Абе, Кобо
А́бе, Ко́бо (яп. 安部公房; справжнє ім’я — Абе Кіміфуса; 07.03.1924, м. Токіо, Японія — 22.01 1993, там само) — письменник, драматург, сценарист, почесний доктор наук Колумбійського університету (США), почесний член Американської академії мистецтв і наук.
|
Абе, Кобо (安部公房) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Абе Кіміфуса |
| Народження | 07.03.1924 |
| Місце народження | Токіо, Японія |
| Смерть | 1993 |
| Місце смерті | Токіо, Японія |
| Alma mater | Токійський університет, Токіо |
| Напрями діяльності | літературна творчість, поезія, драматургія |
Життєпис
Дитинство Абе провів у Маньчжурії, де його батько працював у Мукденському університеті. Після закінчення середньої школи в Японії вступив на медичний факультет Токійського імператорського університету. Отримав диплом 1948, але за фахом не працював, бо ще студентом вирішив стати письменником.
Творчість
Першу поетичну збірку «Анонімні вірші» (1947) видрукував сам на мімеографі.
1948 журнал «Індивідуальність» (яп. «個性») опублікував першу частину роману «Дорожній знак в кінці вулиці» (первісна назва — «Глиняні стіни»), роком пізніше весь твір видано окремою книжкою.
Визнання літературного таланту Абе відкрило йому шлях до літературно-мистецького світу: письменника запросили до спілки «Ніч», а в 1950 він став одним із засновників творчого об’єднання «Століття».
Особливу популярність мала повість «Стіна. Злочин S. Карми», натхненна «Пригодами Аліси в Країні чудес» (1951): за підтримки К. Ясунарі та К. Такії її відзначено однією з найпрестижніших нагород сучасної Японії — премією А. Рюноске. Згодом Абе додав до повісті ще дві частини («Борсук із Вавилонської вежі» й «Червоний кокон») і перевидав твір із назвою «Стіна».
1950-ті роки в житті письменника позначені не лише літературною активністю: після вступу до об’єднання «Народна література», згодом — «Спілки нової японської літератури» Абе став членом Компартії Японії, з якої, щоправда, був виключений 1961 за гостру критику нового курсу партії, ухваленого на 8-му з’їзді КПЯ.
Результат повернення до письменницької праці — роман «Четвертий льодовиковий період» (1958) і доконечне ствердження позицій у літературному світі бундан.
Саме в цей час створено п’єси «Чоловік, що перетворився на палицю» (1957) і «Привиди серед нас» (1958).
Зенітом творчості Абе вважають 1960–1970-ті: герої романів «Жінка в пісках» (1962), «Чуже обличчя» (1964), «Спалена карта» (1967), «Людина-ящик» (1973), «Таємне побачення» (1977) стали символами самотності, ескапізму і кризи міжособистісних стосунків у технократичному суспільстві. Написані в детективному жанрі з домішками інтелектуального роману історії виснажених соціумом і рутиною щодення одинаків увійшли до золотого фонду світової літератури.
1973 Абе відкрив і очолив театр «Студія Абе», творчий колектив якого — 12 акторів. Попри широкий резонанс у театральному світі країн, де з шаленим успіхом відбувалися гастролі, авангардні постановки й театральні експерименти в самій Японії не викликали відповідної реакції. 1982 «Студія» припинила своє існування.
Після семи років мовчання Абе опублікував роман «Ковчег Сакура» (1984).
1986 на 10-й Міжнародній виставці винахідників отримав срібну медаль за зручний ланцюг проти ковзання «Chainiziee» для автомобіля.
Упродовж життя фанатично захоплювався фотографією і музикою.
Лауреат Нобелівської премії з літератури К. Ое назвав його одним із найкращих письменників 20 ст. поряд із Ф. Кафкою і В. Фолкнером та був переконаний, що саме Абе, якби дожив, отримав би 1994 Нобелівську премію.
Українською мовою твори Абе перекладав І. Дзюб.
Твори
- Повне зібрання творів: 安部公房. 全集. 全30巻.–東京: 新潮社,1997年–2009年.
- У к р. п е р е к л. — Спалена карта: Роман. Київ, 1969.
- Людина-коробка: Роман // «Всесвіт». 1975. № 6.
- Жінка в пісках. Чуже обличчя. Спалена карта: Романи. Київ, 1988.
- Жінка в пісках: Роман. Київ, 2004.
Література
- Hock Soon Ng A. Confronting The Modern: Kоbо Abe’s «The Box Man» аnd Yumiko Kurahashi’s «Thе Witch Mask» // Criticism. 2009. Vol. 51. № 2 (Spring).
- Нестелєєв М. А. Самотність і свобода у творчості Кобо Абе // Науковий вісник МДУ ім. В. О. Сухомлинського. Філол. науки. 2013. Вип. 12.
