Ващук, Микола Васильович
.jpg)
Ващу́к, Микола́ Васи́льович (05.06.1959, с. Велика Хайча, тепер Коростенського району Житомирської області, Україна — 14.05.1986, м. Москва, тепер Росія) — пожежник, сержант внутрішньої служби, командир відділення самостійної воєнізованої пожежної частини № 6 (СВПЧ-6) з охорони міста Прип’яті (тепер зона відчуження; 1981–1986), ліквідатор наслідків Чорнобильської катастрофи, Герой України (2006, посмертно).
|
Ващук, Микола Васильович | |
|---|---|
| Народження | 05.06.1959 |
| Місце народження | Велика Хайча |
| Смерть | 14.05.1986 |
| Місце смерті | Москва |
| Напрями діяльності | пожежник |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Відзнаки | Герой України |
| Ордени | Червоного Прапора (1986), Золота Зірка (2006) |
| Хрести | За мужність (1996) |
Зміст
Життєпис
Зростав у багатодітній родині сільського тесляра. Після закінчення восьмирічної школи у рідному селі 1976 здобув фах слюсаря у Київському технічному училищі № 10. Працював на заводі «Більшовик» у м. Києві (тепер Акціонерне товариство «Перший Київський машинобудівний завод»). За направленням районного військкомату 1978 закінчив курси водіїв. 1978–1980 відслужив строкову службу в Радянській армії військовим будівельником. Сім місяців працював водієм у міжгосподарчій дорожньо-будівельній організації м. Овруча на Житомирщині. Закінчив Овруцьку вечірню середню школу.
У серпні 1981 став пожежником у професійній пожежній частині № 38 з охорони м. Прип’яті. 1982 переведений у воєнізовану пожежну охорону: пожежник, старший пожежник СВПЧ-6 з охорони м. Прип’яті. 1983 закінчив Вінницьку республіканську школу підготовки молодшого та середнього керівного складу воєнізованої пожежної охорони (тепер Вище професійне училище Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, м. Вінниця), молодший сержант внутрішньої служби. 1985 — сержант внутрішньої служби, призначений командиром відділення СВПЧ-6.
Подвиг
.jpg)
26.04.1986 о 1 год. 30 хв. надійшло повідомлення про вибух на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) на пункт пожежного зв’язку ВПЧ-2 (воєнізованої пожежної частини № 2) з охорони ЧАЕС. На місце аварії виїхав черговий караул ВПЧ-2. О 1 год. 32 хв. на центральний пункт пожежного зв’язку Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ Київського облвиконкому (тепер Оперативно-координаційний центр Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області) від диспетчера ВПЧ-2 з охорони ЧАЕС надійшло повідомлення про вибух та займання покрівлі на 4-му енергоблоці ЧАЕС, підтверджено надвисокий номер виклику — третій (означає, що повідомлення про пожежу підтверджено, ситуація складна, запрошено додаткові сили). Через 12 хв. після отримання номера виклику 3 на пожежу, у складі чергового караулу СВПЧ-6 з охорони м. Прип’яті на чолі з лейтенантом внутрішньої служби В. Кибенком, Ващук прибув на місце вибуху, де вже працював караул ВПЧ-2 на чолі з лейтенантом внутрішньої служби В. Правиком. Продовжувала горіти покрівля над машинним залом і приміщеннями апаратного відділення, де відбулося часткове обвалення покрівлі в результаті вибуху, розірвані сухотруби (незаповнений вогнегасною речовиною трубопровід, що знаходиться під тиском навколишнього середовища, розташований зовні будівлі та існує для підключення пожежної техніки).
Пожежний караул СВПЧ-6 прибув до південної сторони станції (біля машинного залу), проте за рішенням лейтенанта В. Правика, змінив місце розташування і перемістився на північну сторону [навпроти зруйнованого енергоблока і блока Допоміжних систем реакторного відділення (ДСРО)]. Лейтенанти В. Правик і В. Кибенок прийняли рішення прокласти магістральні лінії на дах ДСРО для гасіння пожежі зі сторони реакторного відділення. Водій Михайло Крисько підігнав автодрабину до стіни блока «А» (реакторне відділення 3-го енергоблока). Ващук встановив автодрабину АЛ-30 (довжина драбини 35 м) на дах ДСРО між 3-м і 4-м енергоблоками та разом із бійцями (В. Тішурою, В. Ігнатенком, М. Титенком) проклав магістральну рукавну лінію на дах блока ДСРО та 3-го енергоблока. На даху, заваленому уламками розпеченого реакторного графіту, горів бітум (див. Бітуми штучні), руберойд, виділяючи важкий отруйний дим. Розтікання бітуму по покрівлі сковувало дії ствольників (учасників бойових дій з гасіння пожеж, які виконують поставлене завдання на бойовій позиції з подачі вогнегасних речовин в осередок пожежі), додаткову загрозу створювали деформовані конструкції, які руйнувалися. Ващук працював зі стволом на висоті від 30 до 70 м, в умовах надвисоких рівнів радіації. Власним прикладом надихав бійців на сміливі та самовіддані дії з гасіння пожежі.
Ващук, В. Тішура, В. Ігнатенко, М. Титенок, В. Кибенок, В. Правик зупинили розповсюдження вогню у бік 3-го енергоблока. Ващук перебував над зруйнованим реактором майже 40 хв. (радіаційний фон біля зруйнованих стін реакторного цеху становив понад 1000 Р/год). О 2 год. 25 хв. швидкою допомогою доправлений у медико-санітарну частину № 126 у м. Прип’яті, а ввечері — літаком у 6-ту клінічну лікарню Інституту біофізики (м. Москва).
Помер 14.05.1986 від отриманої дози опромінення (понад 700 БЕР), важких опіків та променевої хвороби найважчого 4 ступеня. Похований на Митинському цвинтарі у м. Москві.
Нагороди та відзнаки
За виявлену мужність та героїзм при ліквідації аварії на ЧАЕС нагороджено орденом Червоного Прапора (1986, посмертно). За особисту мужність і відвагу, виявлені у ліквідації аварії на ЧАЕС, нагороджено відзнакою Президента України — хрестом «За мужність» (08.05.1996, посмертно).
За геройський подвиг в ім’я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на ЧАЕС, присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21.04.2006, посмертно).
Меморіалізація
Погруддя Ващука встановлено у рідному селі та столиці.
На його честь названо вулицю у м. Вінниці.
На фасаді будівлі Головного управління ДСНС України у Київській області 2016 встановлено барельєф Героя України.
Додатково
Працьовитий, всю роботу виконував швидко, любив пожежну техніку, скромний, товариський, захоплювався спортом, займав призові місця на чемпіонатах із пожежно-прикладного спорту. До служби ставився сумлінно. Довершено володів професійною майстерністю, на пожежах діяв сміливо та рішуче, проявляв розумну ініціативу.
Джерела
- Ващук Микола Васильович // «Книга пам’яті учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС». URL: http://memory.chornobylmuseum.kiev.ua/print.php?id=6
- Про нагородження відзнакою Президента України хрестом «За мужність»: Указ Президента України № 316/96 від 8 травня 1996 р. // Верховна Рада України. URL: https://web.archive.org/web/20220120142928/https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/316/96#Text
- Про присвоєння звання Герой України: Указ Президента України № 328/2006 від 21 квітня 2006 р. // Президент України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/3282006-4142
Література
- Вірина Л. А. Тієї вогняної ночі: Чорнобильська оповідь. Київ : Молодь, 1989. С. 168–170.
- Черватюк В. Н. Чернобыль: страницы трагедии и подвига. Київ : РИО МВД УССР, 1991. 288 с.
- Вогонь Чорнобиля. Книга мужності і болю. Літопис Чорнобильської трагедії у документах, фактах та свідченнях самовидців / Ред. Б. Б. Хижняк. Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 1998. 576 с.
- Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та долях людей / Авт.-упоряд. В. М. Миколюк. 2-ге вид., доопрац. Київ : Азимут-Україна, 2006. С. 101–114.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Королевська Г. В. Ващук, Микола Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ващук, Микола Васильович (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
