернет-трансляцію. Працюють також столичні комерційні телекомпанії, кожна з яких має у своєму складі кілька телеканалів: Nine Entertainment Co, Seven West Media та Ten Network Holdings; регіональні комерційні телекомпанії: Prime Media Group — філія Seven West Media; Південний хрест Austereo (Southern Cross Austereo), NBN Television, Imparja Television — філії Nine Entertainment Co; місцеві канали: C31 Мельбурн, Канал 44 (Аделаїда), 31-й Цифровий, West TV, ICTV (Indigenous Community Television — Телебачення корінних спільнот), Westlink та ін. З 01.01.2001 в Австралії почався перехід телебачення на цифрове мовлення.
У рейтингу свободи преси (Press Freedom Index) на 2016 Австралія посідає високе 25 місце.
Література
Міфи, казки, легенди аборигенів записували впродовж 19–20 ст. Перші писемні твори, що з’явилися в 1820-х, зокрема романи Дж. Такера та Г. Сейвері, продовжували традиції англійської літератури 18–19 ст. Любовно-пригодницький характер мали романи Г. Кінгслі, М. А. Кларка, Р. Болдервуда (псевдонім Т. А. Брауна). Вплив англійського класицизму відчутний і в перших поетичних творах, зокрема поемі У. Уентворта «Австралазія» («Australasia»; 1823). Поступово розвивається романтизм. Основна тема віршів Ч. Харпура, Г. Кендалла, А. Л. Гордона та ін. — зображення природи. Наприкінці 19 — на початку 20 ст. австралійська література набула національного характеру, як головний напрям утвердився реалізм. Засновники національної літератури — романіст Т. Коллінз, поет і новеліст Г. А. Лоусон, поет Б. О’Дауд. Значну роль у формуванні демократичної течії в австралійській літературі відіграв журнал «Бюлетен» («Bulletin»; засновано 1880), що сприяв розвитку малих жанрів (оповідання Г. А. Лоусона, У. Естлі, балади Е. Дайсона, Е. Б. Патерсона, Г. А. Лоусона та ін.). На межі 19 і 20 ст. починають творчий шлях поети М. Гілмор і К. Бреннон. У творах, написаних після Першої світової війни, змальоване складне життя австралійських аборигенів. Тоді ж виник жанр соціального роману, попередником якого стала трилогія Г. Г. Річардсона (справжнє — Е. Ф. Ліндсей Річардсон) «Доля Річарда Мегоні» («The Fortunes of Richard Mahony», 1917–1929), позначена рисами психологізму. Основоположники соціального роману К. С. Прічард та Е. В. Палмер наприкінці 1920-х реалістично зображували життя різних верств австралійського суспільства з його суперечностями й морально-психологічними колізіями. У 1930–1950-х у поезії виникло кілька напрямів, представники яких гуртувалися навколо різних літературних журналів та альманахів. Р. Інгамелс 1938 заснував літературну групу «Джіндіуоробак клаб» («Jindyworobak Club»), разом із поетами-однодумцями утверджував думку, що розквіт поезії зумовлює поєднання давніх традицій аборигенів із надбаннями європейської культури. Члени клубу випускали щорічні антології (1938–1953).
У 1940–1960-х активно розвивається велика проза, література відображає зміни в національній самосвідомості австралійців, розширення культурних і літературних зв’язків. Події Другої світової війни змальовано в романах Дж. Форреста, Е. Ламберта, Н. Шюта та ін. Тема расової дискримінації аборигенів набуває гострого звучання у творчості Ф. Б. Віккерса, Д. А. Стюарта, Е. Д. К’юзек, М. Дьюрек та ін. Розвивається жанр оповідання (Дж. Моррісон, А. Маршалл, Г. Кейсі, К. С. Прічард, Е. В. Палмер, Дж. Уотен, Ф. Д. Дейвісон та ін.). 1973 Нобелівську премію з літератури отримав прозаїк П. Вайт. 1920–1930-ті вважають часом зародження драматургії (одноактні реалістичні драми Л. Ессона, К. С. Прічард, Е. В. Палмера). У 1930–1940-х виник і поширився новий драматичний жанр — радіоп’єса (Р. Парк, К. Данкан, А. Тернер, Д. А. Стюарт). У 1950-х з’явилися насичені соціальними колізіями п’єси Е. Д. К’юзек (К’юсак), Р. Лоулера, М. Бренд. Із кінця 1950-х на австралійську літературу впливали модерністські течії. Реалістичні і модерністські тенденції поєднуються в творчості прозаїка і драматурга П. В. М. Вайта, прозаїків Р. Стоу, Т. Естлі, Т. Кінілі. У 1960–1980-х опубліковано соціально-сатиричні (Б. Оуклі, П. Мезерс) і соціально-фантастичні (П. Кері) романи, роман-антиутопія (Д. Айрленд); сатиричні п’єси-портрети політичних діячів (твори Д. Уїльямса, А. Б’юзо, Дж. Гібберта та ін.). Після Другої світової війни австралійська поезія тяжіє до європейського реалізму (творчість так званих університетських поетів). Д. Кемпбелл, Дж. Райт, Д. А. Стюарт у своїй ліриці звертаються до тем природи, етико-філософських проблем.
Із середини 1960-х у літературу приходять письменники-аборигени. Головна тема творчості К. Гілберта, Дж. Дейвіса та інших авторів, що походять з австралійських аборигенів, — боротьба за громадянське рівноправ’я корінного населення Австралії. 1982 Т. Кеннілі опублікував роман «Ковчег Шиндлера» («Schindler’s Ark»), на основі якого зняли знаменитий голлівудський фільм «Список Шиндлера». Серед інших його творів — «Джеко» («Jacko»; 1993), «Місто біля ріки» («The River Town»; 1995). Е. Джолі — автор 13 романів. Т. Астлі тричі отримала премію М. Франкліна (одну з найпрестижніших літературних нагород Австралії) за романи «Добре одягнений дослідник» («The Well Dressed Explorer»; 1962), «Повільні тубільці» («The Slow Natives»; 1965) та «Хлопчик-прислужник» («The Acolyte»; 1972). Дж. Андерсон двічі отримувала цю премію за романи «Тірра-Лірра біля ріки» («Tirra Lirra by the River»; 1978) та «Пародисти» («The Impersonators»; 1980), а П. Кері — Букерівську премію за роман «Оскар і Люсинда» («Oscar and Lucinda»; 1988). Д. Малуф також є лауреатом багатьох літературних премій, зокрема, Міжнародної дублінської літературної премії 1994 за роман «Згадуючи Вавилон» («Remembering Babylon»). Серед популярних антологій австралійських оповідань — «Оксфордська збірка австралійських оповідань» («The Oxford Book of Australian Short Stories», 1995; упорядник М. Уїлдінг) і «Класичні австралійські оповідання» («Classic Australian short stories»; 1966, упорядники В. Мердок і Г. Дрейк-Брокмен).
Наукові вивчення австралійської літератури в Україні започаткував І. Франко, який 1910 у «Літературно-науковому віснику» опублікував свої переклади оповідань австралійських письменників Е. Дайсона, Е. Б. Годжа, А. Г. Доррінгтона, А. Г. Дейвіса, Дж. Пойнтона, Века, Кодака, Дж. Г. Гріна, П. Купіда. 1933 Україну відвідала австралійська письменниця лівого спрямування К. С. Прічард. У післявоєнний період в Україні побували А. Маршалл, Е. Д. К’юзек, Дж. Уотен та ін.
Із середини 1950-х в українському перекладі друкуються твори Г. А. Лоусона, К. С. Прічард, Е. В. Палмера, Е. Д. К’юзек, А. Маршалла, П. В. М. Вайта, Ф. Д. Дейвісона, Н. Шюта, М. Л. Уеста, Ф. Філіпсона, Т. Шеппард, Д. А. Стюарта, К. Тіле та ін. 1982 вийшла збірка «Сучасна австралійська повість». Українською мовою твори австралійської літератури переклали Н. Боровик, О. Ночева, О. Мокровольський, В. Ружицький, М. Троян, І. Стешенко. 2011 Україну з творчим візитом відвідав австралійський поет Л. Вікс. У тернопільському видавництві «Крок» вийшла його книжка в українських адаптаціях. Поет презентував українсько-австралійську антологію «AU/UA: Сучасна поезія Австралії та України», яку уклав разом із українськими поетами Ю. Завадським і Г. Семенчуком.
Архітектура
В Австралії архітектура почала розвиватися в кінці 18 ст. у дусі англійського класицизму та неоготики. З другої половини 19 ст. інтенсивно забудовуються міста (Сідней, Мельбурн, Брісбен, Аделаїда) за прямокутним плануванням багатоповерховими будинками. З 1920-х в архітектурі Австралії поширюються нові течії, переважно конструктивізм (столиця Канберра; 1913–1927, архітектор І. Гріффін). Серед споруд другої половини 20 ст. Сіднейський оперний театр (архітектор Г. Зайдлер; 1971), Олімпійський стадіон (1956) у Мельбурні. Коли наприкінці 1950-х було скасовано заборону будувати у містах споруди вище 150 футів (45 м), в Австралії розпочалося будівництво хмарочосів: «Сідней Тауер» («Sydney Tower»; 1975; 305 м), вежа «Аврора» («Aurora»; 2005; 2007 м), вежа «Евріка» в Мельбурні («Eureka», 2006; 297 м) та ін. Сіднейський оперний театр, Королівський виставковий центр і Карлтонські сади у Мельбурні та Австралійські поселення каторжан включено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Образотворче мистецтво
Корінне населення Австралії мало давні традиції у галузі образотворчого мистецтва. Це гравірування, різьблення, розпис, прикрашені побутові й культові предмети, зброя тощо. В кінці 18 — на початку 19 ст. з’явилися документально точні зарисовки природи Австралії (К. Мартенс, А.-Л. Б’ювелот), сатирична графіка (С.-Т. Гілл). Протягом 19 ст. австралійські художники перебували під впливом європейських, зокрема британських стилів. Розпочинаючи з 1880-х, а також у 1890-х австралійці формують власну ідентичність, заснувавши національну школу реалістичного жанрового живопису. Серед найяскравіших представників — Т. Робертс, А. Стрітон, Ф. Мак-Каббін. У 1940-х виникло нове мистецтво аборигенів (родини Наматьїра і Парерултья). До Австралії пізно прийшли авангардні європейські рухи, такі як кубізм або сюрреалізм. Одним із провідних художників-сюрреалістів Австралії 20 ст. вважається С. Нолан, який прославився серією картин, що зображують відомого австралійського розбійника Неда Келлі. Серед найвизначніших австралійських пейзажистів — Ф. Вільямс, серед скульпторів — Б. Мак-Кеннал, Л. Дадеуелл.
Музика
Музика австралійських аборигенів має багато архаїчних рис, що збереглися від прадавнього минулого, органічно пов’язана з суспільним життям і побутом різних племен цього континенту. Найбільш поширена пісенна творчість, що насамперед відбиває магічно-обрядові ритуали. Пісні зазвичай супроводжуються побутовими та культовими танцями — короборі, що виконуються під час святкувань та при різноманітних церемоніях. Мелодії пісень аборигенів Австралії переважно низхідного руху, мають вузький діапазон (три-чотири тони). Для пісенних наспівів типовими є традиційні ритмічні формули, напрацьовані в процесі відбивання ритму при виконанні пісень, пов’язаних з танцями. Ритміка деяких наспівів умотивована мисливськими обрядовими танцями та своєрідно наслідує стрибки кенгуру й рухи інших тварин.
Для колективного співу природним є октавне проведення мелодії з елементами гетерофонії (звучання кварти, квінти), в чому вбачається зародок епізодичного багатоголосся. Складову роль у структурі пісенності аборигенів Австралії відіграє прийом включення до загальної композиції низки побудов речитативного (розмовного) характеру, виконаного з різним тембровим забарвленням, що свідчить про питому частку вербального начала у пісенному фольклорі.
Спів і ритуальні танці супроводжуються колоритним інструментарієм. Він доволі простий: ударні — дощечки для відбивання такту, гудачка — дерев’яна дощечка, яку обертають на мотузці (звук гудачки символізує голос духа в релігійних обрядах). У північній Австралії трапляється носова флейта (можливо, запозичена з Нової Гвінеї). Там же поширений діджеріду — стародавній духовий музичний інструмент аборигенів, один з найдавніших музичних інструментів на Землі.
Назва діджеріду загальноприйнята, надана інструменту європейськими поселенцями Австралії. На півночі континенту, звідки походить інструмент, його називають йєдакі. Унікальність цього інструмента в тому, що він звучить на одному тоні (так званий «дрон»), але цей тон вирізняється великим тембровим різнобарв’ям. У цьому плані звучання діджеріду наближене до людського голосу. Водночас його можна порівняти й з варганом (дримбою). При грі на діджеріду використовується техніка безперервного дихання. Першооснову інструмента створила сама природа — це стовбур евкаліпта 1–3 м завдовжки, серцевину якого виїли терміти. Знайдену деревину доопрацьовують: мундштук інструмента обробляють бджолиним воском, поверхню прикрашають традиційними розписами із зображенням тотемних звірів. Від кінця 20 ст. з діджеріду експериментують західні музиканти, включаючи його до ансамблів електронної музики.
З кінця 18 ст. в Австралії поширилася європейська музика. 1847 у Сіднеї поставлено першу австралійську оперу «Дон Джон Австрійський» A. Натана. В Аделаїді, Мельбурні, Сіднеї є консерваторії. Серед музичних діячів Австралії — композитори А. Гілл, Дж. Антілл, А. Бенджамін, диригент Б. Гейнце, скрипачка Б. Кімбер та ін. Світове визнання отримали австралійські оперні співачки Неллі Мелба і Дж. Е. Сазерленд, які виступали на провідних сценах світу. Обидві співачки отримали звання дами-командора Ордена Британської імперії, причому Н. Мелба була однією з перших представниць сценічного мистецтва поміж нагороджених. Серед найвідоміших австралійських гуртів — «BeeGees» (емігрували до Австралії), «AC/DC», які мають міжнародне визнання та є найуспішнішими в історії музичної індустрії.
Театр
У формуванні австралійського мистецтва важливу роль відіграло поєднання традиційної культури аборигенів та британського середовища. Особливо помітним прикладом є австралійське театральне мистецтво, де змішались церемоніальний танець місцевих аборигенів — короборі — та англійські театральні традиції. Перші спектаклі в Австралії поставлено у 1780-х колоністами. У 1930–1940-ві в Сіднеї та інших містах створено постійно діючі театри. Формуванню національного театру сприяла діяльність літературно-театральних об’єднань у 1910–1930-х, які ставили переважно вітчизняні п’єси (К.-С. Прічард, Л. Ессон, У. Мур, К. Уотсон). Провідні національні театри Австралії — «Олд тоут», «Індепендент тіетр». Працюють також комерційні та напівпрофесійні, так звані нові театри. Провідна трупа класичного балету — «Австралійський балет» (засновано 1962). Першим художнім керівником була британська балерина П. ван Праа (1962–1974). З 1965 балет подорожував країнами Європи та Північної Америки. У репертуарі — класичні та сучасні постановки австралійських та зарубіжних хореографів. Виступають на провідних театральних сценах, зокрема, у Сіднейському оперному театрі.
Кіно
Австралійський кінематограф розвивається з початку 20 ст. До перших ігрових фільмів, створених в Австралії, належать «Ранні християнські мученики» (1900) режисера Дж. Перрі, «Справжня історія банди Келлі» (1906) режисера Ч. Тейта (2007 фільм внесено до списку «Пам’ять світу» ЮНЕСКО як перший повнометражний фільм в історії). Піднесення національного кінематографу почалося в 1970-х. Найвідомішими сучасними австралійськими акторами, які отримали міжнародні кінематографічні нагороди, зокрема «Оскар», є К. Бланшетт (фільми «Єлизавета», 1998; «Авіатор», 2004; «Володар Перснів», 2001–2003; «Жасмин», 2013); Р. Кроу (фільми «Своя людина», 1999; «Гладіатор», 2000; «Ігри розуму», 2001); Х. Леджер (фільми «Горбата гора», 2005; «Темний лицар», 2008). Початок та розвиток акторської кар’єри М. Гібсона пов’язані з А.
Спорт
Важливу роль в житті австралійців відіграє спорт. Помірний клімат Австралії сприяє активному способу життя. Серед найпопулярніших видів спорту — крикет, який почав культивуватися в Австралії на початку 19 ст. Ще одним із найрозвиненіших видів спорту є австралійський футбол. З олімпійських видів — теніс, плавання, кінний спорт, легка атлетика, велосипедний спорт.
В Австралії двічі проходили Олімпійські ігри: Літні Олімпійські ігри 1956, (м. Мельбурн, 22.11–08.12) та Літні Олімпійські ігри 2000 (м. Сідней, 15.09–01.10). Сіднейська Олімпіада відома також як «Ігри нового тисячоліття». Поміж найтитулованіших спортсменів, багаторазових олімпійських чемпіонів — плавець, 5-разовий олімпійський чемпіон Я. Торп.
Серед найбільших стадіонів — головна арена XXVII Олімпійських ігор «Австралія» («Stadium Australia»; Сідней), «Мельбурн Крикет Граунд» («Melbourne Cricket Ground») — головна арена XVI Літніх Олімпійських ігор. Австралія має багаті традиції з тенісу, зокрема, у Мельбурні щорічно проводиться Відкритий чемпіонат Австралії, який є найбільшим тенісним турніром Австралії та першим в серії турнірів Великого шолому. Перший турнір для чоловіків був проведений 1905, для жінок 1922.
Один із розвинутих видів спорту — регбі. Збірна Австралії з регбі двічі вигравала чемпіонат світу (1991, 1999) і тричі — Чемпіонат з регбі (турнір серед 4 накращих команд Південної півкулі; 2000, 2001; 2011;2015).
Українська діаспора
Перші українські поселенці з’явилися в Австралії, вірогідно, вже у 1850-х, про що свідчать прізвища Богун, Козак, Терлецький, Боберський, Раковський та ін. На початку 20 ст. до Австралії прибуло близько 5 тис. українців з Галичини і Далекого Сходу (з будівництва Східнокитайської залізниці, з сибірської каторги). Вони поселилися у штатах Квінсленд, Новий Південний Уельс та Південна Австралія. 1913–1914 у Сіднеї та на його околицях осіла група українців, прибулих з Галичини, більшість їх працювала у вугільних копальнях Ньюкасла. 1915 українські робітники Брісбена організували Культурно-освітнє товариство на чолі з Г. Піддубним, яке проводило відповідну роботу (вдалою постановкою «Назара Стодолі» Т. Шевченка набуло широкого розголосу серед українського населення Австралії). У 1948–1951 до Австралії приїхало ще близько 21,5 тис. українців (головним чином із таборів праці у Південній та Західній Європі), що розсіялися по всьому континенту. Згодом більшість українців переїхала до великих міст. У кін. 1950-х до Австралії прибули українські емігранти з Великої Британії, Югославії, Далекого Сходу. 1994 в Австралії налічувалося 30 тис. українців, розподіл їх був такий: 34,8 % — в Новому Південному Уельсі, 32,6 % — у Вікторії, 16,7 % — у Південній Австралії, 7,3 % — у Західній Австралії, 5,8 % — у Квінсленді, 1,5 % — на території федеральної столиці, 1,5 % — на острові Тасманія. близько 75 % українців мешкає у столицях штатів, 22 % — у провінційних містах, 3 % — на фермах; 50,8 % визнало українську мову рідною. За переписом, на 2006 в Австралії проживало 37,8 тис. українців. Українці — одна з найкраще організованих етнічних груп у країні. Ще у 1949 на континенті виникли українські громади, що у 1950 об’єдналися в Союз українських організацій в Австралії (СУОА) з центрами в містах Мельбурні, Сіднеї, Аделаїді. У 1949 засновано Союз українок Австралії. Є дві юнацькі організації: «Пласт» і Об’єднання української молоді. Ці організації, як і церкви — Українська греко-католицька та Українська автокефальна православна, сприяють збереженню та підтримують розвиток української мови. Австралійський варіант української мови щодо фонетичної, граматичної та лексичної інтерференції англійської мови дуже близький до канадського, британського, американського варіантів, однак на лексичному рівні він характеризується деякими австралізмами, наприклад, «білабонє» — «затока, утворена гирлом ріки» (billabong). 1950 з’явилися перші народні суботні українознавчі школи (де вчать українську мову і літературу, географію та історію України). У 1951 у Сіднеї функціонувала перша українська школа з двома вчителями та 20 учнями. У 1952 організовано українські шкільні ради в Новому Південному Уельсі та Вікторії, щоб координувати діяльність суботніх шкіл. На 1-му Всеавстралійському з’їзді вчителів українських суботніх шкіл (Мельбурн; 1956) утворено Українську центральну шкільну раду з осередками в Мельбурні та Аделаїді. При великих школах є дошкільні заклади та 1–2-річні вчительські курси. Найбільше шкіл було у 1959 (39 із загальною кількістю учнів 2072), на 1990 їх стало менше (12 шкіл, 412 учнів). Учні 1–4 класів вивчають усі предмети за австралійськими підручниками (автор — М. Дейко). 1968 Д. Нитченко (Чуб) опублікував «Український правописний словник», 1985 (його 2-ге видання — під назвою «Український ортографічний словник»).
Ідеї багатокультурності набули статусу узаконеної урядової політики 1985, що створило кращі умови для розвитку україністики в Австралії. У деяких штатах, зокрема у Вікторії, українська мова з 1975 заноситься до свідоцтва про середню освіту. 1974 при фінансовій допомозі українських промисловців та кооперативів створено Фундацію українознавчих студій в Австралії (ФУСА). Вона видає двомовні (українсько-англійські) бюлетені Newsletters (до 1999 вийшло 12). Її зусиллями 1983 відкрито при Університеті ім. Монаша (Мельбурн) Лекторат україністики ім. М. Зерова — першу програму української мови і літератури (тоді ж відділ русистики цього університету перетворено у відділ славістики). Розвиткові українознавчих студій сприяв славіст і балтист І. Марван, що 1973–1991 завідував відділом русистики (потім славістики) Університету ім. Монаша. Він — автор монографії «Північнослов’янський контекст української словозміни» (1983), студій про українські числівники та дієслова.
Українознавство репрезентують літературознавець М. Павлишин (статті, присвячені І. Котляревському, В. Винниченку, О. Гончару, М. Руденку, В. Стусу, українській літературі в Австралії), германіст та мовознавець, відповідальний за розвиток першої в Австралії регулярної програми університетських курсів з україністики О. Розаліон (стаття «Омонімія в сучасній українській мові»; 1985), Л. Сидор (досліджує українську акцентологію), Я. Куліговська (систему дієслів української і польської мов), Дж. Кларк (питання суфіксального словотвору в українській мові, історію українського мовознавства в Австралії), Т. Пілбров (мову русинів Югославії). Заходами Фундації українознавчх студій в Австралії. У 1978 розпочато програму українознавства у формі семінарів та літніх курсів в Університеті Макворі (Сідней), в Університеті ім. Монаша, в Університеті Фліндерса (Аделаїда). У 1984 започатковано регулярну програму при факультеті сучасних мов в Університеті Макворі. На початку 1985 при ньому створено Центр українознавчих студій. Лінгвістичні проблемам перекладу, мовній інтерференції присвячено праці мовознавця і літературознавця Г. Кошарської (з 1989 — керівник Славістичного відділу цього університету). 1989 Г. Кошарська та лінгвіст-методист А. Шимків підготували «Серію вправ української мови» (22 лекції, записані на касетах) як перший етап проекту «Українська мова в практиці». 1950 під керівництвом професора Ю. Пеленського утворено Австралійський відділ НТШ з осередками (тепер) у Сіднеї, Мельбурні, Аделаїді. З 1989 діє Товариство української мови ім. Т. Шевченка, з 1990 — Асоціація україністів Австралії (голова — М. Павлишин). 1951 опубліковано першу українську художню книжку в Австралії — збірку імпресіоністичних новел «Після облоги міста» В. Русальського. До 1990 вийшло 166 українських книжок (разом з деякими місцевими англомовними перекладами). Творці української літератури в Австралії — Д. Нитченко (Чуб), Я. Масляк, З. Когут, О. Ткач (Леся Богуславець), В. Онуфрієнко, П. Вакуленко, Б. Подолянко, Г. Чорнобицька, Є. Зозе, М. Гойя, Б. Сірко, М. Лазорський, І. Стоцький, Л. Гаєвська-Денис, М. Дейко, Т. Волошка та ін. Ю. Ткач (у його англомовному перекладацькому доробку — «За ширмою» Б. Антоненка-Давидовича, «Собор» О. Гончара, «Побратими» В. Шевчука, твори Остапа Вишні, О. Бердника, А. Дімарова, І. Качуровського) популяризує українське художнє слово. 1977 він заснував власне видавництво «Bayda Books», що публікує українські та англомовні (переважно переклади) книжки. Д. Нитченко (Чуб) створив видавництво «Ластівка», М. Цюрак — «Книга». Протягом багатьох років в Аделаїді діяло Товариство ім. М. Зерова, що випустило декілька книжок неокласиків, збірку спогадів про них та поезію Є. Плужника. З 10.07.1949 виходить у Сіднеї часопис «Вільна думка», з 1960 у Мельбурні — «Церква і життя». 1956–1990 видавався у Мельбурні часопис «Українець в Австралії»; 1949 в Аделаїді виходила газета «Єдність». Д. Нитченко (Чуб) видавав альманах «Новий обрій». В Австралії є чимало українських літературно-мистецьких клубів, зокрема заснований Д. Нитченком у Мельбурні у 1966 Літературно-мистецький клуб ім. В. Симоненка, який періодично влаштовує літературні конкурси для української молоді. Розвитку та плеканню української мови сприяють хори «Боян» (Сідней), «Чайка» (Мельбурн),«Гомін», жіночий «Ластівка», дитячий «Сестри» (Аделаїда). Всесвітню славу здобув австралійський бандурист В. Мішалов. У Мельбурні транслюються українські радіопередачі (2 год щотижня).
Література
- Русин в Австралії // Діло. 1886. 20 грудня.
- Піддубний Г. Українські робітники в Австралії // Західна Україна. 1930. № 7–8.
- Lethbridge H. O. Australian aboriginal songs. Melburn, 1937.
- Davies E. H. Music in primitive society. Adelaide, 1947.
- Народы Австралии и Океании. Москва, 1956.
- Хейнце Б. Музыкальная культура Австралии // Советская музыка. 1959. № 1.
- Українці в Австралії: Матеріали до історії поселення українців в Австралії. Мельбурн, 1966.
- Петриковская А. С. Генри Лоусон и рождение австралийского рассказа. Москва, 1972.
- Австралийская литература. Москва, 1978.
- Современная австралийская новелла. Москва, 1980.
- Krawchuk P. Ukrainians in Australia // The Australian Canadian. 1981. № 11.
- Сучасна австралійська повість. Київ, 1982.
- Зернецкая О. В. Австралийский социальный роман 30-х годов XX в. Киев, 1982.
- Австралия и Океания в современном мире. Москва, 1982.
- Зернецкая О. В. Вэнс Палмер и австралийский роман. Киев, 1984.
- Muskett Ph. E. The Art of Living in Australia. New South Wales, 1987.
- Джиффорд Д. Дж., Джиффорд К. X. Правовая система Австралии. Москва, 1988.
- Вакуленко П. «Не зможе тебе чужина приспати...» // Україна. 1989. № 24.
- Цюрак М. «Але тримаємося свого кореня» // Україна. 1990. № 12.
- Павлишин М. «В першу чергу контакти» // Україна. 1990. № 20.
- Лазебник С. Ю., Лещенко Л. О., Макар Ю. І. Українці в Австралії і Новій Зеландії // Зарубіжні українці. Київ, 1991.
- Михайленко А. Австралія без кенгуру // Україна. 1991. № 1–6.
- Брюгген В. Дальня луна // Березіль. 1993. № 2.
- Pearce S. Shameless Scribblers: Australian Women’s Journalism 1880–1995. Queensland, 1998.
- Callaway A. Visual Ephemera: Theatrical Art in Nineteenth-century Australia. Sydney, 2000.
- Українці Австралії. Сідней, 2001.
- История печати: Антология. Москва, 2001.
- The Rise of Western Journalism 1815–1914: Chaloupka G. Journey in Time. Sydney, 1993.
- Lindner D. The Didgeridoo Phenomenon. From Ancient Times to the Modern Age. Battweiler, 2005.
- Essays on the Press in Australia, Canada, France, Germany, Great Britain and the United States. Jefferson, 2007.
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.12.2017
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
