Ігнатенко, Василь Іванович
Ігнате́нко, Васи́ль Іва́нович (13.03.1961, с. Сперижжя Брагінського району Гомельської області, тепер Білорусь — 13.05.1986, м. Москва, тепер РФ) — пожежник, старший сержант внутрішньої служби, командир відділення самостійної воєнізованої пожежної частини № 6 (далі — СВПЧ-6) з охорони м. Прип’яті Київської області (тепер зона відчуження; 1982–1986), ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи, Герой України (2006, посмертно).
|
Ігнатенко, Василь Іванович | |
|---|---|
| Народження | 13.03.1961 |
| Місце народження | Сперижжя |
| Смерть | 13.05.1986 |
| Місце смерті | Москва |
| Напрями діяльності | пожежник |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Відзнаки | Герой України |
| Ордени | Червоного Прапора (1986), Золота Зірка (2006) |
| Хрести | За мужність (1996) |
Зміст
Життєпис
Зростав у багатодітній селянській родині водія колгоспу.
Закінчив восьмирічну школу у рідному селі, 1977 — Іллічівську сільську середню школу (Брагінський район). 1978 здобув фах електромонтера з електрообладнання у Гомельському технічному училищі № 81, направлений на роботу у м. Бобруйськ Могильовської області (тепер Білорусь). Працював електромонтером 3-го розряду заводу для внесення добрив «Бобруйськферммаш».
1980–1982 проходив строкову службу у лавах Радянської армії. Служив курсантом, командиром відділення Московського гарнізону пожежної охорони. Після демобілізації у серпні 1982 за комсомольською путівкою Брагінського райкому Ленінської комуністичної спілки молоді Білорусії прийнятий на службу в органи внутрішніх справ командиром відділення СВПЧ-6 з охорони м. Прип’яті.
Подвиг
26.04.1986 після надходження о 1 год. 30 хв. повідомлення про вибух на Чорнобильській АЕС (далі — ЧАЕС) на пункт пожежного зв’язку воєнізованої пожежної частини № 2 (далі — ВПЧ-2) з охорони ЧАЕС, на місце аварії виїхав черговий караул ВПЧ-2.
О 1 год. 32 хв. на центральний пункт пожежного зв’язку Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому (тепер Оперативно-координаційний центр Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області) від диспетчера ВПЧ-2 з охорони ЧАЕС Віктора Галузи надійшло повідомлення про вибух та займання покрівлі на 4-му енергоблоці ЧАЕС, підтверджено надвисокий номер виклику — третій (означає, що повідомлення про пожежу підтверджено, ситуація складна, запрошено додаткові сили).
Через 12 хв. після отримання виклику на пожежу у складі чергового караулу СВПЧ-6 з охорони м. Прип’яті на чолі з лейтенантом внутрішньої служби В. Кибенком Ігнатенко прибув на місце вибуху, де вже працював караул ВПЧ-2 на чолі з лейтенантом внутрішньої служби В. Правиком. Продовжувала горіти покрівля над машинним залом і приміщеннями апаратного відділення, де в результаті вибуху частково обвалилася покрівля, розірвалися сухотруби (незаповнений вогнегасною речовиною трубопровід, що знаходиться під тиском навколишнього середовища, розташований зовні будівлі для підключення пожежної техніки). Пожежний караул СВПЧ-6 прибув до південної сторони станції, біля машинного залу. За рішенням першого керівника гасіння пожежі (КГП-1) лейтенанта В. Правика, караул перемістився на північну сторону станції — навпроти зруйнованого енергоблока і блока допоміжних систем реакторного відділення (далі — ДСРО). Лейтенанти В. Правик і В. Кибенок прийняли рішення прокласти магістральні лінії на дах ДСРО для гасіння пожежі зі сторони реакторного відділення. М. Ващук встановив автодрабину АЛ-30 від стіни блока «А» (реакторне відділення 3-го енергоблока) на дах ДСРО між 3-м і 4-м енергоблоками. Ігнатенко разом із бійцями-пожежниками (М. Ващуком, В. Тішурою) проклали магістральну рукавну лінію на дах блока ДСРО та 3-го енергоблока, 2 ручні пожежні стволи «А» (пристрій для формування струменя води або піни і направлення його в зону гасіння; ствол «А» працював від магістральної рукавної лінії діаметром 77 мм і мав розхід вогнегасної рідини майже 7 л/сек.). На даху, заваленому уламками розпеченого реакторного графіту, фрагментами розпеченого ядерного палива, горіли бітум (див. Бітуми штучні) та руберойд, виділяючи важкий отруйний дим. Це заважало діям ствольників (учасників бойових дій із гасіння пожеж, які виконують поставлене завдання на бойовій позиції з подачі вогнегасних речовин в осередок пожежі). Додаткову загрозу створювали деформовані конструкції, що руйнувалися. Ігнатенко перебував над зруйнованим реактором майже 40 хв., діяв на висоті 30–70 м, в умовах надвисоких рівнів радіації. Ігнатенко разом із М. Ващуком В. Тішурою, М. Титенком, В. Кибенком, В. Правиком припинили поширення вогню у бік 3-го енергоблока, ліквідували осередки горіння площею близько 250 м².
О 2 год. 25 хв. швидкою допомогою доправлений у медико-санітарну частину № 126 м. Прип’яті, увечері — літаком у 6-ту клінічну лікарню Інституту біофізики (м. Москва), де помер від отриманої дози опромінення понад 800 БЕР, важких радіаційних опіків та променевої хвороби 4 ступеня. Похований на Митинському цвинтарі у м. Москві.
Нагороди та відзнаки
За виявлені мужність та героїзм під час ліквідації аварії на ЧАЕС нагороджений орденом Червоного Прапора (1986, посмертно).
За особисту мужність і відвагу, виявлені у ліквідації аварії на ЧАЕС — відзнакою Президента України — хрестом «За мужність» (08.05.1996, посмертно).
За геройський подвиг в ім’я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на ЧАЕС, присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21.04.2006, посмертно).
Меморіалізація
Погруддя Ігнатенка встановлено у м. Києві на алеї Героїв-чорнобильців, у с. Буда Люшевська Буда-Кошелевського району Гомельської області; монумент — на центральній площі смт Брагін Гомельської області.
На фасаді будівлі Головного управління ДСНС України у Київській області 2016 відкрито барельєф Героя України.
На його честь названо середню школу № 56 м. Мінська (Білорусь, 2023); вулиці у м. Яготині Київської області, м. Мінську, смт Брагін, м. Березино Мінської області.
2008 у Брагінському історичному музеї відкрито зал пам’яті Ігнатенка.
Його подвиг і подальшу долю родини екранізовано у серіалі «Чорнобиль» (2019; режисер Ю. Ренко, сценарист К. Мезін).
Додатково
25.07.1986 встановлено, що радіаційний фон на місці розгортання пожежного караулу СВПЧ-6 біля зруйнованих стін реакторного цеху ЧАЕС становив понад 1000 Р/год., тільки фрагментів ядерного палива потужністю понад 1000 Р/год. військові дозиметристи нарахували 40. Дані отримані військовими спеціалістами, які здійснювали очищення дахів від радіоактивних уламків.
Ігнатенко захоплювався спортом, мав ІІІ спортивний розряд, уміло організовував спортивну роботу з особовим складом пожежної частини. Він командував «Відмінним відділенням».
Був кандидатом у майстри спорту з пожежно-прикладного спорту. Людина сильної волі, на яку завжди можна було покластися. Одного разу на змаганнях із пожежно-прикладного спорту під час естафети отримав важку травму суглоба, але добіг до фінішу.
Його рідне с. Сперижжя опинилося у зоні відчуження, у травні 1986 через радіоактивного забруднення було евакуйоване.
Старша сестра Ігнатенка Людмила, лікар швидкої допомоги Брагінської райлікарні, у травні 1986 намагалася стати донором кісткового мозку для брата, важко перенесла операцію, померла від онкологічного захворювання 2015.
Дружина, Людмила Ігнатенко, доглядала чоловіка у лікарні, приховавши від лікарів вагітність. Отримала радіаційне опромінення і народила дитину в 6-й лікарні, яка померла через 4 год. через несумісні з життям хвороби. Про це знято документальний фільм «Голос Людмили» (2001; режисер Г. Бергдаль).
Джерелa
- Про нагородження відзнакою Президента України хрестом «За мужність»: Указ Президента України № 316/96 від 8 травня 1996 р. // URL : https://web.archive.org/web/20220120142928/https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/316/96#Text*Про присвоєння звання Герой України: Указ Президента України № 328/2006 від 21 квітня 2006 р. // Президент України. URL : https://www.president.gov.ua/documents/3282006-4142
- «Книга пам’яті учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» // Сайт Національного музею «Чорнобиль» // URL : http://memory.chornobylmuseum.kiev.ua///
- «Книга пам’яті учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» // Сайт Національного музею «Чорнобиль» // URL : http://memory.chornobylmuseum.kiev.ua/print.php?id=5
Література
- Вірина Л. А. Тієї вогняної ночі: Чорнобильська оповідь. Київ : Молодь, 1989. С. 168–170.
- Черватюк В. Н. Чернобыль: страницы трагедии и подвига. Київ : РИО МВД УССР, 1991. 288 с.
- Вогонь Чорнобиля. Книга мужності і болю. Літопис Чорнобильської трагедії у документах, фактах та свідченнях самовидців / Ред. Б. Б. Хижняк. Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 1998. 576 с.
- Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та долях людей / Авт.-упоряд. В. М. Миколюк. 2-ге вид., доопрац. Київ : Азимут-Україна, 2006. С. 101–114.
- Карпан Н. В. От Чернобыля до Фукусимы. Киев : С. Подгорнов, 2013. С. 14–18.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Королевська Г. В. Ігнатенко, Василь Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ігнатенко, Василь Іванович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.04.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
