Інтелектуальна власність

Інтелектуа́льна вла́сність — комплекс прав на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничий та інших сферах, які є об’єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися й розпоряджатися результатами власної інтелектуальної, творчої діяльності.

Історична довідка

Першим правовим актом, який визнав існування інтелектуальної власності, вважають Декларацію Венеційської Республіки 1474. Власність на результати інтелектуальної (творчої) діяльності почали визнавати з 15 ст. Із часом інтелектуальна власність почала визнаватися і в інших країнах. Інтелектуальну власність як складову права інтелектуальної власності розглядали через наявність у власника відповідних привілеїв. Термін «привілеї» використовували у сучасному значенні слова «патент», що не охоплювало всі можливі об’єкти сучасного права інтелектуальної власності. Активний розвиток відносин інтелектуальної власності припадає на 16–18 ст., коли виникали перші патентно-правові та авторсько-правові закони (Статут про монополії 1624; Статут королеви Анни 1710; Патентний закон 1791 тощо). У процесі активного застосування цих законів виключні права на результати інтелектуальної діяльності отримали назву «літературної», «наукової», «художньої», «промислової» і, відповідно, «інтелектуальної власності».

Характеристика

Інтелектуальна власність є правом власності на інтелектуальний продукт. Право власності є одним з основних інститутів будь-якої системи права, що є сукупністю правових норм, які закріплюють і охороняють належність майна (речей) тим чи іншим особам, колективам та засновані на цьому повноваження власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. Інтелектуальні продути, як результати інтелектуальної (творчої) діяльності, відрізняються від речей, як об’єктів права власності. Така відмінність наявна у способах створення, призначенні, подальшому оцінюванні, витратах на створення тощо.

Суб’єкт права власності на інтелектуальний продукт має право на володіння, користування, розпорядження своєю інтелектуальною власністю. Однак ці правомочності суттєво відрізняються від правомочностей суб’єкта права власності на річ. Ці відмінності обумовлюються специфічними особливостями, сутністю та призначенням результатів інтелектуальної (творчої) діяльності як інтелектуального продукту, що є об’єктом інтелектуальної власності. Для права інтелектуальної власності такими об’єктами завжди є нематеріальні об’єкти — результати інтелектуальної (творчої) діяльності.

Термін «інтелектуальна власність» відображає саме особливості результатів інтелектуальної творчої діяльності як об’єктів цивільного права та вказує на особливості їхнього створення, використання та розпорядження. У праві власності держава насамперед захищає інтереси особистості, що на законних підставах привласнила той чи інший матеріальний об’єкт; у праві інтелектуальної власності захищають інтереси творця інтелектуального продукту, чий статус привласнити неможливо.

Об’єкт права власності (річ) має обмежений термін існування, що пов’язане з його матеріальним походженням; що стосується інтелектуальних продуктів, то їхнє існування у часі є безстроковим. Хоча існування права власності є безстроковим, існування права інтелектуальної власності обмежується чітко визначеними законодавством строками, після закінчення яких інтелектуальний продукт стає суспільним надбанням народу. Для прав на результати матеріального виробництва вирішальне значення має право власності на умови та передумови їх створення. Для прав на результати інтелектуальної діяльності вирішальне значення мають інші фактори — праця творця та його особистість, особливо, якщо об’єктом є результати творчості.

Інтелектуальну власність можна розглядати як економічну та як юридичну категорію.

«Інтелектуальна власність» як економічну категорію розглядають як складник та один із різновидів капіталу, що має відповідні ознаки капіталу й водночас відтворює властиві лише йому (інтелектуальному капіталу) особливості. Інтелектуальний капітал — продукт, що може бути перетворений на прибуток та оцінений. Інтелектуальна власність є складником інтелектуального капіталу; виконує функцію визначення належності результату інтелектуальної (творчої) діяльності, що втілений у певну об’єктивну форму (авторський твір, винахід, товарний знак тощо).

«Інтелектуальна власність» як юридична категорія є сукупністю виключних прав як особистого, так і майнового характеру на результати інтелектуальної та творчої діяльності, а також на деякі інші прирівняні до них об’єкти, конкретний перелік яких встановлюється законодавством відповідної держави із врахуванням прийнятих нею міжнародних зобов’язань.

Поняття «інтелектуальна власність» є складником права інтелектуальної власності, але не тотожним. Спільним є те, що об’єкти права інтелектуальної власності є об’єктами інтелектуальної власності, що створюються в результаті інтелектуальної, творчої діяльності.

Творча діяльність — цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, з притаманною йому неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю. Творчість є інтелектуальною діяльністю людини, що призводить до створення нею якісно нового результату, який відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю, а якщо цим результатом є нові технології, — то й ринковою привабливістю їхнього впровадження в новому продукті.

Інтелектуальна діяльність — свідома, раціональна, осмислена діяльність людини шляхом використанням розуму, результатом якої є дослідження існуючих законів природи, створення творів науки, літератури, мистецтва, здійснення осмисленої практичної діяльності у різних сферах суспільного життя. Інтелектуальна діяльність передбачає здійснення саме розумової раціональної діяльності, що у більшості випадків містить і творчу діяльність.

Джерела

  • Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар : в 12 т. Харків : ФО-П Лисяк Л. С., 2011. Т. 6: Право інтелектуальної власності / За ред. І. Спасибо-Фатєєвої. 592 с.

Література

  1. Цивільне право України. Загальна частина / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. 3-тє вид., перероб. і допов. Київ : Юрінком Інтер, 2010. 976 с.
  2. Іващенко В. А. Розвиток законодавства у сфері інтелектуальної власності в Україні (XIX — поч. XXI ст.). Черкаси : Чабаненко Ю. А., 2017. 507 с.
  3. Капіца Ю. М. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу: формування, інститути, напрями розвитку. Київ : Академперіодика, 2017. 661 с.
  4. Право інтелектуальної власності / Упоряд. Ю. Ф. Іванов, О. В. Куриліна, М. В. Іванова. 2-ге вид., допов. і перероб. Київ : Маслаков Р. О., 2019. 457 с.

Автор ВУЕ

Т. М. Вахонєва


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вахонєва Т. М. Інтелектуальна власність // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Інтелектуальна власність (дата звернення: 29.04.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено:
29.03.2021

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶