Авіньйон
Авіньйо́н (фр. Avignon) — місто на південному сході Франції, адміністративний центр департаменту Воклюз у регіоні Прованс — Альпи — Лазуровий берег. Розташоване на р. Роні, у зоні впливу середземноморського клімату. Територія — 64,78 км². Населення — 91 250 осіб, з передмістями — 445 501 особа (2012, перепис).
|
Авіньйон (Avignon) | |
|---|---|
| Країна | Франція |
| Регіон країни | Прованс — Альпи — Лазуровий берег |
| Засновано | 2 ст. до н. е.«ст.дон.е.» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 2. |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 91 250 |
| Територія (кв.км.) | 64,78 |
Засноване римлянами у 2 ст. до н. е. як м. Авенніон (лат. Avennion, Avenio — річкове місто або місто сильних вітрів). З 737 Авіньйон належав до Франкської держави. 1177–1185 збудований міст Сен-Бенезе, зведений міський мур. 1309–1378 місто було резиденцією римських пап (див. Авіньйонське полонення пап). У Середні віки в Авіньйоні засновано школа живопису, відома як «авіньйонська» (художники Н. Фромен, С. Мартіні, М. де Джованетті, Е. Шаронтон). У 14 ст. Авіньйон став науковим центром, 1303 тут засновано університет (див. Авіньйона і Воклюза університет). 1791 місто приєдналося до Франції, з 1793 — у складі департаменту Воклюз.
Залізниця від Парижа до Марселя, прокладена у середині 19 ст., ствердила становище Авіньйона як торгівельного центру. У середині 19 ст. Авіньйон став одним з центрів літературного руху фелібрів. У місті розташовані підприємства і установи, пов’язані з розвитком високих технологій у галузі сільськогосподарської і харчової промисловості (технополіс «Агропарк», регіональний центр Національного інституту агрономічних досліджень) та інформаційних технологій. Авіньйон — торгівельний центр (національний оптовий ринок сільськогосподарської продукції: вина, фрукти, овочі), транспортний вузол (станція швидкісної залізниці, аеропорт Авіньйон — Прованс), туристичний і культурний центр. З 1947 — місце проведення Авіньйонського фестивалю.
Пам’ятки архітектури Авіньйона історичного центру входять до складу Світової спадщини ЮНЕСКО. Інші пам’ятки архітектури: Пале де Рур (Le Palais du Rour; 1469, тепер Музей народного мистецтва і традицій, Центр документації з етнології, бібліотека), церква Сен-Агріколь (L’Eglise Saint-Agricol; 14 ст.), монастир целестинців (Le couvent des Célestins; 1394–1424), бібліотека (14 ст.), церква Сен-Дідьє (L’Eglise Saint-Didier; 1356–1359), ратуша (середина 19 ст.) тощо. Музеї: Кальве (Le musée Calvet; 1833, археологія, мистецтво 18 ст.), Петі Пале (Petit Palais; 1976, один із найбільших в Європі музеїв середньовічного мистецтва), фундація Англадон-Дюбрюжо (Angladon-Dubrujeaud; 1996, картини Ван Гога, Дега, Модільяні, Сезанна, Піссаро та ін.), Вулан (Vouland; 1982, меблі, фаянс, порцеляна, ювелірні вироби, килими, живопис), будинок Ж. Вілара (1979, сценічні костюми, афіші, документи про режисера і засновника театрального фестивалю), музей геології та природничої історії Рек’ян (Requien; 1940; гербарій 300 тис. зразків) та ін. В Авіньйоні тривалий час жив і працював Ф. Петрарка, народилися П. Булль, М. Матьє, О. Мессіан.
Література
- Guide du voyageur ou Dictionnaire historique des rues et des places publiques de la ville d’Avignon. Avignon, 1857.
- Sellier J. Atlas historique des provinces et regions de France: genèse d’un peuple. Paris, 1997.
- Vaucluse. Paris, 2001.
Див. також
