Бенуа, Олександр Миколайович
Бенуа́, Олекса́ндр Микола́йович (рос. Бенуа, Александр Николаевич, фр. Benois, Alexandre Nikolaïevitch; 03.05.1870, м. Санкт-Петербург, Росія — 09.02.1960, м. Париж, Франція) — художник, декоратор, мистецтвознавець, сценограф, теоретик та історик мистецтва, музейний діяч, один із засновників об’єднання «Світ мистецтва». Дядько З. Серебрякової.
|
Бенуа, Олександр Миколайович | |
|---|---|
| Народження | 03.05.1870 |
| Місце народження | Санкт-Петербург |
| Смерть | 09.02.1960 |
| Місце смерті | Париж |
| Місце поховання | Париж |
| Alma mater | Академія мистецтв імператорська, Санкт-Петербурзький державний університет |
| Напрями діяльності | образотворче мистецтво |
.jpg)
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї архітектора французького походження. Навчався у приватних гімназіях. Був вільним слухачем Академії мистецтв імператорської (1887–1888), копіював картини в Ермітажі (тепер Державний Ермітаж). Закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького імператорського університету (1894; тепер Санкт-Петербурзький державний університет). У середині 1890-х — хранитель зібрання малюнків княгині М. Тенішевої (1858; Росія — 1928; Франція).
Написав розділ про історію російського мистецтва образотворчого до праці Р. Мутера (1860–1909; Німеччина) «Історія живопису ХІХ століття» (1894), що поклало початок кар’єрі теоретика та історика мистецтва.
Часто подорожував, відвідав Італію, Німеччину, Францію (1890–1914), зокрема працював у Франції (1896–1899 і 1905–1907). Під час другої поїздки до Франції організував «Російську художню виставку» (1906).
Наприкінці 19 — на початку 20 ст. став однією з ключових постатей «Срібної доби»: організатор російської секції мюнхенського сецесіону (1896), один із організаторів та головний теоретик мистецького об’єднання «Світ мистецтва» («Мир искусства»; 1898), брав участь у виданні однойменного журналу та журналу «Художні скарби Росії» («Художественные сокровища России»; 1901–1903).
Член «Спілки російських художників» (1903–1910), довічний член «Осіннього салону» в м. Парижі.
Від 1900 до кінця життя працював у театрах. Один з організаторів і декораторів «Російських сезонів» і «Російського балету» С. Дягілєва (1908–1923). У 1912–1915 — завідувач художньої частини та режисер Московського художнього театру (тепер Московський художній академічний театр), з 1918 — художник і режисер Маріїнського театру, 1922–1926 — Великого драматичного театру (тепер Великий драматичний театр імені Г. О. Товстоногова) у м. Петрограді (тепер м. Санкт-Петербург).
Співпрацював із К. Станіславським, згодом з М. Горьким.
1917 був одним із організаторів Комісії зі справ мистецтв, 1918–1926 — завідувач картинної галереї Державного Ермітажу, член Комісії з охорони пам’яток мистецтва та старовини.
Від 1926 емігрував із СРСР до м. Парижа. Похований на кладовищі Батіньйоль.
Творчість
Утверджував нову естетику, вбачав головну правду в красі, а не в реалізмі. Творив у різноманітних техніках (акварелі, гуаші, пастелі) та жанрах (пейзажі, портрети, історичні картини). Головні теми творів образотворчого мистецтва — Росія та Франція 18 — початку 19 ст. На творчість Бенуа вплинули художники Барбізонської школи та прерафаеліти.
Створив різновид історичного жанру, в якому втілив своє захоплення добою Людовика XIV, історією м. Санкт-Петербурга тощо. Після першої поїздки до Франції (1896–1898) написав серію акварелей «Останні прогулянки Людовика XIV» (1897), три картини з якої були куплені П. Третьяковим. Автор серії графічних творів: «Версальська» (1905–1906), «Парад за часів Павла І» (1907), пейзажів м. Санкт-Петербурга та околиць, Франції тощо.
Виконав ілюстрації до творів О. Пушкіна: «Мідний вершник» (рос. «Медный всадник»; видання 1903, 1922), «Пікова дама» (рос. «Пиковая дама»; видання 1899, 1911, 1917). Створив «Азбуку в картинках» (1904).
Серед робіт митця — портрети діячів культури Б. Анісфельда, С. Дягілєва, С. Прокоф’єва, І. Стравінського та ін.
Брав участь у міжнародних виставках (Міжнародна виставка сучасних декоративних і промислових мистецтв, 1925, м. Париж, тощо).
Від початку 20 ст. створював театральні декорації. У творчості пов’язав художність і театральність. На його думку, саме на сцені можна досягти найвищої мети — синтезу мистецтв. Вважав художника театру не простим оформлювачем, а також і постановником спектаклю. Найкращі роботи Бенуа: оформлення балетів «Сильфіди» Ф. Шопена («Шопеніана», 1909, балетмейстер М. Фокін), «Петрушка» І. Стравінського (1911, балетмейстер М. Фокін; Бенуа був також співавтором лібрето). Останній поставлений та оформлений у СРСР спектакль — комедія «Весілля Фігаро» П. де Бомарше (1926) у Великому драматичному театрі.
Оформлював вистави в театрах «Ла Скала», «Гранд-Опера», «Комеді Франсез», «Ковент Гарден» та ін.
Створив декорації для історичного фільму «Наполеон» (1927, режисер А. Ганс).
Опублікував понад 700 художньо-критичних статей. Виявив знання культури та побуту різних епох. Писав для газет «Слово», «Московський тижневик» (рос. «Московский еженедельник»), журналів «Художні скарби Росії» (рос. «Художественные сокровища России»), «Золоте руно» (рос. «Золотое руно»), «Світ мистецтва» (рос. «Мир искусства») та інших.
Останні роки життя працював над мемуарами «Мої спогади» (1955).
Бенуа та Україна
У дослідженнях з історії образотворчого мистецтва звертався до творчості художників з України: Д. Бурлюка, В. Орловського, С. Світославського та ін.
Підтримував творчі стосунки із В. Замирайлом, Г. Нарбутом, С. Яремичем.
Опублікував у київському журналі «Мистецтво і друкарство» («Искусство и печатное дело»; 1910, № 2–3) статтю «Завдання графіки».
Окремі твори митця зберігаються в Національному художньому музеї України (м. Київ).
Визнання
У м. Петродворці (тепер Петергоф) відкрито Музей родини Бенуа (1988).
На честь митця засновано міжнародний балетний фестиваль «Бенуа танцю» (фр. «Benois de la Danse»; 1992).
Додатково
Батько художника М. Бенуа (1813–1898; Росія) — архітектор, аквареліст, майстер декоративного мистецтва. Серед творів в Україні — церква в маєтку М. Павлова (тепер у складі м. Павлограда Дніпропетровської області; 1847–1862), проєкт церкви для садиби А. М. Шидловського на Харківщині (1846).
Митцями були і брати художника. Л. Бенуа (1856–1928; тепер Росія) — архітектор, педагог. За його проєктом споруджено будинок Санкт-Петербурзького облікового та позичкового банку у м. Києві (1911–1914).
А. Бенуа (1852, Росія — 1936, Франція) — художник-аквареліст. Саме він дав молодшому брату перші уроки живопису.
Праці
- История живописи в 19 веке. Русская живопись : в 2 вып. Санкт-Петербург : Знание, 1901–1902.
- Задание графики // Искусство и печатное дело. 1910. № 2–3. С. 41–48.
- История живописи : в 4 т. Санкт-Петербург : Шиповник, 1912–1917.
- Возникновение «Мира искусства». Ленинград : Комитет популяризации художественных изданий при Государственной академии истории материальной культуры, 1928. 58 с.
- Мои воспоминания : в 2 т. Москва : Наука, 1990.
- Художественные письма, 1908–1917, газета «Речь» : в 3 т. Санкт-Петербург : Сад искусств, 2006. Т. 1: 1908–1910. 606 с.
Література
- Эрнст С. Александр Бенуа. Санкт-Петербург : Комитет популяризации художественных изданий при Государственной академии истории материальной культуры, 1921. 99 с.
- Эткинд М. Александр Николаевич Бенуа. Ленинград; Москва : Искусство, 1965. 216 с.
- Осьмакова Н. И. Бенуа Александр Николаевич // Русские писатели 1800–1917 : в 7 т. Москва : Большая российская энциклопедия ; НВП «Фианит», 1989. 672 с.
- Кулаков В. А. Бенуа Александр Николаевич // Русский балет. Москва : Большая российская энциклопедия, 1997. 632 с.
- Chuchvaha H. Art Periodical Culture in Late Imperial Russia (1898–1917): Print Modernism in Transition. Leiden : Brill, 2016. 300 p.
- Aronson A. Fifty Key Theatre Designers. London : Taylor & Francis Ltd, 2023. 346 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бенуа, Олександр Миколайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенуа, Олександр Миколайович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
