Аттика

Аттика, географічне положення

А́ттика (грец. 'Αττική, Attikí, Attica — букв. «прибережна країна») — історична область і адміністративна одиниця на південному сході Греції.

Географічне положення

Розташована на Південному Сході країни. Межує з Фессалією і Центральною Грецією на Півночі і Сході, з Пелопоннесом, Західною Грецією та Іонією — на Заході, з Егейськими островами — на Пд. Омивається на Пн. Зх. Коринфською затокою Іонічного моря, на Пн. Сх. — Пд. Евбейською зат., на Сх. — зат. Петалія, на Пд. і Пд. Зх. — Саронічною зат. Егейського моря.

Адміністративний поділ

Включає Центр., Пн., Пд. і Зх. сектори Афін, Сх. і Зх. А., Пірей, острови. Тер. — 3,8 тис. км². Адм. ц. — м. Афіни.

Історична довідка

Перші поселення на тер. А. виникли в епоху неоліту (8–3 тис. до н. е.). Бл. 2 тис. до н. е. А. заселили іонійці. Помітну роль А. почала відігравати в період егейської культури. На поч. 1 тис. до н. е. А. поділяли на декілька родоплемінних тер., що переважно збігалися з геогр. районами області. За легендою, об’єднання родоплемін. тер. А. (синойкізм) відбулося в 10–9 ст. до н. е., за царя Тезея, а гол. містом стали Афіни. Осн. сусп.-політ. одиницею А. була дрібна місц. громада — дем, кількість яких сягала 170. У 8–7 ст. до н. е. в А. панувала родова знать (евпатриди), що зосереджувалася, разом із переваж. більшістю землеробів, у рівнин. районі (Педіея). Гористу частину (Діакрія) населяли скотарі. З 8–7 ст. до н. е. розпочалася поступова централізація регіону довкола м. Афін. Від 5 ст. до н. е. м. Афіни отримали абсолютне екон. та політ. домінування в А. Воно виявилося в централізації політ. системи А., наслідком якої стало зосередж. в м. Афінах усіх адміністр. і суд. органів. При цьому А. було розподілено на деми (бл. 100), що виконували функції муніцип. округів, які об’єднувалися у філи (після реформ Клісфена в А. існувало 10 філ, з кін. 4 ст. до н. е. — 12, у період Римської імперії — 13). Після битви при м. Коринфі (146 до н. е.) А. разом із ін. грец. землями увійшла до Римської імперії, входячи до складу провінції Ахая. Після розпаду Римської імперії А. залишилася у складі її Сх. частини (див. Візантія). Після поділу Візант. імперії на феми (7 ст.) А. увійшла до складу феми Еллада. Після падіння Візантії А. увійшла до складу Османської імперії. Під час війни за незалежність Греції (1821–1830) А. була одним із центрів протиосман. руху. У 1820-х А. перебувала у складі невизнаної Грецької республіки, а 1832 увійшла до новоутв. Королівства Греція. Відтоді А. безперервно перебуває у складі Греції. 1987 на тер-ї іст. регіону А. утв. периферію А.,яка об’єднувала менші адм. одиниці: Афіни, Пірей, Зх. і Сх. А. 2011 набув чинності новий адм. поділ: за програмою «Каллікратіс» А. перетворено на одну із 7 децентралізованих областей Греції.

Природа

Рельєф переважно височинний. Найвища точка А. — г. Каравола (1 413 м) — є частиною гір. хребта Парніта, що простягається на Пн. від м. Афін. Є також смуга прибережних рівнин, серед яких, зокрема, Афінська і Тріасон. В А. поширені вапняк, мармур і глина. У гір. частині також є родовища азбесту. Потужний антич. центр видобутку срібної руди — Лавріон, Лаврійські рудники. У регіоні представлені тера росса, коричневі ґрунти тощо. Осн. річкою А. є Кіфісос (27 км), що тече Афінською рівниною і впадає в Саронічну зат. Клімат середземноморський, із тривалим сухим літом і недовгою вологою зимою. Серед. т-ра січня — +10 °С, липня — +28 °С. Середньорічна кількість опадів — прибл. до 400 мм. Найбільше опадів випадає в жовтні — лютому. Є Нац. парк Парніта (засн. 1961), який від 1987 є частиною європ. програми «Natura 2000» (під охороною — бл. 150 км²).

Населення

Заг. кількість нас. (2011, перепис) — 3,8 млн осіб (35,6 % нас. Греції), густота — 1 022 осіб/км². За статевими групами: чоловіки (48 %), жінки (52 %). Переважає міське нас. Загаом нас. зростає: 1999 в А. проживало 3,5 млн осіб.

Господарство

А. забезпечує бл. 48 % ВВП Греції (2017, оцінка). Понад 1 % зайнятих — у первинному секторі економіки, до 15 % — у вторинному, бл. 84 % — у третинному. Розвинені харч., хім., фармацевт., текстильна галузі промисловості, а також суднобудування. У м. Скарамангасі розташ. один із найбільших у Середземномор’ї суднобудівних з-дів — «Еллінські верфі» («Hellenic Shipyards»). Вирощують здебільшого виноград, інжир і оливу. А. також є виробником оливкової олії. Переважає сервісна економіка.

Нас. займається торгівлею, фін. і соц. послугами, інформаційноомунікаційними технологіями, нерухомістю. Розвинений туризм: 2017 А. відвідало понад 1,7 млн осіб. Недалеко від м. Афін діє міжнар. аеропорт «Елефтеріос Венізелос» (заг. пасажиропотік — 25,5 млн осіб, 2019). А. проходять автомагістралі, нац. дороги, залізничні шляхи. Одним із найбільших у Європі пасажирських і вантажних портів є Пірей, наявне поромне сполучення.

Наука, освіта, культура

А. є провідним центром наук. досліджень, розвитку технологій та інновацій у Греції. У м. Афінах діє Афінська академія (засн. 1926), Нац. б-ка Греції (засн. 1829). Там само функціонує технопарк. У регіоні розташ. низка ЗВО: Афінський ун-т (засн. 1837), Афінський нац. тех. ун-т (засн. 1837), Афінська школа вишуканих мист-в (засн. 1930; усі — у м. Афіни), Ун-т Пірея (засн. 1838; м. Пірей) тощо.

Колоритною є архітектура А. На тер. А. у 5 ст. до н. е. сформувалися ордери архітектурні: доричний ордер та аттичний варіант іонічного. В античну добу центром розвитку архітектури були Афіни, які разом з портовим містом Пірей формували унікальну у світовому масштабі містобудівну агломерацію парних міст. Вони мали цілісну систему фортифікації з довжиною оборонних мурів 35 км, створену під керівництвом Фемістокла 479–478 до н. е. Громадським центром м. Афін була Агора, сакральним — Акрополь; їх забудова (збереглася частково), зокрема Парфенон, Ерехтейон, Пропілеї, храм Ніки Аптерос на акрополі в Афінах належать до найвищих досягнень світової архітектури. Античну театральну архітектуру представляють афінські театр Діоніса та одеон Ірода Аттика. Видатними зразками доричного периптера є храми: Посейдона на мисі Суній (440 до н. е.) та Афіни Афаї на о. Егіна (490 до н. е.). У Середньовіччі А. була центром формування Грецької архітектурної школи в рамках архітектури Візантії: монастир Дафні 11 ст. із собором центральнокупольної системи став класичним зразком для спорудження монастирів у Греції, а афінські церкви Апостолів і св. Федора з розвиненим зовнішнім декором — приклади хрестовокупольної системи. Зі здобуттям незалежності Греції м. Афіни знову стали центром розвитку архітектури, де працювали провідні європ. архітектори К. Ф. Шінкель, Л. фон Кленце, Г. Земпер, Т. Е. Ф. фон Гансен та ін.

На тер. А. є об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Акрополь в Афінах (з 1987), монастир Дафні (з 1990). Серед музеїв — Афін національний археологічний музей (засн. 1829), Афін національний історичний музей (засн. 1882), Візантійський і християнський музей (засн. 1914), Нац. музей сучас. мист-ва (засн. 2000; усі — у м. Афіни), Мор. музей Греції (засн. 1949; м. Пірей), Мінералог. музей (засн. 1986; м. Лавріон) тощо. Є низка театрів, кінотеатрів, галерей тощо, зокрема, у м. Афінах розташ. Нац. театр Греції (засн. 1930), Нац. опера Греції (засн. 1940).

Спорт

А. має давні традиції щодо спорту і спорт. заходів. Культивуються футбол, атлетика тощо. Тут відбувалися змагання світового значення: у м. Афінах проходили Літні Олімпійські ігри 1896, Літні Олімпійські ігри 2004, Чемпіонат світу з легкої атлетики 1997, Чемпіонат Європи з баскетболу 1995, фінали Ліги чемпіонів УЄФА (1994, 2007); у м. Піреї — Чемпіонат світу з легкої атлетики 1987, Чемпіонат світу з баскетболу 1998 та багато ін. Серед спорт. споруд у м. Афінах — Олімпійський стадіон (1982; 69 тис. глядачів); у м. Піреї — стадіон «Караїскакіс» (1896; 32 тис. глядачів) тощо.

Література

1. Droysen J. Histoire de l’hellé nisme : en 2 vol. Grenoble, 2005; Herodotus. The Histories. London, 2014;
2. Vlacho poulos A. Athens and Attica: History and Archaeology. Athens, 2016; Fodor’s Essential Greece: with the Best Islands. New York, 2018.

Автор ВУЕ

Є. О. Маруняк