Автономія

Автоно́мія (грец. αὐτονοµία — незалежність, від αύτός — сам і νуμος — закон) — 1) У загальному розумінні — незалежність від влади чи зовнішніх впливів; самоврядування; право самостійного управління, розв’язання економічних, адміністративних та інших питань певним суб’єктом (регіоном, установою, спільнотою). 2) У філософії — самостійність буття суб’єктів, що скеровується свободою волі та власними моральними принципами, тобто буття, вільне від впливу зовнішніх факторів, норм та правил (гетерономія). 3) У політології — юридично закріплене право самоуправління частини території держави, що вирізняється особливостями національного складу та побуту населення.

У морально-етичному аспекті автономія походить від ідеї гідності людської особистості, згідно з якою сама людина виступає творцем своєї долі (Дж. П. Мірандола). У 18 ст. І. Кант розумів автономію як стан, при якому індивіди є вільними від зовнішніх обмежень; керуються у виборі власним розумом; дії індивідів є наслідком їх вибору. Таким чином, цінність людської гідності трансформувалася в ідею автономії як процесу саморегулювання та самоврядування, вільного від впливу зовнішніх сил. Ідея автономії є ключовою для філософії лібералізму, представники якого (Дж. Раз, Ч. Лармор, І. Берлін) відстоювали право людини бути творцем свого життя. У філософії 20 ст. автономія ототожнюється з одним із вимірів свободи: позитивною свободою — свободою бажань, волі (свобода для), що протиставляється негативній свободі — свободі дій, відносин з іншими (свобода від). У філософських теоріях акцент робиться на внутрішню (позитивну) свободу; при цьому розрізняють автономію як здатність, дійсний стан, ідеальний характер і право до найвищого впливу.

Автономія може розглядатися як право не зазнавати втручання з боку держави чи інших суб’єктів, за винятком випадків, коли таке втручання виправдане легітимною метою. Таке розуміння автономії не лише наближає її до категорій справедливості та права, але й розширює коло автономних суб’єктів. Це означає, що ідея автономії — це не тільки ідея персональної (індивідуальної) самостійності, а також право соціальної групи, сім’ї, асоціації, регіону, нації на створення власних правил поведінки. Ідея колективної автономії характеризує можливість саморегулювання для держав, територій, організацій, певних соціальних груп від небажаних вторгнень з боку інших осіб, організацій, держав тощо. У порівнянні з іншими, які функціонують в суспільстві, інститути громадянського суспільства виправдано претендують на найширший простір автономії. Університети, церква, ЗМІ, громадські об’єднання та асоціації, відіграючи провідну роль у формуванні та поширенні суспільних інтересів, сприяють самореалізації; можуть обмежувати сферу дій уряду. Громадянське суспільство також виступає особливою автономною суспільною сферою, відокремленою від держави, а також гарантією забезпечення індивідуальної автономії.

Література

Нольде Б. Автономія України з історичного погляду. Київ, 1995.
Петров А. В. Автономия личности как право на принятие решений // Вестник ВГУ. Серия: Филология. Журналистика. 2008. № 2.
Мяловицька Н. А. Автономія та її роль у державному будівництві (країни Європи). Київ, 2009.
Мяловицька Н. А. Автономія: поняття, принципи, класифікації // Альманах права. 2012. Вип. 3.
Уварова О. Автономія як поняття теорії права // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи). 2015. № 2.