Академія Жуліана
Акаде́мія Жюліа́на (франц. Académie Julian) — приватна академія мистецтв у Парижі, заснована художником Р. Жюліаном 1867–1868 як альтернатива Школі образотворчого мистецтва (École des Beaux-Arts). Академія Жюліана користувалася популярністю в середовищі французьких та іноземних студентів, особливо американців. До Академії Жюліана зараховували як професійних художників, так і аматорів. Особливість Академії Жюліана полягала в тому, що вона надавала можливість навчатися жінкам. Натомість доступ до Школи образотворчого мистецтва вони отримали лише 1897. Навчання базувалося на академічній традиції. Метою навчання була підготовка студентів, які не вступили до Школи вишуканих мистецтв, до подання робіт на престижну Римську премію (присуджувалася у Франції протягом 1663–1968 й надавала можливість для художників стажуватися в м. Римі) чи їх експонування в Паризькому Салоні.
До 1880 діяльність Академії Жюліана було зосереджено у приміщеннях Пасажу Панорам і на вул. Вів’єн. Згодом заклад було розширено. Спочатку класи були змішаними, згодом Р. Жюліан заснував для жінок окремі майстерні. На додаток до майстерень для жінок по вул. Вів’єн було відкрито низку майстерень для чоловіків у передмісті Сен-Дені. 1888 засновано майстерню для жінок на вул. Бері, у найбільшому аристократичному районі, а також два семінари на Монмартрі. Також засновано майстерню для чоловіків у аристократичному районі на вул. Сен-Оноре неподалік від Вандомської площі. 1890 провідну чоловічу майстерню було перенесено на Фобур-Сен-Дені в Латинському кварталі. Згодом створено жіночі майстерні на вул. Шерше-Міді.
1881 в Академії Жюліана утверджено принцип: «кожен користується повною свободою і працює так, як вважає за потрібне». Замість поділу на класи всі рівні форми навчання було об’єднано в одному класі, щоб студенти могли навчатися один в одного. Доступ до класів, де навчалися жінки, чоловікам було суворо обмежено. Попри це, твори жінок виставлялися нарівні з чоловічими на щомісячних конкурсах, на яких жінки часто здобували головні призи. В Академії Жюліана не було чітко визначеного порядку та дисципліни. Місцеві студенти часто глузували над іноземцями, які навчалися в Академії Жюліана,через що багато з них змушені були залишити заклад.
Учні та вчителі Академії Жюліана періоду розквіту визначали світові течії академічного авангарду. З моменту створення Академії Жюліана у ній викладали відомі у сфері мистецтва діячі, переважно професори Школи вишуканих мистецтв, друзі Р. Жюліана: А. Бугро, Г. Буланже, Ж. Лефевр, Ж.-П. Лоран, Ж.-Ж. Бенжамен-Констан та ін. У 1880-ті Академія Жюліана нараховувала понад 600 студентів. Цей заклад відкрив шлях у світ професійного мистецтва багатьом жінкам. Випускники Академії Жюліана: П. Боннар, М. Дюшан, Ф. Леже, А. Матісс, А. Муха, Ф. Кнопф, Є. Лансере, Л. Гаспар, Л. Бакст, Е. Барлах та ін. Випускники Академії Жюліана українського походження: Є. Буковецький, М. Башкирцева, Д. Відгоф, Кассандр (А. Мурон), М. Лопухіна, Іван (Жан) Песке, С. Станкевич, О. Шевченко, С. Гординський та ін.
Академія Жюліана продовжувала працювати впродовж Першої світової війни. Під час Другої світової війни під тиском німецької адміністрації її було закрито. Від 1968 Академія Жюліана — складова Школи графічного образотворчого мистецтва Пенінгена (Ecole Ecole Supérieure d’Arts Graphiques et d’Architecture Intérieure (ESAG Penninghen).
Дві майстерні Академії Жюліана було продано 1946. 1959 майстерню на вул. Драгунів викупили Г. Мет-де-Пенінген і Ж. де-Андон, 1968 її було об’єднано з майстернями Школи графічного образотворчого мистецтва Пенінґена під керівництвом Сесіль Бельден та Андре дель Деббіо.
Література
- Котляр М. Буковецький Є. Й. // Образотворче мистецтво. 1940. № 12.
- Hérold M. L’Académie Julian à cents ans. Paris, 1968.
- Fehrer С. New light on the Académie Julian and its founder (Rodolphe Julian) // La Gazette des BeauxArts. 1984. Maijuin.
- Overcoming all obstacles: the women of the Académie Julian / Ed. by Gabriel P. Weisberg and Jane R. Becker. New York, 1999.
- Башкирцева М. Дневник. Москва, 2003.
- Сусак В. Українські митці Парижа. 1900–1939. Київ, 2010.
