Відмінності між версіями «Арлекін»
м (Імпортовано 1 версія) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | '''Арлекі́н''' (італ. Arlecchino, від давньофранц. Hellequin — ім’я диявола у французьких середньовічних легендах) — 1) Традиційний персонаж італійської [[Комедія дель арте|комедії дель арте]]. Його походження дискусійне, але безумовно пов’язане з іменем недоброзичливого бісеняти з середньовічних французьких легенд; його можна також знайти під іменем Алікіно у «Божественній комедії» [[Данте Аліг’єрі (1265–1321)|Данте]]. У [[Франція|Франції]] Арлекін вперше з’явився у «Риторичних композиціях пана Дона Арлекіна», зіграних при дворі [[Карл IX (1550–1574)|Карла ІХ]] італійською трупою «Джелозі» ([[1572]]). | ||
+ | На гравюрах 16–17 ст. Арлекін зображується у чорній масці й ковпаку з хвостом лиси. Його одяг яскравий та строкатий, зшитий з різнокольорових клаптиків тканини у формі ромбів, що символізує бідність. На паску у нього гаманець. З собою він носить палицю, якою дубасить інших персонажів. Це селянин, який залишив бідне село й вирушив на заробітки до [[Венеція|Венеції]]. Він слуга старого багатія Панталоне. На характер персонажа вплинуло його «диявольське» походження: він марновірний, боягузливий, понад усе бажає задовольняти низькі природні потреби — пити, їсти, розпусничати. Любов до їжі для нього вища за любов до Коломбіни. Незрозуміло, чи він справді дурень, чи вдає з себе дурня. Цей незграбний телепень своїми витівками заплутував інтригу комедії. | ||
− | + | Персонаж Арлекіна швидко поширився по всій [[Європа|Європі]], з’явившись в [[Англія|Англії]], [[Іспанія|Іспанії]], [[Німеччина|Німеччині]] (де він називався Ганс Вурст), [[Росія|Росії]]. Але саме у Франції у 17–18 ст. він розвинувся і вплинув на розвиток комедії («Арлекін у пеклі» [[Реньяр, Жан-Франсуа (1656–1709)|Ж.-Ф. Реньяра]], [[1689]]; серія [[арлекінада|арлекінад]] у «Ярмарковому театрі» [[Лесаж, Ален-Рене (1668–1747)|А. Р. Лесажа]], [[1721]]–[[1731]] та ін.). Характер Арлекіна змінюється, він стає лукавим, глузливим. Згодом це коханець Коломбіни, щасливий суперник П’єро. У творах [[Маріво, П’єр Карле де Шамблен де (1688–1763)|П. Маріво]] («Арлекін, вихований коханням», [[1720)]], А. Пірона («Арлекін — Декваліон», [[1722]]) іронія Арлекіна набуває соціального, майже політичного характеру, що провіщає появу персонажа Фіґаро. Арлекін обійшов усі сцени світу завдяки п’єсі [[Гольдоні, Карло (1707–1793)|К. Ґольдоні]] «Арлекіно — слуга двох панів» ([[1745]]). В Україні ця п’єса поставлена в Театрі на Печерську (Київ, [[2002]]). | |
− | |||
− | |||
− | |||
− | Персонаж | ||
2) Переносно — блазень, паяц, потішна, кумедна людина, а також строкато одягнена людина. | 2) Переносно — блазень, паяц, потішна, кумедна людина, а також строкато одягнена людина. | ||
Рядок 11: | Рядок 9: | ||
3) Нерухомо закріплена смужка тканини, яка облямовує портальну арку сцени (у складках цієї тканини ховався Арлекін). | 3) Нерухомо закріплена смужка тканини, яка облямовує портальну арку сцени (у складках цієї тканини ховався Арлекін). | ||
− | 4) Назва низки театрів, у т. ч. в Україні. Зокрема, назва одного з перших професійних українських лялькових театрів. Заснований на початку 1919 в Києві Г. М. Козинцевим, С. Й. Юткевичем, О. Я. Каплером. У репертуарі — «Балаганчик» О. О. Блока, «Балаганна вистава» Г. М. Козинцева і С. Й. Юткевича. Припинив існування у серпні 1919, коли Київ захопили денікінці. Також | + | 4) Назва низки театрів, у т. ч. в [[Україна|Україні]]. Зокрема, назва одного з перших професійних українських лялькових театрів. Заснований на початку [[1919]] в Києві Г. М. Козинцевим, С. Й. Юткевичем, [[Каплер, Олексій Якович (1903–1979)|О. Я. Каплером]]. У репертуарі — «Балаганчик» [[Блок, Олександр Олександрович (1880–1921)|О. О. Блока]], «Балаганна вистава» Г. М. Козинцева і С. Й. Юткевича. Припинив існування у серпні 1919, коли [[Київ]] захопили денікінці. Також «Арлекін» називається дитячий аматорський театр, заснований [[2006]] у м. [[Вінниця|Вінниці]], в якому ролі виконують ляльки-велетні. |
==Література == | ==Література == | ||
Рядок 17: | Рядок 15: | ||
== Автор ВУЕ == | == Автор ВУЕ == | ||
− | * С. В. | + | * Глухова С. В. |
+ | |||
+ | {{Без категорій}} | ||
[[Категорія:е-ВУЕ]] | [[Категорія:е-ВУЕ]] | ||
+ | [[Категорія:ВУЕ:Потрібні категорії]] | ||
+ | [[Категорія:Автори ВУЕ:Глухова С. В.]] |
Версія за 16:48, 5 листопада 2017
Арлекі́н (італ. Arlecchino, від давньофранц. Hellequin — ім’я диявола у французьких середньовічних легендах) — 1) Традиційний персонаж італійської комедії дель арте. Його походження дискусійне, але безумовно пов’язане з іменем недоброзичливого бісеняти з середньовічних французьких легенд; його можна також знайти під іменем Алікіно у «Божественній комедії» Данте. У Франції Арлекін вперше з’явився у «Риторичних композиціях пана Дона Арлекіна», зіграних при дворі Карла ІХ італійською трупою «Джелозі» (1572).
На гравюрах 16–17 ст. Арлекін зображується у чорній масці й ковпаку з хвостом лиси. Його одяг яскравий та строкатий, зшитий з різнокольорових клаптиків тканини у формі ромбів, що символізує бідність. На паску у нього гаманець. З собою він носить палицю, якою дубасить інших персонажів. Це селянин, який залишив бідне село й вирушив на заробітки до Венеції. Він слуга старого багатія Панталоне. На характер персонажа вплинуло його «диявольське» походження: він марновірний, боягузливий, понад усе бажає задовольняти низькі природні потреби — пити, їсти, розпусничати. Любов до їжі для нього вища за любов до Коломбіни. Незрозуміло, чи він справді дурень, чи вдає з себе дурня. Цей незграбний телепень своїми витівками заплутував інтригу комедії.
Персонаж Арлекіна швидко поширився по всій Європі, з’явившись в Англії, Іспанії, Німеччині (де він називався Ганс Вурст), Росії. Але саме у Франції у 17–18 ст. він розвинувся і вплинув на розвиток комедії («Арлекін у пеклі» Ж.-Ф. Реньяра, 1689; серія арлекінад у «Ярмарковому театрі» А. Р. Лесажа, 1721–1731 та ін.). Характер Арлекіна змінюється, він стає лукавим, глузливим. Згодом це коханець Коломбіни, щасливий суперник П’єро. У творах П. Маріво («Арлекін, вихований коханням», 1720), А. Пірона («Арлекін — Декваліон», 1722) іронія Арлекіна набуває соціального, майже політичного характеру, що провіщає появу персонажа Фіґаро. Арлекін обійшов усі сцени світу завдяки п’єсі К. Ґольдоні «Арлекіно — слуга двох панів» (1745). В Україні ця п’єса поставлена в Театрі на Печерську (Київ, 2002).
2) Переносно — блазень, паяц, потішна, кумедна людина, а також строкато одягнена людина.
3) Нерухомо закріплена смужка тканини, яка облямовує портальну арку сцени (у складках цієї тканини ховався Арлекін).
4) Назва низки театрів, у т. ч. в Україні. Зокрема, назва одного з перших професійних українських лялькових театрів. Заснований на початку 1919 в Києві Г. М. Козинцевим, С. Й. Юткевичем, О. Я. Каплером. У репертуарі — «Балаганчик» О. О. Блока, «Балаганна вистава» Г. М. Козинцева і С. Й. Юткевича. Припинив існування у серпні 1919, коли Київ захопили денікінці. Також «Арлекін» називається дитячий аматорський театр, заснований 2006 у м. Вінниці, в якому ролі виконують ляльки-велетні.
Література
Le Théâtre en France, v. 1. — Paris, 1992 ; Mazouer Ch. Le Théâtre d’Arlequin. Comédies et comediens italiens en France au XVII siècle. — Fasano, 2002.
Автор ВУЕ
- Глухова С. В.
Ця сторінка недостатньо або зовсім не категоризована чи категорії, що є на сторінці, не існують. |