Кіно німе
Кіно́ німе́ — етап історії кінематографа як технології та мистецтва від першої демонстрації фільмів братів Люм'єр (1895) до створення кіно звукового (1927). Фільми цього періоду не мали аудіоряду (звуку) і складалися тільки з візуального тексту.
Зміст
Історична довідка
Передісторія кіно
Створенню кінематографа сприяли наукові дослідження у фізиці (насамперед оптиці), хімії (використання потемніння колоїдного срібла під дією світла для створення зображення) та різного роду технічні розробки на зразок камери-обскури та так званого «чарівного ліхтаря». У технологічному плані передостаннім кроком перед появою кінематографа вважають винайдення Л.-Ж. Дагером 1839 фотографії (дагеротипу).
Від 1860-х винайдено низку механізмів (зоотроп, праксиноскоп тощо) для демонстрації зображень у русі. Усі вони були різновидами доволі простих оптичних приладів для показу послідовності нерухомих зображень (малюнків) різних фаз руху об’єктів зі швидкістю, достатньою для того, щоб ці зображення завдяки інертності зорового сприйняття здавалися рухомими. У 1870-х у м. Парижі набув популярності створений Ш.-Е. Рейно театр оптичний, або кадровий кінематограф. Саме Ш.-А. Рейно вважають винахідником техніки мальованої анімації.
Визначальний крок до винаходу кіно зробили фотографи, зокрема Е. Майбрідж. Йшлося радше про фототрюки, ніж принципові для історії кіно технічні винаходи. Для здійснення кінозйомки необхідно, щоб фотографування могло відбуватися з короткими витримками, і з’явилася можливість одержувати достатню кількість кадрів за секунду одним і тим самим фотоапаратом. У 1870-х винайдено необхідні типи фотоемульсій. Згодом спостерігалися спроби створення систем запису та відтворення рухомих зображень, виготовлення кінетоскопів, біоскопів, вітаскопів та інших примітивних видів кінопроекторів.
Важливим кроком стала поява фотокамери з фотопластинами на барабані, що обертався. 1884 підприємець Дж. Істмен (1854–1932; США) замінив фотопластини в такій камері вкритою фотоемульсією паперовою стрічкою (за однією з версій, йшлося про виникнення плівки-кінострічки): зйомка відбувалася вже на саму стрічку [раніше плівку, яку використовували для демонстрації, склеювали з окремих кадрів (наприклад, як у оптичному театрі Ш.-Е. Рейно)]. Однією з цікавих спроб «оживити» зображення є винайдення фізіологом і винахідником Е.-Ж. Маре 1882 так званої «фоторушниці». У пристрій заправлялась паперова стрічка, яка рухалась стрічкопротяжним механізмом. Пізніше Е.-Ж. Маре вдосконалив свій винахід і почав працювати з целулоїдною стрічкою.
За однією з версій, першими плівковими фільмами стали зняті 1888 Л. Ле Пренсом стрічки «Сцена в саду Раундгей» та «Рух транспорту мостом Лідс».
Становлення німого кіно як видовища
Пошук кращих технік зйомки і апаратів відбувався майже одночасно у багатьох країнах. Серед винахідників кінематографа — Ж. Демені (1850–1917; Франція), Т. А. Едісон, Р. В. Пол (1869–1943; Велика Британія) та інші. Одним з першовідкривачів кіно був і механік Й. Тимченко. Але з низки причин як винахідники кінематографа у світову історію увійшли брати Люм’єр. На той час у них була найкраща знімальна та демонстраційна апаратура. Вони вчасно та юридично правильно оформили патент на винахід та започаткували підхід до кінематографа як до галузі підприємництва.
Наприкінці 19 ст. кінематограф швидко набував популярності як видовищна розвага, засновувалися кінопідприємства, компанії з виробництва кінострічок та кіноапаратури. Одне з перших французьких кінопідприємств було створено братами Ш. Пате (1863, Франція — 1957, Монако) та Е. Пате (1860–1937; Франція). Спочатку вони продавали кінетоскопи Едісона; згодом почали працювати над створенням власного кіноапарата, першу модель якого запатентували 1896. Уже 1897 вони побудували неподалік м. Парижа у м. Венсені студію для зйомки, обробки та тиражування фільмів, згодом там розпочав роботу і окремий цех із виготовлення власної кіноапаратури. Торговою маркою кіностудії «Пате» (франц. «Pathé») став галльський півень.
Підприємець Л. Гомон (1864–1946; Франція) також створив свою власну кіностудію (див. «Гомон»). Логотипом його кампанії стала стилізована маргаритка із ініціалами «Л. Г.».
Перші кіностудії були доволі примітивні: на подвір’ї ставили підмостки (розміром приблизно 6 на 8 метрів), на них встановлювали декорації. Усі зйомки відбувались при денному освітленні.
Під час продажу готового фільму в основі вартості була довжина кінострічки (кількість погонних метрів плівки). Невдовзі з’явилась практика обміну кінострічок, що спричинило появу окремої професії — комісіонерів з обміну кіноплівок. Доволі швидко з’явилось та поширилось і перше кінопіратство — тиражування дублікатів чужих стрічок.
Поступово ажіотаж перших кількох років після появи кіно пішов на спад. Примітивна техніка зйомки та типовість сюжетів вже не так приваблювали публіку. Підприємці шукали способи повернення інтересу до кіно за рахунок покращення якості фільмів та урізноманітнення сюжетів.
Перетворення німого кіно на мистецтво
Бажання кінопідприємців підтримати й утвердити популярність кінематографа стало однією з причин перетворення німого кіно з атракціону, видовища на високе мистецтво. Ключовою фігурою у цій кризовій ситуації став Ж. Мельєс. З його ім’ям пов’язані винайдення низки творчих технічних прийомів, які сприяли формуванню кінематографа як мистецтва, а також становлення ряду жанрів.
В 1910-х технічний прогрес у сфері кіновиробництва уможливив зйомки повнометражних фільмів. Це дозволило кіномитцям вільніше в художньо-естетичному плані реалізовувати замисли, урізноманітнюючи як самі кіносюжети, так і творчі прийоми презентації. Активно кіно почало розвиватись у США. Центром кіноіндустрії спочатку стало м. Нью-Йорк. У 1910-і більшість студій перемістилося в передмістя м. Лос-Анджелеса Голлівуд, де були сприятливіші умови для натурних зйомок (багато тепла, сонячного світла і мало опадів).
У роки Першої світової війни американський кінематограф, віддалений від театрів бойових дій, став одним із головних центрів світової кінопромисловості, заполонюючи світ продукцією голлівудських студій. Це були різні за жанрами, стилями та якістю фільми. На початку 1920-х у Голлівуді вже базувалися 8 найбільших кіностудій, які контролювали практично все американське кіновиробництво: «Фокс» (англ. «Fox»), «Лоу — Метро-Голдвін-Майєр (Loew — Metro-Goldwyn-Mayer»), «Парамаунт» (англ. «Paramount»), «Американська радіокорпорація», або «Ар-Сі-Ей» (англ. «Radio Corporation of America», RCA), «Ворнер Бразерс» (англ. «Warner Brothers»), «Універсел Пікчес» (англ. «Universal Pictures»), «Коламбія Пікчес» (англ. «Columbia Pictures») і «Юнайтед Артіст» (англ. «United Artists»). Перші 5 з них мали власні мережі кінотеатрів по всій країні.
Улюбленим актором мільйонів глядачів став Ч. Чаплін, який не тільки розважав, але й комічним гротеском підкреслював трагедію життя «маленької людини». Помітною постаттю американського кінематографа був Б. Кітон. Початок історії американського кіно повʼязують також із творчістю кінорежисера, актора, сценариста і продюсера Д. Л. В. Гріффіта.
Представники європейського німого кіно завдяки художньо-технічним винаходам та стилістичним пошукам піднесли його на рівень високого мистецтва. Започатковано нові монтажні прийоми, зокрема названий за іменем режисера Л. Кулешова «ефект Кулешова» та монтаж С. Ейзенштейна. Німий фільм «Броненосець “Потьомкін”» (1925, режисер С. Ейзенштейн), вважають взірцем фільму з низкою класичних монтажних прийомів і вивчають в освітніх закладах кінематографії.
В історії німого кіно виокремлюють європейський авангардний кінематограф (див. Авангард у кіно), зокрема стильові явища й течії експресіонізм, сюрреалізм тощо.
Кіноекспресіонізм представлений переважно творчістю кінематографістів Німеччини (Ф. В. Мурнау, Ф. Ланг та ін.). Для цього напряму характерне прагнення викликати у глядача почуття тривоги, страху та прихованої загрози. Кіномитці передають це деформованими, вкрай стилізованими декораціями, зйомками з гострого кута, максимально контрастним освітленням, яке іноді підкреслюють намальовані на стінах тіні. Широко використовують кольорові світлофільтри, негативи й прискорене відтворення кадрів.
Сюрреалізм у кіно будується на загалом характерних для цього стилю принципах та засобах виразності. Він яскраво представлений творчістю Л. Бунюєля.
Стилістика та естетика футуризму виявила себе у кінотворчості Дз. Вертова.
Завершення епохи німого кіно
Експерименти у сфері створення кіно звукового почалися від 1902. У другій половині 1920-х у США, Німеччині та СРСР були створені придатні для широкого використання системи звукового супроводу фільмів. Першим повнометражним звуковим фільмом, що вийшов у широкий прокат, стала американська кінокартина «Співак джазу» (1927, режисер А. Кросланд). Однак більшість кіностудій ще певний час продовжували активне виробництво німих фільмів. Звукові фільми поступово почали переважати на екранах лише з 1929.
У 1930-х ще знімали німі фільми, хоча їх усе більше витісняли звукові. У другій половині 1930-х виникло кіно кольорове. Відтоді кінематограф набув звичних для сучасного кіноглядача форм та виразних засобів.
Стилізовані під німе кіно фільми іноді знімають і в 21 ст. З лютого 1978 режисер Ж. Курант (нар. 1951; Франція) продовжує зйомку свого супертривалого (на 2022 вже 210-годинного) документального німого фільму «Сінематон», складеного з беззвучних епізодів-фільмопортретів, у яких кожна з приблизно 3155 (на 2022) зафільмованих знаменитостей (кінематографісти, письменники, філософи, художники, поети, музиканти тощо) упродовж 3 хвилин 25 секунд робить щось за власним бажанням. 2012 на премію «Оскар» у 10 номінаціях був представлений та у 5 номінаціях переміг стилізований під німе чорно-біле кінофільм «Артист» (2011, режисер М. Азанавічюс).
Характеристика
У німому кінематографі виробився абсолютно особливий неповторний стиль акторської гри, стиль спілкування з глядачем за допомогою міміки та жестів. З погляду сучасного кінематографа гра акторів у німих фільмах дещо екзальтована, їхні міміка й жестикуляція перебільшені, рясніють великі плани. Неперевершеною є пластика та виразність рухів деяких акторів німого кіно.
Німе кіно вже з початку 20 ст. не було повністю беззвучним. Зазвичай демонстрація німого фільму йшла під музичний супровід. Музикант-тапер виконував на якомусь музичному інструменті (найчастіше фортепіано) музику, яка за характером відповідала дії, що відбувалася на екрані. Іноді під час особливих прем’єр у центральних кінотеатрах великих міст демонстрацію фільму супроводжував оркестр. Специфічним явищем у німому кіно деяких країн (насамперед Японії) стала професія бенсі — оповідача, який коментував німе кіно для глядачів під час сеансу.
Особливістю німих фільмів є використання не тільки титрів, а й інтертитрів — текстових вставок усередині фільму, які давали пояснення сюжету, відтворювали репліки персонажів або навіть коментували для глядацької аудиторії те, що відбувається на екрані. Титри та інтертитри з’явилися в кіно не відразу, їхня функція з часом істотно змінювалася. Їх використовували як заголовки монтажних частин, заміну звукової мови, засіб викладу сюжету та зв’язування окремих сюжетних фрагментів тощо. Спочатку німі фільми продавали для прокату без вмонтованих інтертитрів — прокатник отримував тільки текст, який міг надрукувати й вставити у фільм на свій розсуд (наприклад, перекласти титри та інтертитри іншою мовою). На плівці у цьому разі початок титру позначали косим хрестом із номером титру. На початку 20 ст. існували титрувальні майстерні, які створювали для прокатників монтажні фрагменти з інтертитрами. З часом титри та інтертитри були осмислені як естетично важлива частина фільму. Їх спеціально оформляли, друкували художніми шрифтами, часто тонували кольором і узгоджували з іншими складниками.
До основних виражальних засобів, які від 1920-х виробило німе кіно і які лягли в основу кіномистецтва, належали: чергування кінематографічних планів, зміна ракурсів кінознімання, монтаж (організовував твір в єдине ціле й надавав йому відповідного трактування). Перші німі фільми визначили головні напрями розвитку світового кіно.
Україніка
У м. Львові 13.09.–10.10.1896 відбулись перші покази французьких німих фільмів. У м. Харкові у вересні 1896 фотограф та один із перших кінематографістів Російської імперії А.-Л. Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів і в грудні влаштував демонстрацію фільмів.
Серед майстрів українського німого кіно — оператори Б. Завелєв, Д. Демуцький, актори А. Бучма, М. Надемський, І. Замичковський, С. Свашенко, С. Шкурат та інші.
Досягненням світового рівня стала кінематографічна творчість О. Довженка. Його німа кінострічка «Земля» (1930) і в 21 ст. входить до переліків найкращих фільмів усіх часів.
Додатково
Після завершення епохи німого кіно іноді висловлювались міркування щодо примітивності німих фільмів. Однією з причин поширення цієї хибної думки у середині 20 ст. стало те, що німі фільми тоді часто демонстрували на підвищеній швидкості (наприклад, фільми, зняті зі швидкістю 16 кадрів на секунду, показували на швидкості 24 кадри на секунду) і рух людей на екрані ставав пришвидшеним, неприродним, кумедним. Більшість збережених німих фільмів перебували у технічно поганому стані, що також не давало можливості оцінити їх справжній рівень. Однак серед зразків німого кіно чимало фільмів, які й у 21 ст. можуть бути цікавими як з художньо-естетичного й технічного, так і з сюжетно-змістового погляду.
Література
- Sadoul G. Histoire générale du cinema : et 6 vol. Paris : Denoël, 1974–1978.
- Early Cinema: Space, Frame, Narrative / Ed. by Th. Elsaesser, A. Barker. London : British Film Institute, 1990. 424 p.
- Kobel P. Silent Movies: The Birth of Film and the Triumph of Movie Culture. New York : Little, Brown and Company, 2007. 320 p.
- Usai P. Ch. Silent Cinema: An Introduction. London : Palgrave Macmillan, 2010. 212 p.
- Желєзняк С. Еволюція виразних засобів кіно. Частина 1: діахронний вимір естетики та візуальний інструментарій кіно // Evropský filozofický a historický diskurz. 2018. Vol. 4. Is. 1. P. 58–64.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Корнєєва Л. Л. Кіно німе // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кіно німе (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.03.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
