Відмінності між версіями «Аттика»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:666Wp.png|міні|праворуч|320пкс|Аттика, географічне положення]] | [[Файл:666Wp.png|міні|праворуч|320пкс|Аттика, географічне положення]] | ||
| − | '''А́ттика''' ({{lang-el|'Αττική, Attikí, Attica}} — | + | {{Адміністративно-територіальна одиниця |
| + | |Назва=Аттика | ||
| + | |Тип=адміністративна одиниця | ||
| + | |Адміністративний центр=Афіни | ||
| + | |Регіон=Європа (географія) | ||
| + | |Країна=Греція | ||
| + | |Кількість населення=3800 | ||
| + | |Густота населення=1 022 | ||
| + | |Територія = 3800 | ||
| + | |Найбільші міста= | ||
| + | |Адміністративні кордони= | ||
| + | |Міжнародні кордони= | ||
| + | }} | ||
| + | '''А́ттика''' ({{lang-el|'Αττική, Attikí, Attica}} — буквально «прибережна країна») — історична область і адміністративна одиниця на південному сході [[Греція|Греції]]. | ||
==Географічне положення== | ==Географічне положення== | ||
| − | Розташована на Південному Сході країни. Межує з Фессалією і Центральною Грецією на Півночі і Сході, з Пелопоннесом, Західною Грецією та Іонією — на Заході, з Егейськими островами — на | + | Розташована на Південному Сході країни. Межує з Фессалією і Центральною Грецією на Півночі і Сході, з Пелопоннесом, Західною Грецією та Іонією — на Заході, з Егейськими островами — на Півдні Омивається на Північному Заході Коринфською затокою [[Іонічне море|Іонічного моря]], на Північному Сході — Південною Евбейською затокою, на Сході — затокою Петалія, на Півдні і Південному Заході — Саронічною затокою [[Егейське море|Егейського моря]]. |
==Адміністративний поділ== | ==Адміністративний поділ== | ||
| − | Включає | + | Включає Центральний, Північний, Південний і Західний сектори Афін, Східну і Західну Аnnbre, Пірей, острови. Територія — 3,8 тис. км<sup>2</sup>. Адміністративний центр — м. Афіни. |
==Історична довідка== | ==Історична довідка== | ||
| − | Перші поселення на | + | Перші поселення на території Аттики виникли в епоху [[Неоліт|неоліту]] (8–3 тис. до н. е.). Близько 2 тис. до н. е. Аnnbre заселили [[іонійці]]. Помітну роль Аттика почала відігравати в період [[Егейська культура|егейської культури]]. На поч. 1 тис. до н. е. Аттику поділяли на декілька родоплемінних тер., що переважно збігалися з геогр. районами області. За легендою, об’єднання родоплемін. тер. Аnnbrb (синойкізм) відбулося в 10–9 ст. до н. е., за царя Тезея, а гол. містом стали Афіни. Осн. сусп.-політ. одиницею Аттики була дрібна місц. громада — дем, кількість яких сягала 170. У 8–7 ст. до н. е. в Аттиці панувала родова знать (евпатриди), що зосереджувалася, разом із переваж. більшістю землеробів, у рівнин. районі (Педіея). Гористу частину (Діакрія) населяли скотарі. З 8–7 ст. до н. е. розпочалася поступова централізація регіону довкола м. Афін. Від 5 ст. до н. е. м. Афіни отримали абсолютне екон. та політ. домінування в Аттиці. Воно виявилося в централізації політ. системи А., наслідком якої стало зосередж. в м. Афінах усіх адміністр. і суд. органів. При цьому Аттику було розподілено на деми (бл. 100), що виконували функції муніцип. округів, які об’єднувалися у філи (після реформ Клісфена в Аттиці існувало 10 філ, з кін. 4 ст. до н. е. — 12, у період [[Римська імперія|Римської імперії]] — 13). Після битви при м. Коринфі (146 до н. е.) Аттика разом із іншими грец. землями увійшла до Римської імперії, входячи до складу провінції Ахая. Після розпаду Римської імперії Аттика залишилася у складі її Сх. частини (див. Візантія). Після поділу Візант. імперії на феми (7 ст.) Аттика увійшла до складу феми Еллада. Після падіння Візантії Аттика увійшла до складу Османської імперії. Під час війни за незалежність Греції (1821–1830) Аттика була одним із центрів протиосман. руху. У 1820-х Аттика перебувала у складі невизнаної Грецької республіки, а 1832 увійшла до новоутв. Королівства Греція. |
| − | Відтоді | + | Відтоді Аттика безперервно перебуває у складі Греції. 1987 на тер-ї іст. регіону Аттика утв. периферію А.,яка об’єднувала менші адм. одиниці: Афіни, Пірей, Зх. і Сх. Аттиці 2011 набув чинності новий адм. поділ: за програмою «Каллікратіс» Аттику перетворено на одну із 7 децентралізованих областей Греції. |
==Природа== | ==Природа== | ||
| − | Рельєф переважно височинний. Найвища точка | + | Рельєф переважно височинний. Найвища точка Аттики — г. Каравола (1 413 м) — є частиною гір. хребта Парніта, що простягається на Пн. від м. Афін. Є також смуга прибережних рівнин, серед яких, зокрема, Афінська і Тріасон. |
| − | В | + | В Аттиці поширені вапняк, мармур і глина. У гір. частині також є родовища азбесту. Потужний антич. центр видобутку срібної руди — Лавріон, Лаврійські рудники. У регіоні представлені тера росса, коричневі ґрунти тощо. Осн. річкою Аттики є Кіфісос (27 км), що тече Афінською рівниною і впадає в Саронічну зат. Клімат середземноморський, із тривалим сухим літом і недовгою вологою зимою. Серед. т-ра січня — +10 °С, липня — +28 °С. Середньорічна кількість опадів — прибл. до 400 мм. Найбільше опадів випадає в жовтні — лютому. Є Нац. парк Парніта (засн. 1961), який від 1987 є частиною європ. програми «Natura 2000» (під охороною — бл. 150 км<sup>2</sup>). |
==Населення== | ==Населення== | ||
| − | Заг. кількість нас. (2011, перепис) — 3,8 млн осіб (35,6 % нас. Греції), густота — 1 022 осіб/км<sup>2</sup>. За статевими групами: чоловіки (48 %), жінки (52 %). Переважає міське нас. Загаом нас. зростає: 1999 в | + | Заг. кількість нас. (2011, перепис) — 3,8 млн осіб (35,6 % нас. Греції), густота — 1 022 осіб/км<sup>2</sup>. За статевими групами: чоловіки (48 %), жінки (52 %). Переважає міське нас. Загаом нас. зростає: 1999 в Аттиці проживало 3,5 млн осіб. |
==Господарство== | ==Господарство== | ||
| − | + | Аттика забезпечує бл. 48 % ВВП Греції (2017, оцінка). Понад 1 % зайнятих — у первинному секторі економіки, до 15 % — у вторинному, бл. 84 % — у третинному. Розвинені харч., хім., фармацевт., текстильна галузі промисловості, а також суднобудування. У м. Скарамангасі розташ. один із найбільших у Середземномор’ї суднобудівних з-дів — «Еллінські верфі» («Hellenic Shipyards»). Вирощують здебільшого виноград, інжир і оливу. Аттика також є виробником оливкової олії. Переважає сервісна економіка. | |
| − | Нас. займається торгівлею, фін. і соц. послугами, інформаційноомунікаційними технологіями, нерухомістю. Розвинений туризм: 2017 | + | Нас. займається торгівлею, фін. і соц. послугами, інформаційноомунікаційними технологіями, нерухомістю. Розвинений туризм: 2017 Аттику відвідало понад 1,7 млн осіб. Недалеко від м. Афін діє міжнар. аеропорт «Елефтеріос Венізелос» (заг. пасажиропотік — 25,5 млн осіб, 2019). Аттикою проходять автомагістралі, нац. дороги, залізничні шляхи. Одним із найбільших у Європі пасажирських і вантажних портів є Пірей, наявне поромне сполучення. |
==Наука, освіта, культура== | ==Наука, освіта, культура== | ||
| − | + | Аттика є провідним центром наукових досліджень, розвитку технологій та інновацій у Греції. У м. Афінах діє Афінська академія (засн. 1926), Нац. б-ка Греції (засн. 1829). Там само функціонує технопарк. У регіоні розташ. низка ЗВО: Афінський ун-т (засн. 1837), Афінський нац. тех. ун-т (засн. 1837), Афінська школа вишуканих мист-в (засн. 1930; усі — у м. Афіни), Ун-т Пірея (засн. 1838; м. Пірей) тощо. | |
| − | Колоритною є архітектура | + | Колоритною є архітектура Аттики. На тер. Аттики у 5 ст. до н. е. сформувалися ордери архітектурні: доричний ордер та аттичний варіант іонічного. В античну добу центром розвитку архітектури були Афіни, які разом з портовим містом Пірей формували унікальну у світовому масштабі містобудівну агломерацію парних міст. Вони мали цілісну систему фортифікації з довжиною оборонних мурів 35 км, створену під керівництвом Фемістокла 479–478 до н. е. Громадським центром м. Афін була Агора, сакральним — Акрополь; їх забудова (збереглася частково), зокрема Парфенон, Ерехтейон, Пропілеї, храм Ніки Аптерос на акрополі в Афінах належать до найвищих досягнень світової архітектури. Античну театральну архітектуру представляють афінські театр Діоніса та одеон Ірода Аттика. Видатними зразками доричного периптера є храми: Посейдона на мисі Суній (440 до н. е.) та Афіни Афаї на о. Егіна (490 до н. е.). У Середньовіччі Аттика була центром формування Грецької архітектурної школи в рамках архітектури Візантії: монастир Дафні 11 ст. із собором центральнокупольної системи став класичним зразком для спорудження монастирів у Греції, а афінські церкви Апостолів і св. Федора з розвиненим зовнішнім декором — приклади хрестовокупольної системи. Зі здобуттям незалежності Греції м. Афіни знову стали центром розвитку архітектури, де працювали провідні європ. архітектори К. Ф. Шінкель, Л. фон Кленце, Г. Земпер, Т. Е. Ф. фон Гансен та ін. |
| − | На тер. | + | На тер. Аттики є об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Акрополь в Афінах (з 1987), монастир Дафні (з 1990). Серед музеїв — Афін національний археологічний музей (засн. 1829), Афін національний історичний музей (засн. 1882), Візантійський і християнський музей (засн. 1914), Нац. музей сучас. мист-ва (засн. 2000; усі — у м. Афіни), Мор. музей Греції (засн. 1949; м. Пірей), Мінералог. музей (засн. 1986; м. Лавріон) тощо. Є низка театрів, кінотеатрів, галерей тощо, зокрема, у м. Афінах розташований Нац. театр Греції (засн. 1930), Нац. опера Греції (засн. 1940). |
==Спорт== | ==Спорт== | ||
| − | + | Аттика має давні традиції щодо спорту і спортивних заходів. Культивуються [[футбол]], атлетика тощо. Тут відбувалися змагання світового значення: у м. Афінах проходили [[Літні Олімпійські ігри 1896]], [[Літні Олімпійські ігри 2004]], Чемпіонат світу з легкої атлетики 1997, Чемпіонат Європи з баскетболу 1995, фінали [[Ліга чемпіонів УЄФА|Ліги чемпіонів УЄФА]] (1994, 2007); у м. Піреї — Чемпіонат світу з легкої атлетики 1987, Чемпіонат світу з баскетболу 1998 та багато ін. | |
| + | |||
| + | Серед спортивних споруд у м. Афінах — Олімпійський стадіон (1982; 69 тис. глядачів); у м. Піреї — стадіон «Караїскакіс» (1896; 32 тис. глядачів) тощо. | ||
==Література== | ==Література== | ||
| Рядок 32: | Рядок 47: | ||
==Автор ВУЕ== | ==Автор ВУЕ== | ||
[[Автор_ВУЕ::Маруняк Є. О.|Є. О. Маруняк]] | [[Автор_ВУЕ::Маруняк Є. О.|Є. О. Маруняк]] | ||
| − | + | {{Цитування_автор}} | |
| − | |||
[[Категорія:Цивілізація]][[Категорія:Географічні науки]][[Категорія:Історичні науки]][[Категорія:Політична географія]][[Категорія:ВУЕ]][[Категорія:Е-ВУЕ]] | [[Категорія:Цивілізація]][[Категорія:Географічні науки]][[Категорія:Історичні науки]][[Категорія:Політична географія]][[Категорія:ВУЕ]][[Категорія:Е-ВУЕ]] | ||
Версія за 13:43, 24 липня 2022
|
Аттика | |
|---|---|
| Тип | адміністративна одиниця |
| Адміністративний центр | Афіни |
| Країна | Греція |
| Регіон країни | Європа (географія) |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 3800 |
| Густота населення (осіб на кв.км) | 1 022 |
А́ттика (грец. 'Αττική, Attikí, Attica — буквально «прибережна країна») — історична область і адміністративна одиниця на південному сході Греції.
Зміст
Географічне положення
Розташована на Південному Сході країни. Межує з Фессалією і Центральною Грецією на Півночі і Сході, з Пелопоннесом, Західною Грецією та Іонією — на Заході, з Егейськими островами — на Півдні Омивається на Північному Заході Коринфською затокою Іонічного моря, на Північному Сході — Південною Евбейською затокою, на Сході — затокою Петалія, на Півдні і Південному Заході — Саронічною затокою Егейського моря.
Адміністративний поділ
Включає Центральний, Північний, Південний і Західний сектори Афін, Східну і Західну Аnnbre, Пірей, острови. Територія — 3,8 тис. км2. Адміністративний центр — м. Афіни.
Історична довідка
Перші поселення на території Аттики виникли в епоху неоліту (8–3 тис. до н. е.). Близько 2 тис. до н. е. Аnnbre заселили іонійці. Помітну роль Аттика почала відігравати в період егейської культури. На поч. 1 тис. до н. е. Аттику поділяли на декілька родоплемінних тер., що переважно збігалися з геогр. районами області. За легендою, об’єднання родоплемін. тер. Аnnbrb (синойкізм) відбулося в 10–9 ст. до н. е., за царя Тезея, а гол. містом стали Афіни. Осн. сусп.-політ. одиницею Аттики була дрібна місц. громада — дем, кількість яких сягала 170. У 8–7 ст. до н. е. в Аттиці панувала родова знать (евпатриди), що зосереджувалася, разом із переваж. більшістю землеробів, у рівнин. районі (Педіея). Гористу частину (Діакрія) населяли скотарі. З 8–7 ст. до н. е. розпочалася поступова централізація регіону довкола м. Афін. Від 5 ст. до н. е. м. Афіни отримали абсолютне екон. та політ. домінування в Аттиці. Воно виявилося в централізації політ. системи А., наслідком якої стало зосередж. в м. Афінах усіх адміністр. і суд. органів. При цьому Аттику було розподілено на деми (бл. 100), що виконували функції муніцип. округів, які об’єднувалися у філи (після реформ Клісфена в Аттиці існувало 10 філ, з кін. 4 ст. до н. е. — 12, у період Римської імперії — 13). Після битви при м. Коринфі (146 до н. е.) Аттика разом із іншими грец. землями увійшла до Римської імперії, входячи до складу провінції Ахая. Після розпаду Римської імперії Аттика залишилася у складі її Сх. частини (див. Візантія). Після поділу Візант. імперії на феми (7 ст.) Аттика увійшла до складу феми Еллада. Після падіння Візантії Аттика увійшла до складу Османської імперії. Під час війни за незалежність Греції (1821–1830) Аттика була одним із центрів протиосман. руху. У 1820-х Аттика перебувала у складі невизнаної Грецької республіки, а 1832 увійшла до новоутв. Королівства Греція. Відтоді Аттика безперервно перебуває у складі Греції. 1987 на тер-ї іст. регіону Аттика утв. периферію А.,яка об’єднувала менші адм. одиниці: Афіни, Пірей, Зх. і Сх. Аттиці 2011 набув чинності новий адм. поділ: за програмою «Каллікратіс» Аттику перетворено на одну із 7 децентралізованих областей Греції.
Природа
Рельєф переважно височинний. Найвища точка Аттики — г. Каравола (1 413 м) — є частиною гір. хребта Парніта, що простягається на Пн. від м. Афін. Є також смуга прибережних рівнин, серед яких, зокрема, Афінська і Тріасон. В Аттиці поширені вапняк, мармур і глина. У гір. частині також є родовища азбесту. Потужний антич. центр видобутку срібної руди — Лавріон, Лаврійські рудники. У регіоні представлені тера росса, коричневі ґрунти тощо. Осн. річкою Аттики є Кіфісос (27 км), що тече Афінською рівниною і впадає в Саронічну зат. Клімат середземноморський, із тривалим сухим літом і недовгою вологою зимою. Серед. т-ра січня — +10 °С, липня — +28 °С. Середньорічна кількість опадів — прибл. до 400 мм. Найбільше опадів випадає в жовтні — лютому. Є Нац. парк Парніта (засн. 1961), який від 1987 є частиною європ. програми «Natura 2000» (під охороною — бл. 150 км2).
Населення
Заг. кількість нас. (2011, перепис) — 3,8 млн осіб (35,6 % нас. Греції), густота — 1 022 осіб/км2. За статевими групами: чоловіки (48 %), жінки (52 %). Переважає міське нас. Загаом нас. зростає: 1999 в Аттиці проживало 3,5 млн осіб.
Господарство
Аттика забезпечує бл. 48 % ВВП Греції (2017, оцінка). Понад 1 % зайнятих — у первинному секторі економіки, до 15 % — у вторинному, бл. 84 % — у третинному. Розвинені харч., хім., фармацевт., текстильна галузі промисловості, а також суднобудування. У м. Скарамангасі розташ. один із найбільших у Середземномор’ї суднобудівних з-дів — «Еллінські верфі» («Hellenic Shipyards»). Вирощують здебільшого виноград, інжир і оливу. Аттика також є виробником оливкової олії. Переважає сервісна економіка.
Нас. займається торгівлею, фін. і соц. послугами, інформаційноомунікаційними технологіями, нерухомістю. Розвинений туризм: 2017 Аттику відвідало понад 1,7 млн осіб. Недалеко від м. Афін діє міжнар. аеропорт «Елефтеріос Венізелос» (заг. пасажиропотік — 25,5 млн осіб, 2019). Аттикою проходять автомагістралі, нац. дороги, залізничні шляхи. Одним із найбільших у Європі пасажирських і вантажних портів є Пірей, наявне поромне сполучення.
Наука, освіта, культура
Аттика є провідним центром наукових досліджень, розвитку технологій та інновацій у Греції. У м. Афінах діє Афінська академія (засн. 1926), Нац. б-ка Греції (засн. 1829). Там само функціонує технопарк. У регіоні розташ. низка ЗВО: Афінський ун-т (засн. 1837), Афінський нац. тех. ун-т (засн. 1837), Афінська школа вишуканих мист-в (засн. 1930; усі — у м. Афіни), Ун-т Пірея (засн. 1838; м. Пірей) тощо.
Колоритною є архітектура Аттики. На тер. Аттики у 5 ст. до н. е. сформувалися ордери архітектурні: доричний ордер та аттичний варіант іонічного. В античну добу центром розвитку архітектури були Афіни, які разом з портовим містом Пірей формували унікальну у світовому масштабі містобудівну агломерацію парних міст. Вони мали цілісну систему фортифікації з довжиною оборонних мурів 35 км, створену під керівництвом Фемістокла 479–478 до н. е. Громадським центром м. Афін була Агора, сакральним — Акрополь; їх забудова (збереглася частково), зокрема Парфенон, Ерехтейон, Пропілеї, храм Ніки Аптерос на акрополі в Афінах належать до найвищих досягнень світової архітектури. Античну театральну архітектуру представляють афінські театр Діоніса та одеон Ірода Аттика. Видатними зразками доричного периптера є храми: Посейдона на мисі Суній (440 до н. е.) та Афіни Афаї на о. Егіна (490 до н. е.). У Середньовіччі Аттика була центром формування Грецької архітектурної школи в рамках архітектури Візантії: монастир Дафні 11 ст. із собором центральнокупольної системи став класичним зразком для спорудження монастирів у Греції, а афінські церкви Апостолів і св. Федора з розвиненим зовнішнім декором — приклади хрестовокупольної системи. Зі здобуттям незалежності Греції м. Афіни знову стали центром розвитку архітектури, де працювали провідні європ. архітектори К. Ф. Шінкель, Л. фон Кленце, Г. Земпер, Т. Е. Ф. фон Гансен та ін.
На тер. Аттики є об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Акрополь в Афінах (з 1987), монастир Дафні (з 1990). Серед музеїв — Афін національний археологічний музей (засн. 1829), Афін національний історичний музей (засн. 1882), Візантійський і християнський музей (засн. 1914), Нац. музей сучас. мист-ва (засн. 2000; усі — у м. Афіни), Мор. музей Греції (засн. 1949; м. Пірей), Мінералог. музей (засн. 1986; м. Лавріон) тощо. Є низка театрів, кінотеатрів, галерей тощо, зокрема, у м. Афінах розташований Нац. театр Греції (засн. 1930), Нац. опера Греції (засн. 1940).
Спорт
Аттика має давні традиції щодо спорту і спортивних заходів. Культивуються футбол, атлетика тощо. Тут відбувалися змагання світового значення: у м. Афінах проходили Літні Олімпійські ігри 1896, Літні Олімпійські ігри 2004, Чемпіонат світу з легкої атлетики 1997, Чемпіонат Європи з баскетболу 1995, фінали Ліги чемпіонів УЄФА (1994, 2007); у м. Піреї — Чемпіонат світу з легкої атлетики 1987, Чемпіонат світу з баскетболу 1998 та багато ін.
Серед спортивних споруд у м. Афінах — Олімпійський стадіон (1982; 69 тис. глядачів); у м. Піреї — стадіон «Караїскакіс» (1896; 32 тис. глядачів) тощо.
Література
- Droysen J. Histoire de l’hellé nisme : en 2 vol. Grenoble, 2005; Herodotus. The Histories. London, 2014;
- Vlacho poulos A. Athens and Attica: History and Archaeology. Athens, 2016; Fodor’s Essential Greece: with the Best Islands. New York, 2018.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Маруняк Є. О. Аттика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аттика (дата звернення: 15.05.2024).
