Бомарше, П'єр-Огюстен Карон де
Бомарше́, П’єр-Огюсте́н Каро́н де (фр. Beaumarchais, Pierre Augustin Caron de; 24.01.1732, м. Париж, Франція — 18.05.1799, там само) — драматург, публіцист, винахідник, представник літератури та ідеології Просвітництва. Писав французькою мовою. Прізвищем Бомарше майбутній письменник став підписуватися 1757 (за назвою маєтку, що належав його дружині).
|
Бомарше, П'єр-Огюстен Карон де (Beaumarchais, Pierre Augustin Caron de) | |
|---|---|
| Народження | 24.01.1732 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 18.05.1799 |
| Місце смерті | Париж |
| Місце поховання | Пер-Лашез |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | публіцистика, драматургія, винахідництво |
| Традиція/школа | Просвітництво |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї годинникаря Андре-Шарля Карона (1698–1775). Навчався в школі в м. Альфорі (тепер м. Мезон-Альфор у регіоні Іль-де-Франс), перебував там як пансіонер (1742–1745).
Після повернення у м. Париж вивчав професію годинникаря та працював підмайстром у батька. Винайшов новий годинниковий механізм (ходовий анкер — спуск Бомарше) та отримав патент на винахід (23.02.1754). З 1755 став королівським годинникарем, наближеним до королівського двору.
Від 1759 навчав гри на арфі доньок короля; удосконалив механізм педалей арфи. Вдався до фінансової та комерційної діяльності, завдяки цьому зміг купити посаду королівського секретаря (1761), а згодом королівського управителя полювань (судді зі справ про браконьєрство; 1763), виконував ці обов’язки до Великої французької революції.
Перебував в Іспанії (квітень 1764 — січень 1765), офіційно для ведення перемовин про отримання монополії на перевезення африканських рабів і стосовно права на колонізацію Луїзіани. Приватною метою поїздки був захист честі його сестри, яку звабив і покинув письменник Х. Клавіхо-і-Фархадо (1726–1806; Іспанія). Бомарше домігся звільнення кривдника з посади королівського архіваріуса. Ця історія згодом стала сюжетом трагедії Й. В. Гете «Клавіго» («Clavigo»; 1774).
Був секретним агентом королів Людовика ХV, потім Людовика XVI.
Під час Війни за незалежність США 1775–1883 контролював таємну допомогу від урядів Франції та Іспанії для постачання зброї та фінансів американським повстанцям ще до офіційного вступу Франції у війну (1778).
Від 1777 почав кампанію за визнання авторського права. Разом з іншими авторами створив Управління драматичного законодавства (з 1829 — Товариство драматичних авторів і композиторів).
Видав Повне зібрання творів Вольтера (1784–1789) у м. Келі (Німеччина). Для здійснення проєкту створив Літературне і друкарське товариство (1779–1790). Був власником паперових фабрик у селах Арш і Аршетт (1779–1789) та у м. Пломб’є-ле-Бен (1780–1788), усі — тепер регіон Гранд-Ест (Франція).
Після 1789 за часів Великої французької революції співпрацював з революційною владою. Займався постачанням зброї, у серпні 1792 обвинувачений у незаконному привласненні коштів і заарештований. З 1794 перебував в еміграції у м. Гамбурзі, 1796 повернувся до м. Парижа. Після повернення припинив громадську та літературну діяльність.
Похований на цвинтарі Пер-Лашез (м. Париж).
Творчість
Літературну творчість розпочав з одноактних п’єс (фарсів) для приватних театрів: «Колен і Колетта» («Colin et Colette»), «Чоботи-скороходи» («Les Bottes de sept lieues»), «Зірзабелль» («Zirzabelle»), «Депутати кварталів Ринку і Гро-Каю» («Les Députés de la halle et du Gros-Caillou») та інші (усі — близько 1757–1763).
Першими великими драматичними творами були «міщанські драми» «Євгенія» («Eugénie»; 1767) та «Двоє друзів, або Ліонський негоціант» («Les Deux Amis, ou le Négociant de Lyon»; 1770). Ці твори пов’язані з театральною реформою Д. Дідро. Бомарше підтримував Дідро у критиці класицистичної трагедію (див. Класицизм), засуджував її надмірності, перебільшення у змалюванні пристрастей, злочинів та закликав зображувати радощі та страждання звичайних людей. П’єсу «Євгенія» Бомарше ставили не лише у Франції, а й в Англії, Німеччині та інших країнах. П’єса «Двоє друзів» розповідає про торговця, якого рятує відданість справжнього друга.
Письменник став широко відомим після опублікування «Записок проти Гезманна» («Mémoires contre Goëzmann»; 1773–1774) — чотири памфлети, в яких викрив продажність судочинства. Це єдиний приклад в літературі, коли юридична апеляція перетворена на літературний твір. Записки були задумані та написані як судова захисна промова. Тут немає вимислу, характерного для художньої літератури, автор описує реальні події. Відсутні й вигадані персонажі. Є також узагальнення і типізація, властиві художній прозі. Героєм «Мемуарів» постає і сам автор. «Мемуари» були публічно спалені за рішенням суду як скандальні та образливі по відношенню до магістратури. Однак письменники-просвітителі (зокрема Вольтер) високо оцінили цей твір.
П’єси Бомарше «Севільський цирульник, або Марна обережність» («Le Barbier de Séville, ou La Précaution inutile»; 1775) та «Безумний день, або Весілля Фігаро» («La Folle Journée, ou le Mariage de Figaro»; 1784) започаткували сатиричну комедію у французькій літературі. Написані в політичній обстановці, що передувала революції у Франції, та сповнені гострого соціального змісту, влучної критики аристократичних привілеїв.
Завдяки Бомарше у театрі зазвучала філософська та політична тема. Але на відміну від персонажів творів Ж.-Б. Мольєра («Скупий», «Тартюф» тощо), герої Бомарше — живі й психологічно складні образи, а не уособлення однієї визначальної риси характеру. Його комедії легкі, дотепні, феєричні. Письменник використовує традиційні засоби комедії (заплутана інтрига, помилки, перевдягання персонажів тощо) і за їхньою допомогою доносить до глядача нові ідеї епохи Просвітництва.
Бомарше не винайшов типового характеру камердинера-інтригана, цей образ з’явився в комедії ще за часів Стародавнього Риму. Однак Фігаро, головний персонаж обох п’єс, став найвищим втіленням цього типу. Автор з симпатією зобразив винахідливість і хитрість камердинера. Вустами свого героя драматург викриває аристократів та лицемірних політиків. Комедія «Безумний день, або Весілля Фігаро» була заборонена Людовиком ХVI, але Бомарше домігся її постановки у театрі «Комеді Франсез». Вона мала великий успіх у глядачів (73 постановки тільки у сезоні 1784–1785).
Комедії Бомарше вирізняються напруженістю дії, динамізмом і фантазією, жвавістю характерів, контрастним діалогом, побудованим за принципом антитези. Сюжет простий, але заплутаний і сповнений перипетій. Соціальні конфлікти розкриваються через конфлікти сценічні. Мова творів енергійна та виразна.
Остання п’єса трилогії — «Злочинна мати» («L’Autre Tartuffe, ou la Mère coupable»; 1792) не здобула популярності у публіки. У цьому творі Фігаро з бунтівника перетворюється на вірного слугу, а його пан стає гуманною людиною та вибачає невірність дружини.
Бомарше належить також лібрето філософської опери «Тарар» («Tarare»; 1787) на музику А. Сальєрі. Дія відбувається у вигаданій східній країні, якій править тиран (див. Тиранія). Наприкінці опери тирана скидають. Опера мала успіх у глядачів, лише за 1787 у м. Парижі відбулося 33 вистави. 1788 у м. Відні була поставлена італійська версія опери. Лібрето було перекладено багатьма мовами; оперу ставили по всій Європі, а 1814 відбулася прем’єра в Бразилії.
Наприкінці життя написав документальний твір «Мої шість етапів життя» («Mes six époques»; 1796) у формі звернення до члена Конвенту, який звинуватив його у державній зраді. Це критичний погляд письменника на історичні події та діячів того часу.
Україніка
Українською мовою твори Бомарше перекладали Г. Юра, В. Самійленко («Шалений день, або Одруження Фігаро»), С. Тобілевич, Є. Годило-Годилевська, О. Пивоварова та ін.
У репертуарі театрів України були вистави за п’єсами Бомарше: «Весілля Фігаро» (1919 — Київський Червоноармійський театр Губвійськкому; 1920 — Театр імені І. Франка у м. Вінниці, перекладач, режисер і виконавець головної ролі — Г. Юра; Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка, режисер і виконавець головної ролі О. Загаров; 1927 — Одеська держдрама, в ролі Фігаро Ю. Шумський; 1947 — Київський російський драматичний театр імені Лесі Українки, тепер Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки, режисер М. Соколов, у головній ролі Ю. Лавров), «Севільський цирульник» (1946 — Дніпропетровський український музично-драматичний театр). У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка 25.12.2007 відбулася прем’єра вистави «Весілля Фігаро» за мотивами п’єси Бомарше (режисер Ю. Одинокий, у головній ролі О. Ступка).
На сюжет п’єс Бомарше написали класичні опери В. А. Моцарт («Весілля Фігаро», 1786) і Дж. Россіні («Севільський цирульник», 1816), постановки цих творів постійно здійснюються на українській сцені. У Національній опері України поставлено також комічний балет на музику В. А. Моцарта «Весілля Фігаро» (2015, хореограф В. Яременко).
Визнання
У м. Парижі відкрито пам’ятник Бомарше (1897, скульптор Л. Клозад).
Іменем Бомарше названо бульвар у м. Парижі (1831).
Драматург С. Гітрі присвятив Бомарше п’єсу «Бомарше» (1950), за якою знято фільм «Зухвалий Бомарше» (1996, режисер Е. Молінаро, у головній ролі Ф. Лукіні).
Додатково
- Для визнання патенту на свій винахіл Бомарше звернувся до Академії наук, оскільки на винахід претендував тодішній королівський годинникар Ж. А. Лепо (1720–1789; Франція).
- Бомарше пропонував збудувати міст на р. Сені біля королівського саду і саду Арсеналу, п’ятиарковий міст Бомарше мали спорудити наприкінці 1789.
- У Бомарше були проєкти каналу через Панамський перешийок, а також торгівлі з Індією через Червоне море, міста Каїр та Марсель, торгівлі з Північною Європою та Азією через Північне море тощо.
Твори
- Œuvres complètes de Pierre-Augustin Caron de Beaumarchais : en 7 t. Paris : Léopold Collin, 1809.
- Œuvres. Paris : Gallimard, 1988. 1696 p.
- Théâtre. Paris : Bordas, 1980. 252 p.
- Р о с. п е р е к л. — Избранные произведения : в 2 т. Москва : Художественная литература, 1966.
- Драматическая трилогия. Москва : Правда, 1984. 352 с.
- У к р. п е р е к л. — Шалений день, або Весілля Фігаро. Харків : Державне Видавництво України, 1930. 183 с.
- Севільський цилюрик, або Марна обережність. Харків; Київ : Література і мистецтво, 1931. 71 с.
- Комедії. Київ : Знання, 2019. 238 с.
Література
- Артамонов С. Д. Бомарше. Москва : Государственное издательство художественной литературы, 1960. 254 с.
- Grendel F. Beaumarchais: The Man Who was Figaro / Trans. from fr. New York : Thomas Y. Crowell Company, 1977. 305 p.
- Conesa G. La Trilogie de Beaumarchais. Paris : PUF, 1985. 208 p.
- Beaumarchais J.-P. Beaumarchais: Le voltigeur des Lumières. Paris : Gallimard, 2004. 128 p.
- Розумовська М. Бомарше П’єр Огюстен Карон де // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : в 2 т. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. Т. 1. C. 160–163.
- Orsenna E. Beaumarchais, un aventurier de la liberté. Paris : Stock ; France Culture, 2019. 200 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бомарше, П'єр-Огюстен Карон де // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бомарше, П'єр-Огюстен Карон де (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
