Арфа
А́рфа (нім. Harfe, від давньогерм. Harpha — щипковий інструмент) — багатострунний щипковий музичний інструмент.
Зміст
Історична довідка
Походить від мисливського лука (дзвону натягнутої тятиви).
Виглядає як трикутна дерев’яна рама з вигнутою верхньою стороною, у середині якої по вертикалі натягнуті 44–47 струн різної довжини та настройки, прикріплюється внизу до резонаторного корпусу з 7 педалями для зміни настройки струн у різних тональностях через систему важелів, вмонтованих у колону. Вгорі струни намотані на кілки. Загальний діапазон — від До контроктави до Соль четвертої октави. Використовується як сольний, оркестровий та ансамблевий інструмент.
Найдавнішою знахідкою археологів є арфа з Месопотамії віком 4,5 тис. років. Ранні зображення єгипетських арф на фресках та вазах відносяться до 3-го тис. до н. е. Арфи існували в античних Фінікії, Палестині, Греції, Римі. На початку н. е. арфа поширилася в Ірландії та Шотландії. У середньовічній Європі арфу використовували трубадури та мінезингери.
Майстри працювали над удосконаленням інструменту. Близько 1620 нім. майстер Я. Гохбруккер (1673–1763; Німеччина) створив хроматичну арфу з педально-гачковим механізмом. Остаточний сучасний вигляд арфа набула завдяки удосконаленням інструментального майстра С. Ерара (1752–1831; Франція), що зумовило бурхливий розвиток віртуозної техніки й концертного виконавства.
В оркестрі та соло
До оперного оркестру арфу ввів К. Монтеверді («Орфей», 1607), а потім Г. Ф. Гендель («Юлій Цезар», 1724) та К. В. Глюк («Орфей та Евридика», 1762). У симфонічному оркестрі арфу активно використовують від середини 19 ст. Г. Берліоз, Ф. Ліст, Б. Сметана,
П. І. Чайковський, М. А. Римський-Корсаков, Г. Малер, Р. Штраус, О. К. Глазунов, І. Ф. Стравінський та ін.
Як сольний інструмент арфа набула популярності у 18–19 ст. Тоді з’являється багато творів для неї (Й. С. Бах та його сини,
Г. Ф. Гендель, Й. Гайдн, В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен, М. Глинка, К. А. Дебюссі, М. Равель, П. Гіндеміт, А. Казелла та ін.).
У 20 ст. для арфи пишуть твори Р. М. Глієр, С. Василенко, Е. Кшенек, А. Жоліве, Е. Вілла-Лобос та ін. Серед провідних солістів —
Р. Н. Ш. Бокса (1789–1856; Франція), Ф. Ж. Дізі (1780–1840; Франція), М. Ж. Л. Гранжані (1891–1975; Франція), К. Сальседо (1885–1961; США), Н. Сабалета (1907–1993; Іспанія), К. А. Ерделі (1878–1971; Росія), О. Г. Ерделі (1927–2015; Росія), В. Дулова (1909–2000; Росія) та ін.
В українській музиці
На теренах нинішньої України арфа відома здавна. Скіфів вважають винахідниками пентахорду (п’ятиструнної арфи), про що писав античний вчений Юлій Поллукс (Полідевк). Зображення такої арфи можна побачити на предметах скіфського побуту. У Давній Русі на арфі грали скоморохи. Зображення музиканта з арфою 11 ст. збереглося на фресках Софійського собору в Києві.
Від початку 18 ст. на арфі грали у поміщицьких маєтках та в аристократичних салонах. Про це свідчить велика кількість нот творів для арфи в бібліотеках Розумовських, Галаганів, Потоцьких, Чарториських, Старженських та ін. Для арфи починають писати твори Д. Бортнянський, О. Козловський, С. Давидов, О. Верстовський, О. Аляб’єв.
Професійне навчання на арфі почалося з відкриттям Санкт-Петербурзької (1862) та Московської (1874) консерваторій. Засновник класу арфи — відомий педагог та виконавець О. Слєпушкін (1870–1918; Росія). Провідною арфісткою у м. Санкт-Петербурзі була О. Гулак-Артемовська (дружина С. Гулака-Артемовського). Її грою захоплювався Т. Шевченко.
Великий вплив на концертне життя та розвиток українського виконавства та педагогіки мали гастролери-арфісти. Вони часто приїздили до міст Львова, Києва, Одеси, Херсона, Катеринослава (тепер м. Дніпро): А. Цабель (автор першого російського Концерту для арфи та методичного посібника «Школа для арфи»), дует арфісток В. Виноградської та А. Фаллади (остання створювала п’єси для арфи з використанням елементів української народної пісні) та ін. У 1911 відкрився клас арфи у Київському музичному училищі, згодом — у консерваторії. Від 1913 працював клас арфи в Одеській консерваторії, з 1935 — у м. Харкові, з 1945 — у м. Львові. Мали свої класи арфи і музичні училища міст Катеринослава (з 1898), Києва (з 1956), Львова, Харкова, Луганська, Луцька. Пізніше стали навчати грі на арфі і в деяких музичних школах. Серед найвідоміших педагогів-арфістів — А. Фаллада-Шквор (1881–1960), Г. Гаазе (1906–1971), Н. Ізмайлова (нар. 1941), Н. Кметь (нар. 1952), В. Полтарєва (1919–1991) та ін.
Поміж українських арфістів більшість займалися гастрольною діяльністю, активізуючи творчість і поширюючи музику для арфи. Так, за ініціативою В. Полтарєвої А. Кос-Анатольський написав перший український концерт для арфи. Каденцію для нього створила К. Ерделі. 1958 2-у частину цього концерту видали як окрему п’єсу, що набула великої популярності; тоді ж у м. Львові видано першу збірку п’єс українських композиторів для арфи. Для Н. Ізмайлової Г. Ляшенко створив Концерт для арфи з камерним оркестром (1986), поєднавши сучасну стилістику з рисами українського фольклору. Їй також присвятив свій Концерт для арфи, клавесину і струнного оркестру Ю. Іщенко (1987).
На поч. 21 ст. українські композитори, зокрема Ю. Іщенко, В. Губа, В. Журавицький (нар. 1962), Г. Ляшенко, В. Кікта (нар. 1941), писали музику для арфи в різних формах і жанрах — від невеликих п’єс до камерних ансамблів, сонат, партит, варіацій, фантазій, концертів, концертних симфоній тощо.
Арфа — невід’ємна частина сучасних українських оперних та симфонічних партитур.
Додатково
Арфою також називали машину для очищення й сортування зерна.
Література
- Дулова В. Искусство игры на арфе. Москва : Советский композитор, 1975. 230 с.
- Полтарєва В. Арфа. Київ : Музична Україна, 1980. 60 с.
- Полтарєва В. Арфа на Україні // Музика. 1980. № 5. С. 29–30.
- Барсова І. Книга про оркестр. Київ : Музична Україна,1988. 160 с.
- Газарян С. В мире музыкальных инструментов. 2-е изд. Москва : Просвещение, 1989. 192 с.
- Wilkinson Ph. The History of Music in Fifty Instruments. Buffalo : Firefly Books, 2014. 224 p.
- Эрдели К. Арфа в моей жизни. Санкт-Петербург : Люмьер, 2015. 195 с.
- Aubat-Andrieu M., Bancaud L., Barbé A. et al. Guide to the Contemporary Harp. Bloomington : Indiana University Press, 2019. 216 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Кушка Н. М. Арфа // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арфа (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
