Байопік
Ба́йопік [англ. biopic, від bio(graphical) pic(ture) — біографічна картина], біографічний фільм — кіножанр, у якому йдеться про життя реальної відомої особи загалом або про окремі епізоди її біографії.
Зміст
Історична довідка
Термін «байопік» як синонімічний до терміна «біографічний фільм» почали використовувати з 1950-х і відтоді вживають усе частіше. Становлення та популярність біографічного фільму як кінематографічного жанру пов’язані з інтересом до життя неординарних особистостей. Міфи та епос, а потім агіографії, життєписи, присвячені видатним постатям твори художньої літератури проклали шляхи до формування байопіку як кіножанру.
Біографічні фільми почали з’являтись уже в епоху кіно німого і були витримані переважно у мелодраматичній або панегіричній тональностях. Першим біографічним фільмом, вочевидь, була 10-хвилинна стрічка Ж. Мельєса «Жанна д’Арк» (1900).
Характеристика
Жанрові особливості
Байопіки часто є субжанром (підвидом) драми, втім деякі з них можуть мати суттєві ознаки комедії, бойовика та інших жанрів.
Байопік, з одного боку, може суттєво впливати на бачення і розуміння глядачами загальної історії людського суспільства, а з іншого — привертати увагу до проблем цінності та сенсу окремого, індивідуального людського життя.
Увага кінематографу певної країни та певного історичного періоду до того чи іншого типу особистостей, представників певного прошарку, верстви або навіть роду занять, професії людей, яких обирають головними героями байопіків, може характеризувати й цінності та специфіку самого суспільства.
Окремим питанням є достовірність байопіків, відповідність сценарію реальним подіям. Зазвичай глядачі очікують від біографічних картин точності та правдивості. Але фільми навіть біографічного жанру є насамперед художніми творами, де допустима зміна деяких подій на користь виразності, яскравості, привабливості сюжетної лінії. Події часто зображені драматичніше, а герой може поводитись сміливіше, впевненіше, дотепніше, ефектніше, ніж це було насправді. Час перебігу подій може стискатись, а кілька людей з реального життя героя з’єднуватись у одну дійову особу в фільмі.
Певною проблемою для байопіків є акторський кастинг. Актор має зовні відповідати основним портретним рисам свого героя (однак актори, як правило, мають виразнішу й привабливішу зовнішність).
Різновиди
Байопіки поділяють на підвиди з огляду на діяльність, рід занять головного героя, підстави та причини його популярності:
• фільми, героями яких є лідери, історичні особи — політики, монархи, очільники народних рухів, революційні вожді, релігійні діячі, воєначальники тощо: «Страсті Жанни д’Арк» (1928, режисер К. Т. Дреєр), «Чапаєв» (1934, режисери Г. Васильєв і С. Васильєв), «Лоуренс Аравійський» (1962, режисер Д. Лін), «Ганді» (1982, режисер Р. Аттенборо), «Хоробре серце» (1995, режисер М. Гібсон), «Гамільтон» (2020, режисер Т. Кейл);
• фільми про життєвий шлях вчених, винахідників, дослідників, мандрівників, відкривачів: «Дерсу Узала» (1975, режисер А. Куросава), «Зліт» (1979, режисер С. Куліш), «Поема про крила» (1979, режисер Д. Храбровицький), «Ігри розуму» (2001, режисер Р. Говард), «Вимірюючи світ» (2012, режисер Д. Бук), «Гра в імітацію» (2014, режисер М. Тільдум), «Небезпечний елемент» (2019, режисер М. Сатрапі);
• фільми, присвячені життю та творчості митців — художників, скульпторів, музикантів, кінематографістів, письменників і представників інших творчих професій: «Андрій Рубльов» (1966, режисер А. Тарковський), «Гойя, або Тяжкий шлях пізнання» (1971, режисер К. Вольф), «Амадей» (1984, режисер М. Форман), «Караваджо» (1986, режисер Д. Джармен), «Каміла Клодель» (1988, режисер Б. Нюйттен), «Піаніст» (2002, режисер Р. Поланські), «Фріда» (2002, режисер Дж. Теймор), «Життя у рожевому кольорі» (2007, режисер О. Даан), «Віолетта вирушила на небо» (2011, режисер А. Вуд), «Ренуар. Останнє кохання» (2012, режисер Ж. Бурдо), «Ейзенштейн в Гуанахуато» (2015, режисер П. Гріневей), «Дикун» (інша назва «Гоген. У пошуках раю»; 2017, режисер Е. Делюк);
• фільми, присвячені спортсменам, бізнесменам та підприємцям, представникам мас-медіа, індустрії моди тощо, які досягли успіху або популярності: «Народ проти Ларрі Флінта» (1996, режисер М. Форман), «Авіатор» (2003, режисер М. Скорсезе), «Гонка» (2013, режисер Р. Говард), «Святий Лоран. Страсті великого кутюр’є» (2014, режисер Б. Бонелло), «Дангал» (2016, режисер Н. Тіварі), «Пеле. Народження легенди» (2016, режисери Дж. Цимбаліст і М. Цимбаліст);
• фільми, героями яких є звичайні, пересічні люди, вчинки яких у певних ситуаціях або особисті досягнення можуть бути взірцем для інших: «Список Шиндлера» (1993, режисер С. Спілберг), «Перед класом» (2008, режисер П. Вернер), «З міркувань совісті» (2016, режисер М. Гібсон);
• фільми про складну людську долю, негативні події та проблемні ситуації та покликані пробудити співчуття або привернути увагу суспільства до певної проблеми (судові помилки, різні види насильства, упередження, дискримінації тощо; як правило, належать до категорії «фільмів, що ґрунтуються на реальних подіях»): «Людина-слон» (1980, режисер Д. Лінч), «В ім’я батька» (1993, режисер Дж. Шерідан), «Скафандр і метелик» (2007, режисер Дж. Шнабель), «У центрі уваги» (2015, режисер Т. Мак-Карті), «Зелена книга» (2018, режисер П. Фарреллі); до цієї ж категорії можна віднести і т. з. квір-байопіки, які з’явилися наприкінці 20 ст. і порушують проблеми секс-меншин, трансгендерів та інших меншостей. Серед них: «Гарві Мілк» (2008, режисер Г. Ван Сент), «Дівчина з Данії» (2015, режисер Т. Гупер);
• фільми з проблемними, неоднозначними, скандально відомими або навіть відверто негативними героями (невдахи, авантюристи, аферисти, шахраї, самозванці, злочинці, бандити, маніяки тощо); деякі з цих стрічок іноді називають пародійними байопіками або антибайопіками: «Впіймай мене, якщо зможеш» (2002, режисер С. Спілберг), «Монстр» (2003, режисер П. Дженкінс), «Бункер» (2004, режисер О. Гіршбігель), «Тепер я йду у дику далечінь» (2007, режисер Ш. Пенн), «Вовк з Волл-стріт» (2013, режисер М. Скорсезе).
Існують також інші принципи поділу біографічних фільмів на підвиди. Дослідник цього жанру Д. П. Бінгхем (нар. 1954; США) визначає байопіки про чоловіків і байопіки про жінок як окремі жанри, оскільки в біографічних фільмах про чоловіків, як правило, йдеться про великі досягнення, а в біографічних фільмах про жінок здебільшого порушуються проблеми віктімізації, статусу жінки як жертви, потерпілої.
Низка байопіків є екранізаціями автобіографічних літературних творів. Наприклад, знятий за мотивами мемуарів боксера чемпіона світу Дж. Ламотти (1922–2017; США) фільм «Скажений бик» (1980, режисер М. Скорсезе) або знятий на основі автобіографії аболіціоніста С. Нортапа (бл. 1807–1863; США) фільм «12 років рабства» (2013, режисер С. Макквін).
Рідше знімають і так звані автобіографічні фільми, де головний герой грає роль самого себе (камео). З-поміж таких кінокартин — біографічний фільм про життя боксера М. Алі «Наймогутніший» (1977, режисер Т. Гріс), сценарій якого написано на основі автобіографічної книги «Наймогутніший: моя власна історія» («The Greatest: My Own Story»; 1975, у співавторстві), а головну роль зіграв сам М. Алі. До автобіографічних належить і байопік «Частини тіла» (1997, режисер Б. Томас) — комедійна екранізація автобіографічного бестселера з однойменною назвою, яка розповідає про життя телеведучого Г. Стерна (нар. 1954; США). У фільмі знявся Г. Стерн у ролі самого себе, а також співробітники радіо та учасники постановки «Шоу Говарда Стерна».
Байопік в Україні
Серед українських біографічних фільмів:
• «Іван Франко» (1956, режисер Т. Левчук) — історико-біографічний фільм про життя та діяльність класика української літератури І. Франка, випущений до 100-річчя з дня народження;
• «Григорій Сковорода» (1958, режисер І. Кавалерідзе) — про життя філософа Г. Сковороди;
• «І в звуках пам’ять відгукнеться…» (1986, режисер Т. Левчук) — про основоположника української класичної музики М. Лисенка;
• «Поет і княжна» (1999, режисер С. Клименко) — про романтичний епізод з життя Т. Шевченка;
• «Богдан-Зиновій Хмельницький» (2006, режисер М. Мащенко) — про події Хмельниччини;
• «Незламна» (2015, режисер С. Мокрицький) — біографічна драма часів Другої світової війни про снайперку Л. Павличенко (1916, тепер Україна — 1974, тепер РФ).
Додатково
Найкасовішим байопіком (на 2022) вважають фільм «Богемна рапсодія» (2018, режисер Б. Сінгер) про гурт «Квін» та події з життя його учасників.
Література
- Custen G. Fr. Bio/pics: How Hollywood Constructed Public History. New Brunswick : Rutgers University Press, 1992. 304 p.
- Bingham D. Whose Lives Are They Anyway? The Biopic as Contemporary Film Genre. New Brunswick : Rutgers University Press, 2010.432 p.
- Дор-Заде В. Ф. Актуальность жанра биографических фильмов // Научная палитра. 2014. № 1 (3). С. 19–26.
- Воронецкая-Соколова Ю. Г. «Андердог» на пути к успеху или «особый человек» в актантной структуре байопика // Концепт. 2015. № T30. С. 376–380.
- Кошелєв А. Голлівуд і публічна історія: формування образу особистості в американській культурі першої половини ХХ століття за допомогою біографічних фільмів // European Philosophical and Historical Discourse. 2019. Т. 5. № 4. С. 18–24.
- Автухович Т. Жанр байопика в современной культуре как маркер нового стиля // Вопросы семантики и стилистики текста: лингвистический дискурс. Łódź : Uniwersytetu Łódzkiego, 2021. С. 117–127.
- Нікоряк Н., Матійчак А. Літературна специфіка біографічної кіноповісті: до питання жанрової спадковості // Питання літературознавства. 2021. № 104. С. 28–47.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Корнєєва Л. Л. Байопік // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Байопік (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.07.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
