Балет
Бале́т (фр. ballet, від італ. balletto, букв. — маленький бал, з лат. ballare — танцювати) — вид музично-театрального мистецтва, в якому зміст вистави втілюється в музично-хореографічних образах.
Історична довідка
У 15 ст. у країнах Європи (Іспанії, Португалії, Франції) з’явилися перші мандрівні (або пересувні) балетні трупи. Балети ставили при королівських дворах після урочистих обідів. За правління Карла IX, Генріхів III і IV, Людовика XIII Справедливого у Франції відбувалися маскаради.
Згодом настала доба великих і складних балетів з точним розподілом на дію і хореографічні картини.
Італійські балети доби Відродження є зразком нового виду хореографічного мистецтва. 1581 при дворі королеви Франції Луїзи Лотаринзької (1553–1601) з нагоди весілля герцога А. де Батарне де Жуайоза (1561–1587) та сестри королеви Маргарити Лотаринзької (1564–1625) хореограф Бальтазар де Божойо (справжнє ім'я та прізвище — Бальтазере де Бельджойозо або Бальтасаріні; 1535–1587; Італія — Франція) створив першу оперу-балет «Комічний балет королеви» на музику Ж. де Больйо (? — після 1589). Від її постановки 15.10.1581 розпочалася балетна ера у Франції.
За Людовика XIII у великих балетах власне танці були відсунуті на задній план. Сюжети ставали заплутанішими, їхній зміст затьмарювався численними алегоріями. За часів правління Людовика XIV Сонце балет розвинувся. Людовик XIV сам танцював у 27 балетах («Королівський нічний балет», 1653; «Закоханий Геркулес», 1662; «Розкішні коханці», 1670 та ін.). 1661 за наказом Людовика XIV у м. Парижі була заснована Королівська академія танцю. Виникли жанри комедія-балет, трагедія-балет, після 1671 розвинувся жанр опера-балет. 1681 в балеті «Тріумф Амура» на публічних підмостках уперше з’явилися жінки, які доти брали участь лише у придворних святах.
Балетний репертуар при дворах Італії, Німеччини, Англії, Швеції і насамперед у Франції 16–18 ст. складався, переважно, з п’єс античного змісту (див. Античність).
18 ст. стало підготовчим періодом для подальшого розвитку хореографії. Балетмейстер французького, російського, австрійського і вюртенберзького дворів Ж. Ж. Новерр (1727–1810; Франція) здійснив реформу балетного мистецтва.
У другій половині 19 ст. поширилася думка, що балетний театр віджив як вид мистецтва. У країнах, які мали власні давні балетні традиції (Італія та Франція), він втратив популярність. У Паризькій опері балети перетворились на дивертисмент, або короткі вистави перед оперними спектаклями.
У 1890-х досяг розквіту балет хореографа М. Петіпа, з’явилися шедеври на музику П. Чайковського, О. Глазунова. У перші десятиліття 20 ст. цей «старий балет» уже не відповідав новим художнім і суспільним запитам. Виник «Новий російський балет», представлений балетмейстером М. Фокіним (1880; Росія — 1942; США). Він був естетично пов’язаний з товариством «Світ мистецтва» (діяло з кінця
1890-х).
На початку 20 ст. постало явище авторського танцювального театру: А. Дункан (1877; США — 1927; Франція), Р. Сен-Дені (1879–1968; США) та ін. Це сприяло реформуванню академічного балету та виникненню сучасного балету. «Російські сезони» С. Дягілєва 1909–1910 у м. Парижі продемонстрували перші зразки сучасного балету на оперно-театральній сцені («Шопеніана», «Жар-птиця», «Петрушка», хореограф М. Фокін). Після засвоєння ідей «нового балету», запропонованих «Російськими сезонами», почалось відродження балетного мистецтва у світі.
На Заході складалися самостійні балетні колективи замість балетних труп при оперних театрах. «Російські сезони» вплинули на балет Франції. Танцівник С. Лифар здійснив реформу балетної трупи Національної паризької опери, поставив новий репертуар, відновив низку спектаклів класичної спадщини. У Великій Британії Н. де Валуа (1898–2001; Велика Британія) заснувала 1931 трупу (з 1957 — Королівський балет Великої Британії). 1920 М. Рамбер (1888–1982; тепер Польща — Велика Британія) відкрила в Лондоні школу, а 1930 заснувала першу англійську балетну трупу. У США, де на той час не було власних балетних традицій, 1919 відкрив школу М. Фокін. Одна з перших американських труп була створена М. Мордкіним (1880–1944; тепер РФ — США). У 1930-х стали виникати балетні колективи, які складалися з американських танцівників і керувалися американцями. Найважливішою подією в історії балету США був приїзд у 1933 Дж. Баланчина, який створив школу і трупу «Нью-Йорк Сіті балет». Протягом 20 ст. в США та країнах Європи розвивався сучасний балет, головними виразними засобами якого стали нові стильові напрями театрального танцю. Виникли нові форми балету — безсюжетний балет і балет-симфонія: «Шопеніана» (балетмейстер М. Фокін), «Серенада» (балетмейстер Дж. Баланчин), «Сюїта в білому» (балетмейстер С. Лифар) та ін.; моновистави, фольк-балети, хореографи яких пропонували інший, ніж в балетах класичної спадщини, принцип взаємовідносин між музикою і танцювальним рухом. Мистецтво сучасного балету в хореографічних театрах М. Грехем (1894–1991; США), Д. Гамфрі (1895–1958; США), Р. фон Лабана (1879–1958; тепер Словаччина — Велика Британія), М. Вігманн (1886–1973; Німеччина), К. Йосса (1901–1979; Німеччина), Р. Петі, М. Бежара, Л. Якобсона (1904–1975; тепер РФ), Дж. Ноймаєра (нар. 1939; США), Е. Ейлі (1931–1989; США) та інших збагачується новими прийомами композиції танцю та балетної техніки.
Характеристика
Балет належить до синтетичних, просторово-часових мистецтв. Основні компоненти балету: лібрето (або сценарій), в якому викладено загальні чинники драматургії балету (сюжет, характеристику дійових осіб та ін.), балетна музика (як оригінальна, написана спеціально з метою втілення даного лібрето, так і компілятивна), хореографічна дія, що відтворюється засобами балетмейстерського мистецтва і силами балетних виконавців (артистів балету — солістів і кордебалету), художнє оформлення (декорації, костюми, освітлення тощо).
За жанрами балети поділяють на балет-трагедію, балет-комедію, балет-п’єсу і балет-симфонію та ін.
Балет може становити хореографічну мініатюру, бути одно- і багатоактним, сюжетним або безсюжетним тощо.
Балет в Україні
Джерела балету в Україні — в народній хореографічній творчості, фольклорно-театралізованих обрядах, музично-танцювальних інтермедіях шкільного театру (17–18 ст.).
Перші балетні вистави поставлено в Харківському аматорському театрі у 1780-х. Балетна трупа театру під керівництвом П. Іваницького виконувала сюжетні дивертисменти з елементами українського народного танцю (вперше в балеті). За спогадами Г. Квітки-Основ’яненка, серед виконавців була танцюристка на прізвисько Малярівна. Перша вистава як зразок класичної балетної культури була показана 1801 у виконанні театральної трупи поміщика Д. Ширая. Трупа складалася з підготовлених танцюристів і кріпацького оркестру.
У репертуарі таких театрів в Україні були переважно театральні пантоміми на міфологічні сюжети («Амур і Психея» та ін.), а також дивертисменти, в яких виконувалися українські народні танці з віртуозними стрибками й обертаннями.
1780 відкрито міський театр м. Харкова, де ставились уривки з балетів, що були в репертуарі Маріїнського театру.
З першої половини 19 ст. на зміну кріпацькому прийшов «вільний» театр. В Україні працювали місцеві театральні трупи (О. Ленковського та ін.) та з міст Санкт-Петербурга і Москви, які ставили на сцені класичні балети.
На формування характерних рис національного балету і балетної музики вплинули спроби українських хореографів і композиторів театралізувати різні жанри та види фольклору. В українському класичному балеті у 1920–1930-х переглядалися традиційні балетні форми, образи, техніка («Коппелія» Л. Деліба, «Дон Кіхот» Л. Мінкуса, «Футболіст» В. Оранського тощо). Активний розвиток українського балету почався з відкриттям театрів опери та балету в містах Харкові (1925, тепер Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка), Києві (1926, тепер Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка) та Одесі (1926, тепер Одеський національний академічний театр опери та балету).
Перший український балет «Пан Каньовський» М. Вериківського (балетмейстери В. Верховинець і В. Литвиненко) створено 1930. Серед українських національних балетів: «Лілея» К. Данькевича (балетмейстер Г. Березова; 1940); «Лісова пісня» М. Скорульського (балетмейстер С. Сергєєв; 1946) тощо.
У 1960-і та протягом двох наступних десятиліть на сценах українських театрів опери та балету з’явилися балети, позначені пошуками нових виражальних засобів: «Кам’яна квітка», «Попелюшка», «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва (постановники О. Дадішкіліані, М. Арнаудова, А. Пантикін); «Прометей» Е. Аристакесяна; «Дон Жуан» В. Губаренка (обидва — постановник М. Арнаудова); «Панночка і хуліган» Д. Шостаковича (постановник К. Боярський); «Створення світу» і «Берег надії» А. Петрова (постановник М. Газилев); «Північна казка, або Пригоди Нільса» І. Ковача (постановники В. Попов, В. Гудименко); рок-балет «Орфей та Еврідіка» на музику рок-опери О. Журбіна (балетмейстер М. Боярчиков); вечори балету у постановці Н. Риженко та М. Лієпи (зокрема, «Танці для Айседори» з хореографією Х. Лімона, «Видіння троянди» з хореографією М. Фокіна); балети І. Стравінського «Жар-птиця» (балетмейстер А. Асатурян), «Петрушка» і «Весна священна» (обидва — балетмейстер А. Рубіна).
Від 1990-х в українському балетному мистецтві пожвавилося експериментаторство і активне опанування нових стильових напрямів театрального танцю, насамперед, у фольк-балетах і фольк-операх-балетах (фольк-опера-балет «Цвіт папороті» та балет «Майська ніч» Є. Станковича; фольк-балет-містерія «Обранець сонця» О. Шимка; балет «Натхнення» («Катерина Білокур») на музику Л. Дичко (хореограф-постановник А. Рубіна); балет «Ніч перед Різдвом» на музику В. Калиновського, балет «Княжна Ольга» і фольк-опера-балет «Колиска життя», обидва — на музику Є. Станковича (усі три — балетмейстер О. Ніколаєв) та ін.
Синтез різних пластичних систем сучасного балету (контемпорері денс, експресіоністичний танець, контактна імпровізація, стилізований народний і побутовий танець, пластична імпровізація, «вільний» танець) для розкриття художніх образів використовували: Д. Омельченко в балеті «Закулісся» на музику П. Чайковського, А. Дворжака, Е. Елгара, М. Равеля (Дніпро, 2010); А. Рубіна в балеті «Натхнення» на музику Л. Дичко (Київ, 2014); А. Меркур’єв у балеті «Крик» на музику композиторів С. Упена, Ж. Вандербрука, Е. Меллека, Р. Вагнера та ін. (Одеса, 2014); Д. Матвієнко в балетному проекті «Великий Гетсбі» на музику К. Меладзе (Київ, 2014); Д. Клявін у хореографічній композиції «Два фавни» на музику К. Дебюссі (Київ, 2017); О. Абдукарімов у одноактному балеті «Діти ночі» на музику А. Вівальді та М. Ріхтера (Київ, 2018); Г. Герус у виставі «Варіації життя» на музику А. Шнітке, Г. Перселла, О. Арнальдса, С. Андерсена та М. Ріхтера (Київ, 2017) та ін.
Література
- Танцы, их история и развитие с древних времен до наших дней. Санкт-Петербург : Типография А. С. Суворина, 1902. 118 с.
- Ванслов В. В., Суриц Е. Я. Балет // Балет / Под ред. Ю. Н. Григоровича. Москва : Советская энциклопедия, 1981. С. 42–45.
- Станішевський Ю. О. Балетний театр Радянської України (1925–1985): шляхи і проблеми розвитку. Київ : Музична Україна, 1986. 240 с.
- Станишевський Ю. А. Украинский балетный театр: история и современность. Киев : Музична Україна, 2008. 384 с.
- Худеков С. Н. Всеобщая история танца. Москва : Эксмо, 2009. 608 с.
- Anderson J. Ballet & Modern Dance a Concise History. 3rd ed. Trenton : Princeton Book Company, 2018. 336 p.
- Погребняк М. М. Нові напрями театрального танцю ХХ — початку ХХІ ст.: історико-культурні передумови, крос-культурні зв’язки, стильова типологія. Київ; Полтава : Астрая , 2020. 327 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Погребняк М. М. Балет // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балет (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
