Бланшетт, Кейт
Бла́ншетт, Ке́трін Елі́с (англ. Blanchett, Catherine Elise; 14.05.1969, м. Мельбурн, Австралія) — актриса театру та кіно, театральна режисерка, продюсерка, громадська діячка, почесний доктор літератури Університету Нового Південного Вельсу (з 2009), Сіднейського університету (з 2012), Університету Маккуорі (з 2014).
|
Бланшетт, Кейт (Blanchett, Catherine Elise) | |
|---|---|
| Народження | 14.05.1969 |
| Місце народження | Мельбурн |
| Місце діяльності | Австралія, Велика Британія, США |
| Напрями діяльності | кіномистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Австралії, кавалер ордена Мистецтв і Літератури |
| Медалі | Століття |
| Премії | Оскар, Золотий глобус, Гойя, Сезар, BAFTA, Гільдії кіноакторів США |
Зміст
Життєпис
Народилася в сім’ї морського офіцера. Батько після виходу у відставку працював рекламним агентом, мати була шкільною вчителькою.
Навчалась у методистському коледжі для дівчат у м. Мельбурні. Уперше з’явилася на сцені в постановках шкільного театру. Вступила до Мельбурнського університету, студіювала економіку та мистецтво, проте незабаром кинула навчання та вирушила подорожувати. Через матеріальну скруту та збіг обставин погодилася зніматися у масовці в єгипетському фільмі на спортивну тему. Після повернення додому вступила до Національного інституту драматичного мистецтва в м. Мельбурні (закінчила з відзнакою 1992). Після здобуття акторської освіти розпочала сценічну кар’єру.
Творчість
Театр і телебачення
1992–1997 грала в театрах міст Мельбурна та Сіднея. Виконала ролі в п’єсах «Найкращі дівчата» К. Л. Черчилль, «Кафкіанські танці» Т. Дейлі, «Олеанна» Д. А. Мемета, «Ніжна Феба» М. Гоу, «Танець сліпого гіганта» С. Сьюелла; зіграла Міранду в п’єсі В. Шекспіра «Буря», Ніну в п’єсі А. Чехова «Чайка», Офелію у «Гамлеті» В. Шекспіра.
1993–1995 співпрацювала з телебаченням, де з’явилася у фільмах і серіалах «Рятувальна поліція» (в інших країнах йшов під іншими назвами — «Поліція Сіднея» тощо), «Гартленд», «Місто біля кордону».
Після початку кінокар’єри не полишила театральну сцену, але грає у театрі менш інтенсивно (здебільшого в Сіднейській театральній компанії). Найвідоміші ролі у виставах «Достаток» Д. Гейра (1999), «Монологи вагіни» І. Енслер (1999), «Гедда Габлер» Г. Ібсена (2004), «Дрізд» Д. Гарровера (2007), «Трамвай “Бажання“» Т. Вільямса (2009), «Дядя Ваня» А. Чехова (2011), «Служниці» Ж. Жене (2013), «Платонов» А. Чехова (2015, 2017), «Коли ми задоволено мучили друг друга» М. Крімпа (2019) тощо.
Кар’єра в кіно
Як кіноактриса дебютувала в короткометражному фільмі «Парклендс» (1996, режисер К. Міллард). Протягом одного року знялася одразу в трьох австралійських фільмах: воєнній драмі «Дорога до раю» (1997, режисер Б. Бересфорд), романтичній комедії «Слава богу, він зустрів Ліззі» (1997, режисер Ч. Новленд), історичній мелодрамі «Оскар і Люсінда» (1997, режисер П. Кері).
Акторські здібності Бланшетт привернули увагу іноземних режисерів. На запрошення режисера Ш. Капура (нар. 1945; тепер Пакистан), зіграла королеву Англії в історичній драмі «Єлизавета» (1998). Наступні кілька років працювала в міжнародних кінопроєктах: мелодрамі «Ідеальний чоловік» (1999, режисер О. Паркер), комедії «Керуючи польотами» (1999, режисер М. Ньюелл), психологічному трилері «Талановитий містер Ріплі» (1999, режисер Е. Мінгелла), драмі «Чоловік, що плакав» (2000), трилерах «Із широко заплющеними очима» (1999, режисер С. Кубрик), «Дар» (2000, режисер С. Реймі), воєнній драмі «Шарлотта Грей» (2001, режисер Дж. М. Армстронг), мелодрамі «Корабельні новини» (2001).
Роль актриси Кетрін Гепберн у байопіку М. Скорсезе «Авіатор» (2004) принесла Бланшетт визнання: призи Американської та Британської кіноакадемій, низку інших престижних нагород і номінацій. Надзвичайний успіх мали образи непередбачуваної домогосподарки Кейт Вілер з кримінальної комедії «Бандити» (2000, режисер Б. Левінсон), ельфійської володарки Галадріель з пригодницької кінотрилогії «Володар перснів» (2001–2003, режисер П. Джексон), німецької єврейки Ліни Брандт з драми «Добрий німець» (2006, режисер С. Содерберг), красуні Дейзі з фентезійної мелодрами «Загадкова історія Бенджамена Баттона» (2008, режисер Д. Фінчер).
Від 2000-х співпрацювала з представниками незалежного авторського кіно, зокрема режисерами Т. Тиквером (нар. 1965, Німеччина) у драмі «Рай» (2002), Дж. Джармушом (нар. 1953, США) у фільмі «Кава та сигарети» (2003), В. Андерсоном (нар. 1969, США) у трагікомедії «Водне життя Стіва Зіссу» (2004), Ю. Розефельдтом (нар. 1965, Німеччина) в експериментальному фільмі «Маніфесто» (2015), Т. Маліком (нар. 1947, США) у фентезі «Лицар кубків» (2015) і драмі «Пісня за піснею» (2017).
З кінця 2000-х грає різнопланові ролі в топових кінопроєктах світових кіновиробників: співака Джуда Квінна в музичному байопіку «Мене там немає» (2007, режисер Т. Гейнс), науковицю-фанатичку Ірину Спалько в блокбастері «Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа» (2008, режисер С. Спілберг), злочинницю Маріссу Віглер у пригодницькому трилері «Ганна» (2011, режисер Дж. Райт), неадекватну дружину фінансиста Жанет Френсіс у комедійній драмі «Жасмин» (2013, режисер В. Аллен), ельфійку Галадріель у пригодницькій кінотрилогії «Хоббіт» (2011–2014, режисер П. Джексон), зловісну богиню Гелу в супергеройському фентезі «Тор: Рагнарок» (2017, режисер Т. Д. Вайтіті), злочинницю Лу в кримінальній стрічці «Вісім подруг Оушена» (2018, режисер Г. Росс), ексцентричну архітекторку Бернадетт Фокс у детективній драмедії «Де ти поділась, Бернадетт?» (2019, режисер Л. Лінклейтер), юристку-консерваторку в серіалі «Місіс Америка» (2020, режисери А. Асанте, А. Боден, Р. Флек), телеведучу Брі Еванті в політичній сатирі «Не дивіться вгору» (2021, режисер А. Мак-Кей), доктор Ліліт Ріттер у психологічному трилері «Алея жаху» (2021, режисер Г. дель Торо), диригентку Лідію Тар у психологічній драмі «Тар» (2022, режисер Т. Філд) тощо.
Працює у сфері озвучування та дубляжу, голос Бланшетт звучить за кадром таких екранних творів, як анімаційний фільм (див. Аніме) «Рибка Поньо на кручі» (2008, режисер Х. Міядзакі), екологічна документалістика «Подорож до південної частини Тихого океану» (2013, режисер Г. Мак-Гіліврей), анімаційна франшиза «Як приборкати дракона» (2014, 2019, режисер Д. Деблуа), пригодницьке фентезі «Мауглі: легенда джунглів» (2018, режисер Е. Серкіс) тощо.
2022 спродюсувала та озвучила документальний фільм «Україна: Життя під ударом» (про пожежника і двох фельдшерів з м. Харкова, які продовжують роботу під час повномасштабного вторгнення Росії).
Нагороди та визнання
Лауреат премій: «Оскар» за ролі в фільмах «Авіатор» (2005), «Жасмин» (2014); Британської академії телебачення та кіномистецтва за акторські роботи у фільмах «Єлизавета» (1999), «Авіатор» (2005), «Жасмин» (2014), «Тар» (2023); «Золотий глобус» за ролі у фільмах «Єлизавета» (1999), «Мене там немає» (2008), «Жасмин» (2014); Гільдії кіноакторів США за роль другого плану у фільмі «Авіатор» (2005); Національної ради кінокритиків США за найкращу жіночу роль другого плану «Володар перснів: Братерство персня» (2001), «Людина, яка плакала» (2001), «Корабельні новини» (2001); Міжнародної премії «Гойя» (2021); почесної премії «Сезар» (2022) та інших нагород, відзнак міжнародних фестивалів тощо.
Нагороджена медаллю Століття (2001), орденом Австралії (2017), обидва — Австралія; кавалер ордена Мистецтв і Літератури (2003, Франція). На Голлівудській алеї слави відкрито зірку актриси (2008).
Додатково
Журнал «Піпл» (англ. «People», «Люди») включив Бланшетт у список півсотні найвродливіших людей світу (1999).
З 2005 стала обличчям косметичного бренду з догляду за шкірою від компанії «Проктер енд Гембл» («Procter & Gamble»), з 2018 — амбасадором краси бренду Дж. Армані, з 2022 — лінії ювелірного мистецтва компанії «Луї Віттон» (франц. «Louis Vuitton»).
Бланшетт є екологічною активісткою, популяризаторкою знань про охорону навколишнього середовища, організаторкою та реалізаторкою екологічних проєктів.
З 2016 працює як посол Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.
Література
- McAdam I. Fiction and Projection: The Construction of Early Modern Sexuality in «Elizabeth» and «Shakespeare in Love» // Pacific Coast Philology. 2000. Vol. 35. № 1. P. 49–60.
- Porton R., Blanchett C. Trusting the Text: An Interview with Cate Blanchett // Cinéaste. 2007. Vol. 32. № 2. P. 16–19.
- Foster V. White Woods and Blue Jasmine: Woody Allen Rewrites a Streetcar Named Desire // Literature/Film Quarterly. 2015. Vol. 43. № 3. P. 188–201.
- Lewis Cl. Cate Blanchett appointed UNHCR Goodwill Ambassador // United Nations High Commission for Refugees. 2016. URL: https://www.unhcr.org/africa/news/stories/cate-blanchett-appointed-unhcr-goodwill-ambassador
- Sicinski M. Manifesto by Julian Rosefeldt // Cinéaste. 2017. № 2 (4). P. 49–50.
- Enelow Sh. Cate Blanchett in Blue Jasmine // Close-Up: Great Cinematic Performances : in 2 vol. Edinburgh : Edinburgh University Press, 2018. Vol. 1. P. 253–262.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ангелова А. О. Бланшетт, Кейт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бланшетт, Кейт (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
