Бакст, Леон
Бакст, Лео́н [справжні прізвище та ім’я — Рабинович, з 1870 — Розенберг, Лейб-Хаїм Ізраїлевич (Самуїлович); 10.05.1866, м. Гродно, тепер Білорусь — 28.12.1924, м. Рюей-Мальмезон, тепер регіон Іль-де-Франс, Франція] — живописець, графік, сценограф, член Петербурзької Академії мистецтв (з 1914).
|
Бакст, Леон | |
|---|---|
| Псевдоніми | Бакстер |
| Справжнє ім’я | Лейб-Хаїм |
| Справжнє прізвище | Розенберг |
| Народження | 1866 |
| Місце народження | Гродно |
| Смерть | 1924 |
| Місце смерті | Рюей-Мальмезон |
| Напрями діяльності | живописець, сценограф і графік. |
Зміст
Життєпис
Народився в ортодоксальній єврейській сім’ї. Батько (Ізраїль Самуїл Барух Рабинович, звідси — різні варіанти по батькові) був дрібним комерсантом і шанованим у громаді знавцем Талмуду.
1867 родина переїхала до м. Санкт-Петербурга, де він потрапив під культурний вплив діда. З 1874 навчався у класичній гімназії в м. Санкт-Петербурзі, 1883 переміг у конкурсі на найкращий портрет В. Жуковського. Сім’я надіслала конкурсну роботу та інші малюнки скульптору М. Антокольському, який дав пораду професійно займатися живописом. У 1883–1887 був вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв (тепер — Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна). Серед викладачів — П. Чистяков, К. Веніг (1830–1908; Росія). Після невдалого екзамену на срібну медаль у 1887 залишив академію.
Після смерті батька (1890) разом із дідом утримував сім’ю, виконуючи на замовлення ілюстрації для преси та книг.
Акварелі Бакста привернули увагу А. Бенуа (1852–1936; Росія — Франція), який очолював Товариство акварелістів. Став учасником модних у світських колах «акварельних п’ятниць», у березні 1890 познайомився з О. Бенуа (1870–1960; Росія — Франція). Викладав малювання дітям великого князя Володимира Олександровича (1847–1909).
Узяв псевдонім «Бакстер» для першої власної виставки 1889. З 1891 мандрував Європою (Франція, Іспанія, Швейцарія).
1893–1896 жив у м. Парижі, де працював художником у видавничій індустрії. На цей період припадає робота над картиною «Зустріч адмірала Авелана в Парижі» (1898). Удосконалював своє мистецтво у студії художника та скульптора Ж.-Л. Жерома (1824–1904; Франція) та у художника А. Едельфельта (1854–1905; Фінляндія). Під час візиту до м. Санкт-Петербурга брав уроки в О. Бенуа. Разом із С. Дягілєвим створив гурток митців, літераторів і мистецтвознавців. На основі гуртка 1899 створено творче об’єднання «Світ мистецтва» («Мир искусства») з однойменним журналом (1899–1904), на сторінках якого публікував графіку. Журнал популяризував європейське мистецтво модерну в Російській імперії.
З 1898 брав участь у виставках живопису в містах Берліні, Венеції, Відні, Мюнхені, Париж, Празі, Римі.
1903 для шлюбу з Любов’ю Гриценко (уродженою Третьяковою) змінив релігію (спочатку на лютеранство, а потім на православ’я) та зробив псевдонім справжнім прізвищем. У 1905–1907 після прийняття закону «Про віротерпимість» та розлучення повернувся в юдаїзм.
Бакст викладав 1906–1910 у приватній школі художниці Є. Званцевої (1864–1921) у м. Санкт-Петербурзі, одним із учнів був М. Шагал. У травні 1907 мандрував Грецією, влітку 1909 відвідав м. Венецію.
1910 оселився в м. Парижі, де прожив до кінця життя. Помер під час роботи над оформленням балету «Іштар» на музику В. д’Енді для трупи актриси І. Рубінштейн (1883–1960; Україна — Франція), для цього балету також написав лібрето. Похований на цвинтарі Батіньоль у м. Парижі.
Творчість
У ранніх творах відчутний вплив творчості О. Бенуа, Д. Р. де С. Веласкеса, традицій реалізму 19 ст. Після навчання в м. Парижі сформувався як представник модерну. Роботам Бакста притаманні відхід від академізму, похмура та загадкова атмосфера.
Ретельно прописував оголене тіло натурниць (див. Натура (мистецтво)), фіксував їх у невимушених позах, підкреслюючи красу жіночого тіла.
Перші театральні роботи Бакста — декорації та костюми до балету «Сільвія» Л. Деліба (1901; постановка не здійснена), п’єси «Іполіт» Еврипіда (1902), трагедії «Едіп у Колоні» Софокла (1904), обидві — Александринський театр. Декорації не були сприйняті аудиторією, проте створені ним костюми вирізнялися новаторством. Перше публічне визнання як театральний художник здобув після прем’єри балету «Фея ляльок» Й. Баєра (1903, Маріїнський театр), міжнародне визнання — як театральний декоратор і дизайнер костюмів балетних постановок М. Фокіна (1880–1942; Росія — США) під час Російських сезонів у м. Парижі (1908–1910), організованих С. Дягілєвим. Створював декорації, ескізи костюмів до вистав Московського художнього театру (тепер Московський художній академічний театр).
Зруйнував усталену традицію використовувати однаково умовні для всіх вистав декорації та костюми. Надав сенсу сценографії, синхронізував її з музикою та рухами акторів, чим підняв статус художника до рівня співавтора сценічного твору та показав перспективи розвитку театру як синтетичного мистецтва. Використовував колір як виражальний засіб для передачі атмосфери твору та особливостей персонажа. Комбінував кольори, які в естетиці модерну вважалися непоєднуваними: жовтогарячий і зелений, ліловий і малиновий, синій та золотий. Залучав до костюмів елементи національного одягу країн Сходу і Давньої Греції, завдяки цьому відображав індивідуальність героїв і наповнював твори містикою та екзотикою.
Співпрацював також із експериментальною трупою І. Рубінштейн і театрами міст Брюсселя, Лондона, Нью-Йорка, Рима.
Крім творів для театру, створив низку портретів: «Портрет Олександра Бенуа» (1898), «Портрет Ісака Левітана» (1899), «Портрет Вацлава Ніжинського» (1903), «Портрет Андрія Білого» (1905), «Портрет Зінаїди Гіппіус у чоловічому історичному костюмі», «Сергій Дягілєв із нянею» (обидва — 1906), «Портрет Анни Павлової» (1908), «Портрет Жана Кокто» (1911), «Портрет Івана Буніна», «Портрет Іди Рубінштейн» (обидва — 1921) та інші. У портретах поєднував ескізну техніку (див. Ескіз) з аквареллю, детально відтворював зовнішність моделі або схематично передавав сутнісні властивості зовнішності олівцем чи кольором. На замовлення імператора Миколи ІІ написав картину «Карнавал у Парижі на честь прибуття російських моряків 5 жовтня 1893».
Писав статті про мистецтво, був дизайнером одягу, ювелірних виробів, розробляв малюнки для тканин масового виробництва. Упровадив моду на східні мотиви й «боярську екзотику» в одязі та дизайні інтер’єрів.
Нагороди та визнання
Офіцер ордена Почесного легіону (1913).
У 2015–2016 з нагоди 150-річчя від дня народження Бакста були організовані виставки у містах Санкт-Петербурзі, Москві, Мінську, Парижі, державі Монако тощо.
На честь Бакста названо вулицю у м. Гродно.
Додатково
- Псевдонім «Бакст» узяв під час першої власної виставки (1889). Існує кілька версій походження псевдоніма, які висунули різні дослідники (від прізвища діда або дяді; від скороченого дівочого прізвища матері «Бакстер»; від прізвища бабусі по лінії матері або бабусі по лінії батька; від прізвища багатого та успішного родича зі США), однак довести, яка з них правильна, неможливо.
- Уперше замість корсетів і спідниць одягнув танцівниць у тюрбани та шаровари.
- Створив декорації та костюми до балетних, оперних і драматичних вистав: «Фея ляльок» (1903), «Клеопатра» (1909), «Шахерезада», «Карнавал» (обидві — 1910), «Нарцис», «Синій Бог», «Муки святого Стефана» (усі — 1911), «Дафніс і Хлоя», «Єлена Спартанська» (обидві — 1912), «Пізанелла» (1913), «Садко», «Чарівна лавка» (обидві — 1917), «Спляча красуня» (1921), «Іштар» (1924).
Твори
Моя душа открыта : в 2 кн. Москва : Искусство — XXI век, 2012.
Література
- Ingles E. Bakst: The Art of Theatre and Dance (Temporis). New York : Parkstone Press, 2000. 184 p.
- Беспалова Е. Р. Бакст в Париже. Москва : БуксМАрт, 2016. 256 с.
- Васильев А. Театральные художники русской эмиграции // Вестник культурологии. 2016. № 4 (79). С. 82–91.
- Усова Н. М. «Трехфамилие» Бакста: Рабинович, Розенберг, Бакст. От Лейбы Рабиновича до Леона Бакста // Вестник Академии русского балета им. А. Я. Вагановой. 2016. № 5 (46). С. 72–82.
- Махлина С. Т. Лев Бакст — художник балетных спектаклей // Вестник Санкт-Петербургского государственного института культуры. 2017. № 2 (31). С. 38–43.
- Leon Bakstonline // Artcyclopedia. URL: http://www.artcyclopedia.com/artists/bakst_leon.html
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шолухо Н. Є. Бакст, Леон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бакст, Леон (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.07.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
