Відмінності між версіями «Андропов, Юрій Володимирович»

Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Андропов Юрій Володимирович.jpg|міні|праворуч|320пкс|]]
 
[[Файл:Андропов Юрій Володимирович.jpg|міні|праворуч|320пкс|]]
  
'''Андро́пов, Ю́рій Володи́мирович''' (15.06.1914, ст. Нагутська, тепер Ставропольського краю, Російська Федерація — 9.02.1984, м. Москва, тепер Російська Федерація) — радянський партійний і державний діяч, голова [[Комітет державної безпеки|Комітету державної безпеки]] (КДБ) СРСР (1967–1982), Генеральний секретар ЦК КПРС (1982–1984), генерал армії (з 1976).  
+
'''Андро́пов, Ю́рій Володи́мирович''' (15.06.1914, ст. Нагутська, тепер Ставропольського краю, Російська Федерація — 09.02.1984, м. Москва, тепер Російська Федерація) — радянський партійний і державний діяч, голова [[Комітет державної безпеки|Комітету державної безпеки]] (КДБ) СРСР (1967–1982), Генеральний секретар ЦК КПРС (1982–1984), генерал армії (з 1976).  
 
==Життєпис==
 
==Життєпис==
 
Народився у сім’ї залізничного службовця. 1936 закінчив Рибінський технікум річкового транспорту. Навчався у Петрозаводському університеті.  
 
Народився у сім’ї залізничного службовця. 1936 закінчив Рибінський технікум річкового транспорту. Навчався у Петрозаводському університеті.  
Рядок 25: Рядок 25:
 
Під орудою Андропова органи безпеки було перетворено на потужну систему, що (на противагу відносному [[лібералізм]]у доби «[[Відлига хрущовська|відлиги]]») знову почала контролювати практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти них примусового психіатричного лікування (29.04.1969 він надіслав спеціального листа до ЦК КПРС з планом розгортання сітки психіатричних лікарень і пропозиціями про їхнє використання для захисту державного і суспільного ладу), позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи сприяли формуванню негативного іміджу Ю. Андропова у колах ліберальної інтелігенції, а також на Заході.  
 
Під орудою Андропова органи безпеки було перетворено на потужну систему, що (на противагу відносному [[лібералізм]]у доби «[[Відлига хрущовська|відлиги]]») знову почала контролювати практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти них примусового психіатричного лікування (29.04.1969 він надіслав спеціального листа до ЦК КПРС з планом розгортання сітки психіатричних лікарень і пропозиціями про їхнє використання для захисту державного і суспільного ладу), позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи сприяли формуванню негативного іміджу Ю. Андропова у колах ліберальної інтелігенції, а також на Заході.  
  
Під час перебування Ю. Андропова на чолі КДБ посилились гоніння на дисидентів та правозахисників в Україні. За його ініціативою розпочато висилку інакодумців. Так, 1974 вислано за кордон і позбавлено громадянства письменника [[Содженіцин, Олександр Ісайович|О. Солженіцина]]; 1977 громадянства позбавлено генерала [[Григоренко, Петро Григорович|П. Григоренка]]; 1980 академіка [[Сахарова, Андрій Дмитрович|А. Сахарова]] вислано до м. Горького (тепер м. Нижній Новгород), де  науковець перебував під постійним контролем КДБ та ін. (див. [[Дисидентство]]).
+
Під час перебування Ю. Андропова на чолі КДБ посилились гоніння на дисидентів та правозахисників в Україні. За його ініціативою розпочато висилку інакодумців. Так, 1974 вислано за кордон і позбавлено громадянства письменника [[Солженіцин, Олександр Ісайович|О. Солженіцина]]; 1977 громадянства позбавлено генерала [[Григоренко, Петро Григорович|П. Григоренка]]; 1980 академіка [[Сахаров, Андрій Дмитрович|А. Сахарова]] вислано до м. Горького (тепер м. Нижній Новгород), де  науковець перебував під постійним контролем КДБ та ін. (див. [[Дисидентство]]).
  
 
Як Голова КДБ Ю. Андропов надавав багато уваги зовнішній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства. Наприклад, було налагоджено унікальну систему підслуховування у будівлях посольства США у м. Москві. Підтримував введення радянських військ (1978) напередодні розв’язання [[Війна в Афганістані 1979–1989|Війни в Афганістані]] i силове розв’язання кризи у Польщі (1980).
 
Як Голова КДБ Ю. Андропов надавав багато уваги зовнішній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства. Наприклад, було налагоджено унікальну систему підслуховування у будівлях посольства США у м. Москві. Підтримував введення радянських військ (1978) напередодні розв’язання [[Війна в Афганістані 1979–1989|Війни в Афганістані]] i силове розв’язання кризи у Польщі (1980).
  
Володіючи повною інформацією про реальний стан в партії і державі, Ю. Андропов прагнув дистанціюватися від недоліків доби [[Брежнєва, Леонід Ілліч|Л. Брежнєва]] (антикорупційна кампанія, заходи зі зміцнення дисципліни), намагався суворими адміністративними методами зупинити кризові явища. Підтримував висунення [[Горбачов, Михайло Сергійович|М. Горбачова]] на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС. Саме після його обрання було підхоплено чимало заходів, ініційованих Андроповим.
+
Володіючи повною інформацією про реальний стан в партії і державі, Ю. Андропов прагнув дистанціюватися від недоліків доби [[Брежнєв, Леонід Ілліч|Л. Брєжнєва]] (антикорупційна кампанія, заходи зі зміцнення дисципліни), намагався суворими адміністративними методами зупинити кризові явища. Підтримував висунення [[Горбачов, Михайло Сергійович|М. Горбачова]] на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС. Саме після його обрання було підхоплено чимало заходів, ініційованих Андроповим.
 
==Нагороди==
 
==Нагороди==
 
Герой Соціалістичної праці (з 1974).
 
Герой Соціалістичної праці (з 1974).

Версія за 11:36, 16 липня 2022

Андропов Юрій Володимирович.jpg

Андро́пов, Ю́рій Володи́мирович (15.06.1914, ст. Нагутська, тепер Ставропольського краю, Російська Федерація — 09.02.1984, м. Москва, тепер Російська Федерація) — радянський партійний і державний діяч, голова Комітету державної безпеки (КДБ) СРСР (1967–1982), Генеральний секретар ЦК КПРС (1982–1984), генерал армії (з 1976).

Життєпис

Народився у сім’ї залізничного службовця. 1936 закінчив Рибінський технікум річкового транспорту. Навчався у Петрозаводському університеті.

1936–1937 працював комсоргом судноверфі імені В. Володарського в м. Рибінську (Ярославська область). З 1937 — секретар, з 1938 — перший секретар Ярославського обкому ВЛКСМ. З 1940 — перший секретар ЦК ЛКСМ Карело-Фінської РСР.

Під час Другої світової війни брав участь у партизанському русі в Карелії (1941–1944). Упродовж 1944–1947 — другий секретар Петрозаводського міськкому ВКП(б), у 1947–1951 — другий секретар ЦК КП Карело-Фінської РСР.

Закінчив 1950 Вищу партійну школу при ЦК ВКП(б).

З 1951 на роботі в апараті ЦК ВКП(б): інспектор, завідувач підвідділу.

З 1953 на дипломатичній роботі. Упродовж 1954–1957 — надзвичайний посол СРСР в Угорщині, один із ініціаторів і активний учасник придушення повстання в Угорщині 1956. У 1957–1962 — завідувач відділом ЦК КПРС зі зв’язків із соціалістичними країнами та компартіями цих країн.

З 1962 — секретар ЦК КПРС.

З травня 1967 — Голова КДБ при Раді Міністрів СРСР, тоді ж обраний кандидатом у члени Політбюро ЦК КПРС.

З 1973 — член Політбюро ЦК КПРС. З 12.11.1982 — Генеральний секретар ЦК КПРС, водночас з 16.06.1983 — Голова Президії Верховної Ради СРСР.

Через важку хворобу з серпня 1983 до смерті не з’являвся на публіці.

Діяльність

Під орудою Андропова органи безпеки було перетворено на потужну систему, що (на противагу відносному лібералізму доби «відлиги») знову почала контролювати практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти них примусового психіатричного лікування (29.04.1969 він надіслав спеціального листа до ЦК КПРС з планом розгортання сітки психіатричних лікарень і пропозиціями про їхнє використання для захисту державного і суспільного ладу), позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи сприяли формуванню негативного іміджу Ю. Андропова у колах ліберальної інтелігенції, а також на Заході.

Під час перебування Ю. Андропова на чолі КДБ посилились гоніння на дисидентів та правозахисників в Україні. За його ініціативою розпочато висилку інакодумців. Так, 1974 вислано за кордон і позбавлено громадянства письменника О. Солженіцина; 1977 громадянства позбавлено генерала П. Григоренка; 1980 академіка А. Сахарова вислано до м. Горького (тепер м. Нижній Новгород), де науковець перебував під постійним контролем КДБ та ін. (див. Дисидентство).

Як Голова КДБ Ю. Андропов надавав багато уваги зовнішній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства. Наприклад, було налагоджено унікальну систему підслуховування у будівлях посольства США у м. Москві. Підтримував введення радянських військ (1978) напередодні розв’язання Війни в Афганістані i силове розв’язання кризи у Польщі (1980).

Володіючи повною інформацією про реальний стан в партії і державі, Ю. Андропов прагнув дистанціюватися від недоліків доби Л. Брєжнєва (антикорупційна кампанія, заходи зі зміцнення дисципліни), намагався суворими адміністративними методами зупинити кризові явища. Підтримував висунення М. Горбачова на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС. Саме після його обрання було підхоплено чимало заходів, ініційованих Андроповим.

Нагороди

Герой Соціалістичної праці (з 1974).

Нагороджений 4 орденами Леніна (1957, 1964, 1971, 1974), іншими орденами та медалями.

Література

  1. Brahm H., Brunner G., Höhmann H.–H. Die Sowjeunion im Uebergang von Breschnew zu Andropow. Berlin : Duncker & Humblot, 1983. 131 p.
  2. Steel J., Abraham E. Andropov in Power. Oxford : Martin Robertson, 1983. 216 p.
  3. Medevedev Zh. Andropov. His Life and Death. Oxford : Wiley-Blackwell, 1984. 268 p.
  4. Волкогонов Д. А. Семь вождей. Галерея лидеров СССР : в 2 кн. Москва : Новости, 1995.
  5. Медведев Р. А. Юрий Андропов: неизвестное об известном. 2-е изд., испр. и доп. Москва : Время, 2004. 484 с.
  6. Млечин Л. М. КГБ. Председатели органов госбезопасности. Рассекреченные судьбы. 4-е изд., доп. Москва : Центрполиграф, 2011. 918 с.
  7. Рябчиков С. Е. Век Юрия Андропова: к 100-летию со дня рождения. Ставрополь : Дизайн-Студия Б, 2014. 83 с.
  8. Васильев Ю. А. Юрий Андропов. На пути к власти. Москва : Вече, 2018. 416 с.

Автор ВУЕ

Ю. І. Шаповал

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Шаповал Ю. І. Андропов, Юрій Володимирович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андропов, Юрій Володимирович (дата звернення: 15.05.2024).

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶